26 травня 2022 року м.Суми
Справа №950/1129/21
Номер провадження 22-ц/816/360/22
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Лебединська міська рада Сумської області,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 24 червня 2021 року, ухваленого у складі судді Стеценка В.А., у приміщенні Лебединського районного суду Сумської області,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лебединської міської ради Сумської області (далі - Лебединська міська рада) про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно.
Свої вимоги мотивує тим, що 11 червня 2001 року між ним та СТОВ «Бишкінське» в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: гуртожитку АДРЕСА_1 , котельні та артезіанської свердловини з водонапірною баштою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовані за АДРЕСА_2 . На виконання взятих на себе зобов'язань та умов договору він передав СТОВ «Бишкінь» в особі директора ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 29 000 грн, а він у свою чергу передав йому зазначені будівлі та споруди.
Вказані будівлі та споруди перебувають у його володінні, він утримує вказане майно за свій рахунок, проте оформити договір купівлі-продажу майна йому не вдалося, оскільки СТОВ «Бишкінь» ліквідовано. При зверненні до відповідача йому було рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності.
Посилаючись на вказані обставини, просить визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (гуртожитка) з підвалом літ «А», 1985 року побудови, загальною площею 1245,1 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 , нежитлової будівлі (котельні) цегляної літ. «А», 1985 року побудови, загальною площею 183,6 кв. м, артсвердловини металевої літ. «Б» та водонапірної башти «Рожновського» металевої літ. «В», що розташовані за АДРЕСА_2 , укладений між ним та СТОВ «Бишкінське», в особі ОСОБА_2 11 червня 2001 року; та визнати за ним право власності на нежитлову будівлю (гуртожиток) з підвалом літ «А», 1985 року побудови, загальною площею 1245,1 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 , нежитлову будівлю (котельню) цегляну літ. «А», 1985 року побудови, загальною площею 183,6 кв. м, артсвердловину металеву літ. «Б» та водонапірну башту «Рожновського» металевої літ. «В», що розташовані за АДРЕСА_2 .
Лебединський районний суд Сумської області рішенням від 24 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав дійсним договір купівлі - продажу нежитлової будівлі (гуртожитку) з підвалом літ. «А», 1985 року побудови, загальною площею 1245,1 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 , нежитлової будівлі (котельні) цегляної літ. «А», 1985 року побудови, загальною площею 183,6 кв. м, артсвердловини металевої літ. «Б» та водонапірної башти «Рожновського» металевої літ. «В», що розташовані за АДРЕСА_2 , укладений 11 червня 2001 року.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю (гуртожитку) з підвалом літ. «А», 1985 року побудови, загальною площею 1245,1 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 , нежитлову будівлю (котельні) цегляної літ. «А», 1985 року побудови, загальною площею 183. 6 кв. м, артсвердловину металеву літ. «Б» та водонапірну башту «Рожновського» металеву літ. «В», що розташовані за АДРЕСА_2 .
В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Сумської окружної прокуратури, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову; стягнути на користь прокуратури судові витрати, сплачені за подання апеляційної скарги.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що спірні правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу від 11 червня 2001 року виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому вони регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, натомість судом першої інстанції застосовано норми ЦК України 2003 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року, зокрема ст.ст. 16, 328, 392 ЦК України, які не підлягали застосуванню при вирішенні даної справи.
Звертає увагу суду на те, що позивач зазначає, що має документи, що підтверджують його право власності на ці об'єкти нерухомого майна, але з цих документів важко зробити однозначний висновок щодо того, чи було це майно об'єктом нерухомості на момент його придбання і чи є існуючі нежитлові будівлі тим самим майном, яке було придбане позивачем.
При зверненні до суду позивачем підтверджений факт відсутності нотаріального посвідчення укладеного у простій письмовій формі договору купівлі-продажу. Натомість, доказів того, що відповідачем по справі оспорюється або не визнається право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, останнім не надано. Доказів на підтвердження факту звернення позивача до державного реєстратора з метою державної реєстрації свого речового права на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу до суду також не надано.
Наголошує на тому, що відомості на підтвердження часу побудови вказаного приміщення, будь-які документи, що свідчать про початок та закінчення будівельних робіт, введення в експлуатацію нерухомого майна відсутні, а тому на думку скаржника, позивачем не було надано на підтвердження своїх вимог належних та допустимих доказів.
Стосовно обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави вказує на те, що визнання права власності на спірні нежитлові приміщення на підставі оскаржуваного судового рішення порушує визначений законодавством порядок будівництва об'єктів нерухомості, державної реєстрації речових прав на них та фактично нівелює роль цілої системи органів державної влади та контролю, які здійснюють повноваження у цій сфері, покликані забезпечувати відповідність забудови вимогам закону.
