25 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/4102/21 пров. № А/857/5029/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Святецького В. В.,
з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І.,
представника позивача Мельник О. П.,
представника відповідача Павлій І. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року (прийняте у м. Львові суддею Гуликом А. Г.; складене у повному обсязі 07 лютого 2022 року) в справі № 380/4102/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з урахуванням зави про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) щодо не нарахування та не виплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби;
- зобов'язати ГУ НП у Львівській області, МВС України нарахувати та виплатити їй одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачі протиправно не виплатили їй одноразову грошову допомогу при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління МВС України на Львівській залізниці щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, оформлені листом від 30.10.2015 № 10/2252.
Зобов'язано МВС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з МВС України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило МВС України, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачкою було пропущено строки звернення до суду з цим позовом, а висновки суду першої інстанції стосовно не пропущення позивачкою строків звернення до суду є помилковими та суперечать вимогам, закріпленим в статтях 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що МВС України є правонаступником Управління МВС України на Львівській залізниці; вказане суперечить повноваженням МВС України, а також судовій практиці, відповідно до якої таким правонаступником є саме ГУ НП у Львівській області.
Позивач подала до суду відзив, яким спростувала доводи апеляційної скарги щодо строків звернення до суду, належності відповідача, а також щодо права на отримання спірної одноразової грошової допомоги при звільненні. Тому, просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача в повному обсязі. Також просила покласти на відповідача судові витрати у виді витрат на оплату правової допомоги адвоката, зокрема, понесені нею витрати при поданні відзиву на апеляційну скаргу, в сумі 1409,60 грн.
Представник МВС України, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, що відповідно до приписів частини другої статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні представник відповідача ГУ НП у Львівській області заперечила вимоги апеляційної скарги в тій частині, що саме ГУ НП у Львівській області є правонаступником Управління МВС України на Львівській залізниці; у решті вимоги апеляційної скарги вважає підставними.
Представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ.
Наказом Управління МВС України на Львівській залізниці № 25 о/с від 08.05.2015 їй було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 05.05.2015 до 07.02.2018.
А наказом Управління МВС України на Львівській залізниці № 86 о/с від 16.10.2015 капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з постановкою на військовий облік за статтею 64 пункту «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Згідно із вказаним наказом вислуга позивача на день звільнення становить:
- 14 років 01 місяць 02 дні в календарному обчисленні, в тому числі для виплати одноразової грошової допомоги;
- 15 років 04 місяці 03 дні - в пільговому вирахуванні.
Управління МВС України на Львівській залізниці листом від 30.10.2015 № 10/2252 повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні.
Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 оскаржила її до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивач набула право на отримання одноразової грошової допомоги, позаяк була звільнена зі служби через скорочення штату та мала вислугу на час звільнення більше 10 років.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, загалом відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є частково правильними з огляду на таке.
За вимогами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 2262-XII від 09 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача) встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 106 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених наказом Міністра внутрішніх справ України № 501 від 30.06.2005, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, у встановлених випадках виплачується грошова допомога у відповідному відсотку місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому в розрахунок включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, премії тощо) у розмірах, що були їм встановлені наказами керівників органу на день звільнення зі служби.
З огляду на викладені норми законодавства та встановлені у справі обставини, ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги, позаяк вона звільнена зі служби у зв'язку зі скороченням штатів та має вислугу понад 10 років.
Колегія вважає безпідставними покликання апелянта на те, що позивач на час звільнення з органів внутрішніх справ перебувала в соціальній відпустці по догляду за дитиною без збереження грошового забезпечення, не виконувала службових обов'язків, у зв'язку з чим їй не нараховувалось грошове забезпечення, а відтак підстави для виплати їй одноразової грошової допомоги відсутні, позаяк виплата такої допомоги є визначеною законодавством гарантією позивача, як працівника міліції, при звільненні і, як зазначено вище, є складовою його грошового забезпечення, пов'язаного із наявністю певної вислуги років. Також, зазначені апелянтом обставини не визначені законодавством як підстави, за яких одноразова грошова допомога не виплачується.
Позаяк позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, як складової його грошового забезпечення, необхідно керуватися положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Вказане відповідає правовій позиції, висловленій зокрема у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 807/363/18.
