Номер провадження: 22-ц/813/3851/22
Справа № 947/8252/21
Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
25.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, нанесеної кримінальним правопорушенням, -
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив та просив стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 гривень, також витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., мотивуючи це тим, що 05.07.2018 року відповідач, знаходячись на території літньої тераси кафе швидкого харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований в АДРЕСА_1 , підійшовши до позивача, наніс йому побої та мордування. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності в зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закрито. Через неправомірні дії відповідача - напад та побиття позивача, останній зазнав душевних страждань та переживань, переніс значний фізичний біль та емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров'я, а головне страху за своє життя.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, нанесеної кримінальним правопорушенням - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, спричинену внаслідок кримінального правопорушення, у розмірі 30 000,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2021 року та залишити позов без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі апелянт послався на те, що судом в оскаржуваному рішенні помилково зазначено, що з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності через сплив строків давності звернувся ОСОБА_1 , в той час, як відповідне клопотання до суду подано прокурором. З матеріалів справи не вбачається належним чином посвідченої ухвали суду про звільнення відповідача від кримінальної відповідальності, а зі змісту цієї ухвали не вбачається причетності ОСОБА_1 до конфлікту з участю ОСОБА_2 , в ході якого відбулося побиття останнього. Також матеріали справи не містять належного і допустимого доказу визнання ОСОБА_2 потерпілим та завдання йому моральної шкоди та обґрунтування її розміру. При цьому суд не звернув уваги, що ті матеріали, які додані до справи, підтверджують завдання відповідачем позивачу кількох ударів, які спричинили фізичний біль без спричинення тілесних ушкоджень.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що:
- факт нападу та побиття позивача відповідачем встановлений матеріалами кримінального провадження;
- наслідком нанесення позивачу відповідачем кількох ударів в обличчя дійсно є відчуття фізичного болю, емоційного стресу, хвилювання за своє життя та здоров'я;
- звільнення особи від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину; підстава закриття кримінального провадження не є реабілітуючою, відповідач на продовженні кримінального провадження та ухваленні виправдувального вироку не наполягав, кримінальне провадження в справі закрито саме за його клопотанням;
- відповідач у скоєнні правопорушення не розкаявся, доказів своєї винуватості суду не надав, підстав для відмови у задоволенні позову не навів;
- розмір моральної шкоди є розумним і справедливим та відповідає встановленим у справі обставинам.
Судом встановлено, що:
- 05.07.2018 року о 19 годині 41 хвилин ОСОБА_1 знаходився на території літньої тераси кафе швидкого харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований в АДРЕСА_1 . В цей час в ОСОБА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин, викликаних суперечкою з потерпілим ОСОБА_2 , виник умисел на завдання ударів останньому;
- ОСОБА_1 наблизився впритул до потерпілого ОСОБА_2 та долонею своєї лівої руки умисно наніс останньому декілька ударів в область голови, чим завдав ОСОБА_2 фізичного болю без спричинення тілесних ушкоджень;
- вказана обставина встановлена повідомленням про підозру у скоєнні кримінального проступку відносно ОСОБА_1 від 10 листопада 2020 року (номер у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 12020160480002428 від 30.09.2020 року);
- ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року по справі № 947/34065/20 клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності у кримінальному провадженні відносно обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено. Звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Закрито кримінальне провадження № 12020160480002428 від 30.09.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
Колегія суддів виходить з такого.
За змістом положень ст. 44 КК України звільнення від кримінальної відповідальності це врегульована кримінальним і кримінальним процесуальним законодавством відмова держави від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування щодо неї примусу у формі покарання. Звільнення особи від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У цьому випадку КК України виходить зі встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені КК України підстави для звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст.49 КК України не є реабілітуючими.
Зважаючи на те, що відповідач на продовженні кримінального провадження та ухваленні виправдувального вироку не наполягав, кримінальне провадження в справі закрито саме за його клопотанням, підстава закриття кримінального провадження не є реабілітуючою, тому суд вважає, що між протиправними діями відповідача, виною відповідача у вчиненні кримінального правопорушення та наслідками у виді заподіяння позивачу, як потерпілому у даному кримінальному правопорушенні моральної шкоди є причинно-наслідковий зв'язок.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_2 заявлено позов, в якому моральну шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням, оцінену в 30 000 грн., обґрунтовано тим, що через неправомірні дії відповідача, а саме напад та побиття позивача, останній зазнав душевних страждань та переживань, переніс значний фізичний біль та емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров'я, а головне страху за своє життя.
Районний суд дійшов беззаперечного висновку, що заподіяна моральна шкода є очевидною, що узгоджується з встановленими у справі обставинами та з урахуванням того, що в суді відповідачем визнавалися вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.
Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди, суд першої інстанції врахував, що такий розмір відшкодування, відповідає ступеню моральних страждань позивача, який був прилюдно в громадському місці побитий відповідачем в область обличчя, що неминуче викликало в нього фізичний біль, розгубленість, безпомічність, тривогу за своє здоров'я та життя, емоційний стрес. При цьому врахувавши глибину душевних страждань позивача, а також відсутність з боку відповідача будь-якого розкаяння та не принесення відповідачем елементарного вибачення позивачу за протиправні дії, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір стягнення моральної шкоди 30 000 грн., яка була заявлена позивачем до стягнення, що виходячи із встановлених у справі обставин відповідає вимогам розумності та справедливості за обставин, які встановлені судом і підтверджені належними доказами.
Доводи апеляційної скарги про помилковість зазначення судом в оскаржуваному рішенні, що з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності через сплив строків давності звернувся ОСОБА_1 , в той час, як відповідне клопотання до суду подано прокурором є неспроможним, оскільки у зазначеному клопотанні прокурора, яке було подано до суду, зазначено, що після роз'яснення ОСОБА_1 про право звільнення від кримінальної відповідальності із закінченням строків давності, від останнього була отримана на це згода і 11.11.2020 року надійшла відповідна заява про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (а. с. 35).
Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі належним чином посвідченої ухвали суду про звільнення відповідача від кримінальної відповідальності на висновок суду першої інстанції не впливає, оскільки відповідачем не доведено, що додана до справи копія ухвали Київського районного суду від 19.11.2020 року про звільнення його від кримінальної відповідальності не відповідає оригіналу і викладені в ухвалі події та обставини не відповідають об'єктивній реальності і не могли бути враховані судом в тій редакції та інтерпретації, які покладені в оскаржуваному рішенні.
Доводи апеляційної скарги про те, що зі змісту доданої до справи ухвали суду про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності не вбачається причетності відповідача до конфлікту з участю ОСОБА_2 , в ході якого відбулося побиття останнього, а також що матеріали справи не містять належного і допустимого доказу визнання ОСОБА_2 потерпілим та завдання йому моральної шкоди та обґрунтування її розміру, що позивачу не було спричинено тілесні ушкодження, висновок суду першої інстанції не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений: 25.05.2022 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: О.В. Князюк
С.О. Погорєлова