Зазначає, що з рішення вбачається, що позивачем не оформлено користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт продажу, у встановленому порядку. Суду не надано доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд фактично дозволив позивачу використовувати спірне нежитлове приміщення без правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Набуття позивачем права на земельну ділянку за відсутності оформленного у встановленому законом порядку права на неї, зокрема за відсутності договору оренди, заподією шкоди інтересам держави, оскільки призводить до ненадходження до бюджету орендної плати та, відповідно, до неефективного використання земельної ділянки. Також отримання права власності на нерухоме майно зумовлює отримання ОСОБА_1 земельної ділянки під нерухомим майном у поза конкурентний спосіб, а саме без проведення земельних торгів, відповідно до ст. 134 ЗК України.
Крім того, звертає увагу суду на те, що спірне нерухоме майно розташоване на території територіальної громади Лебединської міської ради, за певних обставин, визначених у ст. 335 ЦК України (безхазяйне майно), могло бути передане у її власність.
Вказує, що орган місцевого самоврядування, який відповідно до ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування - Лебединська міська рада з моменту отримання позовної заяви ОСОБА_1 і до теперішнього часу за наявності підстав, що були у цьому органі, та повноважень відповідно до вимог закону, не вжила заходів до судового захисту інтересів держави. Крім того, представник відповідача у судове засідання не з'явився, суду було подано заяву про відсутність заперечень проти задоволення позову та просив розглянути справу за його відсутності. Вказані обставини підтверджують факт неналежного здійснення органом влади своїх повноважень при очевидних обставинах відсутності підстав для визнання права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на землях комунальної власності, що зумовило необхідність прокурорського втручання з метою захисту вказаних інтересів держави в особі цього органу.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. З апеляційною скаргою не погоджується, вважає її необґрунтованою. Зазначає, що прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів порушення ним вимог законодавства в сфері землекористування. Вважає, що твердження прокурора про наявність державного інтересу в даній справі у зв'язку з порушенням ним порядку користування земельною ділянкою, об'єктивно не підтверджується матеріалами справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника Сумської окружної прокуратури Вортоломея М.Ф., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, оформити який в нотаріальній формі він не може у зв'язку з ліквідацією СТОВ «Бишкінське», а тому з врахуванням приписів ст.ст. 220, 328, 392 ЦК України вважав, що є підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного майна та визнання за позивачем права власності на вказане майно. При цьому, врахував, що представник відповідача не заперечив проти задоволення позову.
Проте погодитись з висновками суду про наявність підстав для задоволення позов не можна, так як суд дійшов його з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що між СТОВ «Бишкінське» та ФОП ОСОБА_1 11 червня 2001 року укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупцю приміщення котельні гуртожиток на 100 місць та артсвердловину з водонапірною баштою Рожновського, які знаходяться в АДРЕСА_2 , а покупець приймає у власність приміщення котельні гуртожитка на 100 місць, артсвердловину з водонапірною баштою ОСОБА_3 та сплачує за це кошти (а. с. 4-5).
Згідно п. 2 договору продаж об'єктів за домовленістю сторін вчиняється за 29 000 грн 00 коп.
11 червня 2001 року між СТОВ «Бишкінське» в особі директора ОСОБА_2 та позивачем підписано акт приймання-передавання вказаних об'єктів (а. с. 6).
Відповідно до квитанції № 78 до прибуткового касового ордеру від 11 червня 2001 року СТОВ «Бишкінське» прийняло від ОСОБА_1 29 000 грн (а. с. 7).
Згідно довідки Бишкінського старостинського округу від 18 травня 2021 року СТОВ «Бишкінське» належали будівлі та споруди, які знаходяться за такими адресами: АДРЕСА_1 ; котельня - АДРЕСА_2 ; артезіанська свердловина з водонапірною баштою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - АДРЕСА_2 (а. с. 8).
Відповідно до довідки КП «БТІ» виконавчого комітету Лебединської міської ради від 28 травня 2021 року за архівними даними вказаного БТІ право власності на нежитлову будівлю (котельня) в АДРЕСА_2 , не зареєстровано. На земельній ділянці розташовано: нежитлова будівля (котельня) цегляна літ. «А» - 1985 року побудови загальною площею 183,6 кв. м, артсвердловина металева літ. «Б», водонапірна башта «Рожновського» металева літ «В» (а. с. 24).
В травні 2021 року на замовлення позивача були виготовлені технічні паспорти на нежитлову будівлю (гуртожиток) за адресою: АДРЕСА_1 та на нежитлову будівлю (котельню), артсвердловину та водонапірну башту «Рожновського» за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В даній справі, рішення в якій переглядається, ОСОБА_1 , зокрема, ставить питання про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (гуртожитка) з підвалом, розташованої за АДРЕСА_1 , нежитлової будівлі (котельні), артсвердловини та водонапірної башти «Рожновського», що розташовані за АДРЕСА_2 , укладений між ним та СТОВ «Бишкінське» в особі ОСОБА_2 11 червня 2001 року та визнання за ним права власності на вказане майно.