Отже, право звернення позивача до суду із цим позовом не може бути обмежене будь-яким строком.
З приводу правонаступництва Управління МВС України на Львівській залізниці колегія суддів зазначає таке.
За правовими висновками Верховного Суду України, висловленими в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14), ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Відтак, після ліквідації Управління МВС на Львівській залізниці було одночасно створено інший орган (ГУ НП у Львівській області), який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується і з, огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником Управління МВС на Львівській залізниці.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постанові від 23 травня 2018 року в справі № П/811/3414/15.
У зв'язку із зазначеним, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, замінивши:
в абзаці третьому слова «Міністерства внутрішніх справ України» словами «Головне управління Національної поліції у Львівській області»,
а в абзацах п'ятому і шостому слова «Міністерства внутрішніх справ України код ЄДРПОУ 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10» словами «Головного управління Національної поліції у Львівській області (м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833».
У решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Позаяк решта висновків суду першої інстанції не є предметом апеляційного оскарження, з урахуванням приписів частини першої статті 308 КАС України колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для їх детального аналізу та апеляційного перегляду.
З приводу розміру стягнутих судом першої інстанції витрат на оплату правової допомоги адвоката, а також заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат у виді витрат на оплату правової допомоги адвоката, зокрема, понесених ним при поданні відзиву на апеляційну скаргу, в сумі 1409,60 грн, колегія суддів зазначає таке.
За приписами частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
А відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 по справі № 826/856/18.
На підтвердження понесених витрат позивач надала до суду договори про надання правової допомоги від 17.09.2020 та 04.01.2022, укладені між нею та адвокатом Мельник О. П.; акти надання правової допомоги № 1 від 01.03.2021 та № 2 від 28.04.2022, протокол до договору про надання правової допомоги від 04 січня 2022, квитанції від 07.05.2021 за № 18 про оплату на 4000 грн та від 29.04.2022 за № 9 про оплату 1409 грн.
Як видно із актів надання правової допомоги, видами правової допомоги є вчинення процесуальних дій поза судовим засіданням, а саме підготовка та подання до суду позовної заяви, в т.ч. подання адвокатських запитів для підготовки позову, опрацювання законодавчої бази, а також подання до суду відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Із матеріалів справи видно, що представник позивача на виконання договорів про надання правової допомоги склала позовну заяву, заяву про уточнення позовних вимог, три запити, заперечення на поданий відзив на позовну заяву, додаткові пояснення та відзив на апеляційну скаргу.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд першої інстанції вважав, що, з огляду на незначну складність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2500,00 грн.
Проте, колегія суддів апеляційного не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає завищеним розмір правової допомоги, позаяк затрачений час та розмір витрат у сумі 2500,00 грн є не співмірними, з огляду на незначну складність цієї справи, наявність значної судової практики за вказаною категорією справ.
За таких обставин, є підстави для зменшення розміру цих витрат, проте, з урахуванням поданих разом з відзивом на апеляційну скаргу документів щодо надання правничої допомоги, колегія суддів апеляційного дійшла висновку, що сукупно, з урахуванням додатково наданих до суду апеляційної інстанції документів, необхідно відшкодувати судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн, позаяк такий розмір витрат є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета задоволеного позову.
При цьому, колегія суддів враховує й те, що всі складені представником позивача документи загалом перекликаються, що актами надання правової допомоги визначено вчинення процесуальних дій лише поза судовим засіданням, а також те, що позов було задоволено частково.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що немає підстав як для зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги в суді першої інстанції, так і для відшкодування витрат на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, позаяк вказані різниці компенсують одна одну.
Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу та питання про необхідність відшкодування витрат по сплаті судового збору, проте встановлені обставини у справі дають підстави суду апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції шляхом зміни його резолютивної частини.
Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року в адміністративній справі № 380/4102/21 змінити, замінивши:
- в абзаці третьому слова «Міністерства внутрішніх справ України» словами «Головне управління Національної поліції у Львівській області»;
- в абзацах п'ятому і шостому слова «Міністерства внутрішніх справ України код ЄДРПОУ 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10» словами «Головного управління Національної поліції у Львівській області (м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833».
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року в адміністративній справі № 380/4102/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
В. В. Святецький
Постанова складена у повному обсязі 26 травня 2022 року.