Справа № 461/12574/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/4395/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
23 травня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Симця В.І.
з участю: представника заявника - ОСОБА_1 - адвоката Кулик С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 листопада 2021 року у справі за заявою адвоката Кулик Світлани Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, -
В листопаді 2021 року адвокат Кулик Світлана Анатоліївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду із заявою, в якій просила скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України, застосоване щодо останньої ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.11.2014 року, яка постановлена у справі за поданням головного державного виконавця ВПВР УДВС Головного управління юстиції у Львівській області Германчука Р.В.
Заяву мотивувала тим, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.11.2014 року у справі 461/12574/14-ц громадянку України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України - до сплати останньою заборгованості, згідно виконавчого листа №442/4277/13-ц, виданого 11.06.2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.
Вказувала на те, що з 30.06.2016 року виконавче провадження № 43766351 є завершеним, виконавчий документ повернуто стягувачу, державним виконавцем скасовано арешт, накладений на майно боржника, а дані про виконавче провадження № 43766351 відсутні в Єдиному реєстрі боржників. Вважає, що існування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , порушує її право на вільне пересування, а тому підлягає скасуванню.
Просила заяву задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 листопада 2021 року заяву задоволено.
Скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України, застосоване щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 листопада 2014 року у справі номер 461/12574/14-ц.
Ухвалу суду оскаржив Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
В своїй апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду незаконна та необґрунтована, ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Покликається на те, що 30 червня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з тим, що на адресу стягувача 08.02.2016 року скеровано лист з пропозицією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про придбання нереалізованого на електронних торгах предмета іпотеки іпотеко держателем за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Стягувачем не повідомлено державного виконавця про своє бажання придбання нереалізованого на електронних торгах предмета іпотеки іпотеко держателем за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
Звертають увагу, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження» не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Стверджує, що виконавчий лист не виконаний в повному обсязі, основна сума боргу, виконавчий збір та мінімальні витрати виконавчого провадження боржником не сплачені, а відтак вважає, що підстав для зняття тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України немає.
Враховуючи наведене просить ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання призначене на 23.05.2022 року не з'явилися, подали до суду клопотання про розгляд скарги за відсутності їх представника.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу за відсутністю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника - ОСОБА_1 - адвоката Кулик С.А. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Скасовуючи тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України, застосоване щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист у виконавчому провадженні про стягнення з боржника заборгованості повернуто стягувачу, вказані обмеження застосовувались до боржника в межах даного виконавчого провадження, а відтак суд вважав, що на даний момент відпали підстави для тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон.
Колегія суддів погоджується з такою позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.11.2014 року у справі №461/12574/14-ц громадянку України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України - до сплати останньою заборгованості, згідно виконавчого листа №442/4277/13-ц, виданого 11.06.2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд. ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
З набранням чинності 28.08.2018 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» статтю 441 ЦПК України доповнено частинами 5-8, які передбачають право боржника звернутися до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження.
Згідно із п. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Тобто з диспозиції вказаної норми слідує, що таке обмеження встановлюється до виконання зобов'язань.
За своїм змістом словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у п. 19 ч. 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифіковано Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, у статті 2 передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року, справа № 331/8536/17.
У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналіз вказаних норм закону свідчить, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни боржником своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на нього рішенням суду обов'язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов'язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.
Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.
За таких обставин, розглядаючи заяву адвоката Кулик Світлана Анатоліївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції мав перевірити виконання нею, як боржником у виконавчому провадженні, рішення суду саме після встановлення такого обмеження.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області ЗМУ МЮ (м. Львів) від 24.09.2021 року № 24169, на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № 51667171 з примусового виконання виконавчого листа № 442/4277/13-ц, виданого 11.06.2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» в особі ЛОД ПАТ «Райффазен Банк Аваль» 195 529, 92 доларів США основної заборгованості, 78307,05 доларів США ? заборгованості за відсотками, 42352,38 доларів США ? пені, тобто всього ? 316189,35 доларів США заборгованості за кредитним договором №010/08-3/2588/в від 15.02.2007 року та витрати по сплаті судового збору в сумі 441, 00 грн. 27.07.2017 року виконавче провадження завершене на підставі ч. 1 ст. 38 ЗУ «Про виконавче провадження».
Згідно витягу із спецрозділу щодо виконавчого провадження № 43766351 по виконанню виконавчого листа № 442/4277/13-ц від 11.06.2014 року, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, вказане виконавче провадження завершено, а виконавчий документ повернутий стягувачу, на підставі п.3 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відмова стягувача від майна боржника).
Таким чином, на час подання до суду заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчий лист №442/4277/13-ц від 11.06.2014 року не знаходився, всі виконавчі провадження щодо його виконання були завершені.
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не надав суду жодних належних доказів наявності відкритого на підставі заяви стягувача виконавчого провадження, в ході якого державний виконавець відділу проводить сукупність дій по виконанню виконавчого листа №442/4277/13-ц від 11.06.2014 року.
За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв'язку з судове рішення у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 25.05.2022 року.
Головуючий Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.