Єдиний унікальний № 336/7990/21 Головуючий у 1 інстанції: Савеленко О.А.
Провадження № 22-ц/807/1137/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
18 травня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Подліянової Г.С.
за участі секретарі: Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тивоненка Данила Руслановича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2021 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником 2\3 часток квартири АДРЕСА_2 . Іншим співвласником цієї квартири є її донька - ОСОБА_3 , якій належить 1\3 частка квартири. Станом на момент складення позовної заяви у квартирі зареєстрований також син позивачки - ОСОБА_2 , який раніше продав свою частку квартири матері - позивачу ОСОБА_4 . Окрім власників та відповідача в спірній квартирі проживають та зареєстровані також чоловік позивачки - ОСОБА_5 та її зять - ОСОБА_6 . За особовим рахунком квартири мається заборгованість зі сплати комунальних послуг, а платежі нараховуються на п'ятьох зареєстрованих осіб. Позивач змушена сплачувати борг й за відсутнього відповідача, хоча зняття його з реєстрації значно зменшило б суму нарахованих комунальних платежів та дозволило позивачці отримати субсидію.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила усунути їй перешкоди у реалізації правомочностей власника шляхом визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі предста-
вника - адвоката Тивоненка Д.Р. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд невірно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема, не дослідив належним чином докази, які підтверджують, що ОСОБА_2 втратив інтерес до спірного житла та в ньому не проживав ще до продажу їй своєї частки квартири.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи відповідно до приписів ч. 3 ст. 360 ЦПК України.
В судове засідання з'явився представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тивоненко Д.Р., який підтримав апеляційну скаргу.
В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з'явився. Судова повістка йому направлена на адресу, у якій він зареєстрований разом із позивачем ОСОБА_1 у спірній квартирі.
Повідомлення про вручення відповідачу судової повітки в судове засідання 18.05.2022р. повернулось із підписом позивачки ОСОБА_1 , яка одночасно розписалась як за отримання адресованої їй судової повітки, так і за повістку ОСОБА_2 .
Іншим чином, ніж через сайт судової влади, відповідача ОСОБА_2 повідомити не уявляється можливим, оскільки, як пояснив адвокат Тивоненко Д.Р., позивачу, яка ініціювала судовий процес, невідоме його теперішнє місце мешкання та засоби зв'язку через припинення спілкування між ними.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що співвласниками квартири АДРЕСА_2 згідно свідоцтва про право власності від 12.12.1997р. були: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 (а.с.10).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.02.2019р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Любіченковською А.Є., ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 1/3 частку у праві власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , а покупець сплатила за куплену в сина частку визначену цим договором за домовленістю сторін грошову суму у розмірі 241 697,67 грн. ( а.с. 11).
Згідно інформації, наданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 25.08.2005 року по теперішній час.
Згідно із актом, що засвідчує факт відсутності особи за місцем реєстрації, від 28 ве-
ресня 2021 року, який складено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , відповідач ОСОБА_2 не проживає за адресою АДРЕСА_3 з липня 2018 року (а.с.10- зворот).
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 21.02.2019р. продав їй свою частку у квартирі, у якій не проживає з липня 2018р., його матір - позивач ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у здійсненні правомочностей власника шляхом визнання його таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що факт продажу ОСОБА_2 своєї частки квартири матері не є безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування цією квартирою. Крім того, другим співвласником квартири - ОСОБА_3 позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цією квартирою, не заявлено.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду з огляду на неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи.
Так, у апеляційній скарзі апелянт стверджує, що суд жодним чином не обґрунтував підстави для збереження за відповідачем права користування квартирою після її відчуження матері, у якій він припинив проживання ще до укладення договору купівлі-продажу, що, на думку апелянта, підтверджено складеним актом та поясненнями допитаних у судовому засіданні свідків, які приймали участь у складанні цього акту. Зазначає, що акт складався також за участі іншого співвласника - ОСОБА_3 , що вказує на спільність їх наміру щодо визнання відповідача втратившим право користування квартирою. Вважає, що зібраними у справі доказами доведено факт відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні протягом останніх 4 років, з яких 2,5 роки після продажу своєї частки, що свідчить про втрату ним інтересу до цього помешкання.