Суд першої інстанції не врахував, що спірні правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому для їх врегулювання підлягали застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року, які діяли на час укладення вказаного договору купівлі-продажу, зокрема ст. 47 ЦК УРСР.
Як вже зазначалося вище, договір купівлі-продажу було укладено 11 червня 2001 року. На час укладення вказаного договору нормами цивільного законодавства не було передбачено обов'язкової нотаріальної форми посвідчення вказаного виду договору.
Зі змісту договору також не вбачається, що сторони погодили нотаріальну форму посвідчення договору. Крім того позивачем не дано будь-яких доказів, які б підтверджували факт ухилення СТОВ «Бишкінське» від нотаріального оформлення угоди купівлі-продажу вказаного майна. Ліквідація СТОВ «Бишкінське» не є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 11 червня 2001 року дійсним за рішенням суду в розумінні ст. 47 ЦК УРСР.
Стосовно вимоги позивача про визнання права власності на вказані вище нежитлову будівлю (гуртожиток) з підвалом, нежитлову будівлю (котельню), артсвердловину та водонапірну башту «Рожновського», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України, пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.
Вирішуючи спір про визнання права власності слід враховувати, що судове рішення про таке визнання не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
ОСОБА_1 своє право власності на спірне майно у встановленому законом порядку не зареєстрував. З матеріалів справи вбачається, що за даними КП «БТІ виконавчого комітету Лебединської міської ради» право власності на спірні нежитлові будівлі не зареєстровано, тобто відсутні докази того, що майно, яке є предметом договору взагалі належало на праві власності СТОВ «Бишкінське».
Крім того, слід зазначити, що позивач не обґрунтовує свій позов тим, що його право власності на нежитлові будівлі та споруди хтось оспорює, не визнає чи він втратив документ, який засвідчує його право власності, як то передбачає ст. 392 ЦК України. Натомість, доказів того, що відповідачем по справі оспорюється або не визнається право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, останнім не надано. Доказів на підтвердження факту звернення позивача до державного реєстратора з метою державної реєстрації свого речового права на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу до суду також не надано.
Згідно змісту договору купівлі-продажу вбачається, що позивач придбав приміщення котельні гуртожиток на 100 місць та артсвердловину з водонапірною баштою Рожновського, які знаходяться в с. Бишкінь Лебединського району Сумської області на розі вул. Молодіжна та ОСОБА_4 .
В матеріалах справи взагалі відсутні відомості щодо технічних характеристик нежитлових будівель та споруд, на які позивач просить визнати за ним право власності, часу їх побудови тощо. Позивач надав технічні паспорти, виготовлені на його замовлення у травні 2021 року, проте докази того, що за договором від 11 червня 2001 року він придбав саме вказане майно та саме такою площею забудови, - відсутні. З наданих позивачем документів неможливо зробити однозначний висновок щодо того, чи було це майно об'єктом нерухомості на момент його придбання і чи є вже існуючі нежитлові будівлі тим самим майном, яке було придбане позивачем.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Суд першої інстанції наведених обставин не врахував, не перевірив чи не суперечить те, що представник відповідача не заперечував проти задоволення позову, - закону, чи не порушує це права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема територіальної громади, яку представляє Лебединська міська рада, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Стосовно обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Пункт 3 ч. 6 ст. 23 Закону передбачає, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.
Приписами ч. 3 ст. 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор подає апеляційну скаргу.
В даній справі відповідач Лебединська міська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст.ст. 1, 2, 6, 10, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12 ЗК України до повноважень сільських рад належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності.
Отримання права власності на нерухоме майно зумовлює отримання позивачем земельної ділянки під нерухомим майном у позаконкурентний спосіб, а саме без проведення земельних торгів, як то передбачено положеннями ст. 134 ЗК України.
Як вбачається з матеріалів справи представник відповідача не заперечував проти задоволення позову (а. с. 29), що свідчить про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування своїх повноважень за обставин відсутності підстав для визнання права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на землях комунальної власності.
За встановлених обставин та з врахуванням наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для звернення першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури із вказаною апеляційною скаргою в інтересах держави, у зв'язку з неналежним здійсненням своїх повноважень органом місцевого самоврядування.
Отже, рішення суду на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь Сумської обласної прокуратури судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2724 грн 00 коп.
Враховуючи, що ціна позову в даній справі складає 29000 грн, дана справа є малозначною, а тому касаційному оскарженню відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, 4; 381-382 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Сумської окружної прокуратуризадовольнити.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 24 червня 2021 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Лебединської міської ради Сумської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сумської обласної прокуратури судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2724 гривні 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року.
Головуючий - Т. А. Левченко
Судді: О. Ю. Кононенко
О. І. Собина