Дата документу 25.05.2022 Справа № 335/2456/21
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 335/2456/21 Пр. № 22-ц/807/833/22 Головуючий у 1-й інстанції Гашук К.В. Повний текст рішення складено 13.12.2021 року. Суддя-доповідач Гончар М.С.
25 травня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Камалової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Запорізької обласної прокуратури на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи та моральної шкоди, спричиненої органами прокуратури
У березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-8), в якому в подальшому збільшив позовні вимоги (а.с. 59-60), в якому просив стягнути на свою користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України матеріальну шкоду у розмірі 1189032,40 грн., компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 20000,00 грн., а всього суму в розмірі 1289032,40 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 07.05.2017 та 18.05.2017, за адресою: м. Мелітополь, вул. Нахімова 2-а, прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончар Д.С., за участю працівників СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області, на підставі ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017, у кримінальному провадженні №32016608028000019 від 23.06.2016, проведено обшук.
Фактично на підставі однієї ухвали слідчого судді було проведено два обшуки 17.05.2017 та 18.05.2017, оскільки за результатами вказаних обшуків складено 2 протоколи обшуку від 17.05.2017 та від 18.05.2017.
18.05.2017 під час другого неправомірного обшуку за адресою: АДРЕСА_1 з території ТОВ «Сахарторг» (код ЄДР 30802293), директором якого є позивач, було вилучено цукор у кількості 52 940 кг.
У цей же день, 18.05.2017, прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончаром Д.С. вилучений цукор передано на відповідальне зберігання ПП «Аршан К».
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 зобов'язано старшого слідчого СУ ДФС у Запорізькій області Владійчука В.В. повернути ТОВ «Сахарторг» цукор у кількості 52 940 кг, вилучений 18.05.2017 року за адресою: м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2-а.
13.06.2019 у нежитлових приміщеннях ПП «Аршан К», на підставі ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду, проведено обшук, у ході якого встановлено відсутність на зберіганні ПП «Аршан К» цукру у кількості 52 940 кг, вилученого 18.05.2017 у ТОВ «Сахарторг» у ході проведення обшуку за адресою: м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд.2-а
31.08.2020 постановою заступника начальника першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області Нехай М.В., кримінальне провадження № 32016080280000019 від 23.06.2016, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діяннях службових осіб ТОВ «Сахарторг», ознак складу кримінальних правопорушень, на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.
За фактом незбереження та неповернення належного ОСОБА_1 майна (цукру), Другим слідчим відділом слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Мелітополі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 62019080000000242 від 30.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Вилучений 18.05.2017 цукор у кількості 52940 кг належить директору ТОВ «Сахарторг» ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №2 від 15.05.2017 та акту приймання-передачі до цього договору від 15.05.2017 р.
Згідно з договором купівлі-продажу №2 від 15.05.2017, вартість цукру склала 816 200 грн. за 53 000 кг. Ціна за кілограм становить 15,40 грн., а отже вартість цукру у кількості 52 940 кг, вилученого 18.05.2017, складає 815276,00 грн.
01.02.2021 представник позивача звернувся до Запорізької обласної прокуратури із заявою про відшкодування завданої шкоди. Вказану заяву Запорізька обласна прокуратура отримала 02.02.2021, але на час подання позову відповіді на вказану заяву не надійшло.
На час звернення до суду, цукор у кількості 52940 кг, вилучений 18.05.2017 за адресою: АДРЕСА_1 , власнику не повернутий, збитки не відшкодовано.
Окрім того, позивач зазначає, що йому завдано душевних страждань, оскільки він був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання створених перешкод щодо використання майна, шляхом судового захисту своїх прав на нього. Позивач змушений витрачати свій час на поновлення справедливості у законний спосіб, для чого довелося змінити свій звичний спосіб життя, що викликало стреси та нервування. ОСОБА_1 зазнав страждань, які були викликані свавільним нехтуванням його прав, неправомірністю та протиправністю дій органу досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32016608028000019, у зв'язку з чим ОСОБА_1 був вимушений звертатися із скаргами до слідчого судді, із заявами до слідчого та ДБР, з вимогою до Запорізької обласної прокуратури. Після винесення ухвали слідчим суддею про повернення цукру ОСОБА_1 , він вже протягом двох років не може добитись повернення майна, або відшкодування збитків, що завдає позивачу моральної шкоди. Це змусило і змушує його нервувати, створило дискомфорт, порушило звичайний уклад життя. Ситуація, що сталася у зв'язку з вилученням цукру з наступними наслідками, зруйнувала бізнес ОСОБА_1 , викликає у нього почуття незахищеності і образи, супроводжується емоційними переживаннями і стресом.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Гашук К.В. (а.с. 46).