Дослідивши вказані доводи, колегія знаходить їх слушними з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири, визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖКУкраїни, відповідно до яких передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів його сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Пунктом 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантовано кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖКУкраїни, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» надано наступне роз'яснення: оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин. У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Оскільки відчуження належного власнику майна відбувається добровільно, то й наслідки цього у вигляді припинення права власності є вчиненими з власної волі відчужувача.
Змістом права власності є правам (правомочності) володіння, користування та розпорядження своїм майном - так звана «цивілістична тріада». Тому із припиненням права власності на майно втрачаються щодо нього й вказані правомочності попереднього власника, які переходять в такому разі до набувача, якщо договором про відчуження не передбачено інше (збереження будь-яких прав за відчужувачем, зокрема, сервітутного права на проживання у квартирі тощо).
Пунктами 3.2 - 3.5 Договору купівлі-продажу від 21.02.2019 року передбачені права та обов'язки покупця з одного боку, та продавця - з іншого.
Пунктом 3.2.1 Договору купівлі-продажу від 21.02.2019 року передбачено, що продавець зобов'язаний передати майно покупцеві для вільного і безперешкодного користування.
Такі умови договору свідчать про те, що право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири припинилося, що має наслідком припинення права користування зазначеним майном, оскільки в цьому договорі не міститься жодних застережень щодо збереження сервітутного права ОСОБА_2 на користування квартирою у випадку відчуження своєї частки у ній.
Отже, колегія зауважує, що передаючи у власність частину квартири, особа фактично передає всі свої правомочності щодо неї покупцеві. Із наведеного слідує, що відчужувач майна втрачає право користування проданою квартирою, незалежно від того, що він є близьким родичем покупця, якщо інше не передбачено умовами договору купівлі-продажу.
Таким чином, вимоги позивача щодо усунення їй як власнику більшої частки спірної квартири, з урахуванням того, що інший співвласник ОСОБА_10 приймала участь у складанні акту про не проживання відповідача для долучення до позовної заяви матері ОСОБА_1 , що фактично свідчить про спільність намірів обох співвласників, є обґрунтованими.
Посилання апелянта на положення статей 71, 72 Житлового кодексу України є помилковими, оскільки зазначені норми права врегульовують правовідносини, пов'язані із житлом, яке належить до комунальної чи державної форми власності, в той час як спір між сторонами виник щодо приватного житла. Але одночасно позивач у позовній заяви посилалась і на ті норми, якими спірні правовідносини регулюються, аналіз яким надано вище, тому усунення їй перешкод шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою на підставах ст.. 346, 391 ЦК України не буде виходом за межі її позовних вимог.
Із урахуванням вказаних обставин справи, а також зібраних по справі доказів, судова колегія доходить до висновку про припинення у ОСОБА_2 права користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , а тому вбачає наявність правових підстав для задоволення позову та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Суд першої інстанції, встановивши факт продажу квартири та отримавши пояснення свідків щодо тривалого не проживання відповідача за місцем реєстрації, зокрема, 2,5 роки після продажу свої частки, дійшов до помилкового висновку про збереження у останнього права користування квартирою, що суперечить приписам вище наведених норм матеріального права.
Приймаючи постанову про задоволення позову, колегія вирішує питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Згідно із частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, ОСОБА_1 має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги, загальний розмір якого складає 1 997,60 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тивоненка Данила Руслановича задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2021 року у цій справі скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 997,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 травня 2022 року
Головуючий: С.В.Маловічко
Судді: М.С. Гончар
Г.С.Подліянова
Дата документу 18.05.2022 Справа № 336/7990/21