26 травня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 674/1612/20
Провадження № 22-ц/4820/606/22
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Чебан О.М.,
з участю представниці позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на Ѕ частину майназа апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2021 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на Ѕ частину майна.
ОСОБА_2 зазначила, що з грудня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловік і дружина. Вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувались один про одного, проводили разом дозвілля, мали взаємні права та обов'язки.
За час спільного проживання позивачка та ОСОБА_5 набули автомобіль «Renault Trafic», 2012 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль). Автомобіль був придбаний ними за спільні кошти та належав їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу автомобіля частки співвласників були рівними.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відкрилася спадщина на автомобіль, наразі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як спадкоємці ОСОБА_5 першої черги за законом не визнають право позивачки на це майно.
За таких обставин ОСОБА_2 просила суд встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати автомобіль спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності Ѕ частини автомобіля.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 і ОСОБА_5 без шлюбу з липня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано автомобіль спільною сумісною власністю.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля.
В решті позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 1 458 грн 29 коп. судового збору з кожної.
Суд виходив з того, що з факт проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_5 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період із липня 2016 року (з моменту розірвання шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (до дня смерті ОСОБА_5 ) підтверджено належними та допустимими доказами. Оскільки автомобіль набутий ОСОБА_2 і ОСОБА_5 за час спільного проживання, а відповідачами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, то автомобіль належить ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності. З урахуванням рівності часток подружжя ОСОБА_2 є власницею Ѕ частини автомобіля.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не довела факт проживання її та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, внаслідок чого підстави для визнання за нею права власності на автомобіль відсутні. Суд не дав належної оцінки зібраним доказам, не застосував норми чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.
Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності відповідачів та представника відповідачки
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
В суді першої інстанції представництво інтересів ОСОБА_4 здійснював адвокат Воєвідко М.Я. (а.с. 67).
Згідно ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВХ №1023748 (а.с. 180) адвокат Воєвідко М.Я. представляв інтереси відповідачки ОСОБА_4 в апеляційному суді.
Після відкриття апеляційного провадження у справі ухвалою від 8 лютого 2022 року справа призначалася до судового розгляду на 22 березня, 26 квітня та 26 травня 2022 року.
Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також представник останньої, адвокат Воєвідко М.Я., були належним чином повідомлені про дату, час і місце судових засідань.
Розгляд справи відкладався за клопотанням відповідачки ОСОБА_4 та адвоката Воєвідка М.Я.
26 травня 2022 року відповідачі та адвокат Воєвідко М.Я. у судове засідання не з'явилися та не повідомили суд про причини неявки.
Оскільки поважність причини неявки відповідачів та адвоката Воєвідка М.Я. не підтверджена відповідними доказами, відповідачка ОСОБА_4 реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України) та строк розгляду апеляційної скарги (стаття 371 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
ОСОБА_4 є дочкою, а ОСОБА_3 - матір'ю ОСОБА_5 .
З липня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, але не перебували у шлюбі між собою.
Восени 2018 року ОСОБА_5 придбав автомобіль за договором купівлі-продажу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
а) щодо встановлення факту спільного проживання однією сім'єю
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
За змістом ч. 4 ст. 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
В силу ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сім'ю можуть створити чоловік і жінка, які не перебувають у шлюбі, однак між ними існують відносини, притаманні подружжю.
Такі відносини характеризуються, зокрема, спільним проживанням, веденням спільного господарства, наявністю у сторін спільного бюджету, проведенням спільних витрат, придбанням майна в інтересах сім'ї, наявністю між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
В суді свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 пояснили, що з 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, придбавали разом майно та несли спільні витрати, між ними існували відносини, притаманні подружжю.
Із паспортів громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с. 11-14), рішень компетентного органу Республіки Польщі про зобов'язання іноземця до повернення (а.с. 15-16) слідує, що протягом 2016-2018 років ОСОБА_5 і ОСОБА_2 спільно виїздили за кордон на заробітки.
Згідно акта про фактичне проживання особи від 21 грудня 2020 року, складеного депутатом Дунаєвецької міської ради Хмельницької області Боднарем С.Б. (а.с. 27), ОСОБА_2 і ОСОБА_5 спільно проживали по АДРЕСА_1 .
Цей факт також підтверджується: документами щодо понесення ОСОБА_2 витрат на поховання ОСОБА_5 (а.с. 21-26); спільними світлинами ОСОБА_2 і ОСОБА_5 (28-34); відеозаписом їх спільного дозвілля (а.с. 111).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з липня 2016 року (з моменту розірвання шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (до дня смерті ОСОБА_5 ) ОСОБА_2 і ОСОБА_10 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Посилання ОСОБА_4 на недоведеність указаного факту та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є безпідставними.
б) щодо права на автомобіль
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
За змістом ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Аналогічні положення закріпленні у ст. 372 ЦК України.
В силу ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Для визнання спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Норми чинного законодавства визначають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Водночас, указана презумпція може бути спростована, тобто один із подружжя вправі заперечити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
За умови доведеності цього факту набуте особами, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, майно належить їм на праві спільної сумісної власності.
Зібрані докази вказують на те, що за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набули автомобіль.
Оскільки відповідачами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, то суд першої інстанції правомірно керувався тим, що автомобіль належить ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, а з урахуванням рівності часток подружжя ОСОБА_2 є власницею Ѕ частини автомобіля.
Доводи апеляційної скарги не спростовують цього висновку суду.
3. Висновки суду апеляційної інстанції
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Сосна О.М.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 39