Ухвалою суду першої інстанції від 05 березня 2021 року провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження (а.с. 47).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2021 року (а.с. 156-162) позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 1189032,40 грн., моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн., а всього стягнуто 1219032,40 грн.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Витрати по сплаті судового збору віднесено за рахунок держави.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідачі ДКСУ (а.с. 165-171) та Запорізька обласна прокуратура (а.с. 180-188) подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення,яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 174).
Ухвалами апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеними апеляційними скаргами відповідачів відкрито (а.с. 202, 213), дану справу за апеляційними скаргами призначено до апеляційного розгляду (а.с. 203, 214) з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів апеляційного суду (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів, з яких 11 суддів складають судді судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень), відпусток судді-доповідача (а.с. 225).
Позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначені апеляційні скарги відповідачів ДКСУ та Запорізької обласної прокуратури у цій справі у встановлений апеляційним судом строк з 11.02.2022 року (поштове повідомлення, а.с. 220) та станом на час їх розгляду апеляційним судом взагалі.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
У дане судове засідання належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 220), у тому числі через свого представника - адвоката Ткача Д.М. (а.с. 223), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_1 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.
Навпаки, у телефонному режимі позивач ОСОБА_1 повідомив апеляційному суду, що на даний час він знаходиться поза межами свого місця проживання ( АДРЕСА_2 ), у дане судове засідання прибути не зможе, а тому участь у цій справі прийматиме його представник - адвокат Ткач Д.М. (а.с. 226).
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю позивача ОСОБА_1 за присутністю представника останнього - адвоката Ткача Д.М. (а.с. 238), представника прокуратури (а.с.237) та представника Державної казначейської служби України - Кріль Ю.А.(а.с. 227-228 зворот).
Прокурор Мелітопольської місцевої прокуратури Гончар Д.С. не є родичем судді-доповідача Гончар М.С., а лише однофамільцем. Самовідводи відсутні, відводів у цій справі не заявлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги ДКСУ та Запорізької обласної прокуратури у цій справі підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судовими рішеннями є: …рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 ЦПК України).
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача ОСОБА_1 частково у цій справі, керувався ст. ст. 4, 5, 81, 82, 90, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 93-94), зареєстровано юридичну особу - ТОВ «Сахарторг», місцезнаходження юридичної особи: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2-а. Одноосібним засновником та директором ТОВ «Сахарторг» є ОСОБА_1 . Одним із видів економічної діяльності вказаного товариства є оптова торгівля цукром.
Згідно із договором купівлі-продажу №2 від 15.05.2017 року (а.с. 35-36), який укладено між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній, як фізична особа, придбав 53000 кг цукру білого кристалічного, загальною вартістю на момент придбання 816200,00 грн. Згідно умов договору перехід права власності відбувається у момент передачі товару, що оформляється актом прийому-передавання.
15.05.2017 сторонами договору оформлено та підписано акт прийому-передавання (а.с. 37) до договору купівлі-продажу №2 від 15.05.2017 на цукор білий кристалічний у мішках у кількості 53 000 кг, вартістю 816200,00 грн.
Ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 року (а.с. 12-14) у рамках кримінального провадження, відомості по якому внесені до ЄРДР за №32016608028000019 від 23.06.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, надано дозвіл на проведення обшуку за адресою виробничих потужностей та складських приміщень ТОВ «Сахарторг», а саме: АДРЕСА_1 .
Згідно із протоколом обшуку від 17.05.2017 року (а.с. 15-18) у цей день за адресою: АДРЕСА_1 , прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончар Д.С., на підставі ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 у кримінальному провадженні №32016608028000019 від 23.06.2016, у період часу з 09-20 год. до 21-30 год. проведено обшук, у ході якого вилучені первинні документи ТОВ «Сахарторг» згідно переліку, що зазначений у протоколі обшуку.
Відповідно до протоколу обшуку від 18.05.2017 року (а.с. 19-22) у цей день за адресою: АДРЕСА_1 прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончар Д.С. на підставі цієї ж ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 у кримінальному провадженні №32016608028000019 від 23.06.2016, у період часу з 09-20 год. до 20-45 год. проведено обшук, у ході якого вилучено, у тому числі, цукор загальною вагою 52940 кг.
У позовній заяві позивач зазначав, а у відзиві на позовну заяву Запорізька обласна прокуратура визнала, що процесуальним прокурором Гончаром Д.С. вилучений цукор передано на зберігання до ПП «Аршан К».
Тому, суд першої інстанції правильно вважав, що вказані обставини, в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України, у цій справі не підлягають доказуванню.
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 року (а.с. 24-26), задоволено скаргу ТОВ «Сахарторг» та зобов'язано старшого слідчого СУ ГУ ДФС у Запорізькій області Владійчука В.В. повернути ТОВ «Сахарторг» цукор у кількості 52940 кг, вилучений 18.05.2017 за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Нахімова буд. 2-а.
20.05.2019 слідчий ГУ ДФС у Запорізькій області Владійчук В.В. звернувся до директора ПП «Аршан К» з вимогою негайно забезпечити повернення цукру ТОВ «Сахарторг» (а.с. 23).
За результатом досудового розслідування кримінального провадження №32016080280000019 від 23.06.2016 року за ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 209 КК України заступником начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області Нехай М. 31.08.2020 прийнято рішення про його закриття у зв'язку з відсутністю в діяннях службових осіб ТОВ «Сахарторг» (директор Зленко В.В., бухгалтер ОСОБА_3 )ознак складу кримінальних правопорушень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с. 27-32).
Факт неповернення цукру, який вилучено 18.05.2017 у ході проведення обшуку за адресою знаходження виробничих потужностей та складських приміщень ТОВ «Сахарторг», а саме: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2-а, станом на час розгляду цієї справи у суді визнавався у суді сторонами у цій справі та, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, також не підлягає доказуванню.
За фактом незбереження та неповернення вилученого у ході обшуку цукру, Другим слідчим відділом Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 62019080000000242 від 30.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У ході проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, 13.06.2019 проведено обшук у нежитлових приміщеннях ПП «Аршан К», у ході якого було встановлено, що на зберіганні вказаного підприємства відсутня значна частина цукру, який вилучено 18.05.2017 у ТОВ «Сахарторг».
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, у відзиві Запорізької обласної прокуратури (а.с. 52-56), 13.06.2019 за заявою СУ ГУ ДФС у Запорізькі області до ЄРДР внесені відомості про кримінальне провадження за № 12019080140001620 за ч. 3 ст. 382 КК України, за фактом невиконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 про повернення директору ТОВ «Сахарторг» вилученого цукру у кількості 52940 кг. Разом із тим, доказів на підтвердження вказаних обставин, до відзиву не долучено.
У ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи посадової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Відповідно до цих норм обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу чи орган, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю яких завдано шкоду, а на державу.
Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, що здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Згідно із ч. ч. 2, 4 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Згідно із п. 2 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об'єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних справах і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не можуть бути передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).
П. 86 зазначеної Інструкції визначено, що у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року.
В абзацах 1, 2, 16 п. 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.
Згідно з п. 14 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, у випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред'являється до цього органу.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому відповідно до положень ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
Відповідно до пункту 23-1 частини першої, статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 5 пункту 4 цього Положення).
Враховуючи наведене, шкода, завдана позивачу незаконними діями посадових осіб органів досудового слідства, згідно з вимогами ст. ст. 1173, 1174 ЦК України відшкодовується за рахунок держави шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 521/10640/15-ц.
У ході розгляду цієї справи судом першої інстанції також правильно було встановлено, що 18.05.2017 року під час проведення обшуку (протокол обшуку, а.с. 19-22) за місцем розташування складських приміщень ТОВ «Сахарторг» за адресою: АДРЕСА_1 , прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури вилучено цукор загальною вагою 52940 кг.
Згідно із договором купівлі-продажу та акту приймання-передавання від 15.05.2017, вказаний цукор на праві власності належить позивачу - фізичній особі ОСОБА_1 , який у тому числі згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є єдиним засновником та директором ТОВ «Сахарторг», і якому на праві приватної власності належать будівлі та споруди, в яких було вилучено цукор.
Вилучений 18.05.2017 цукор за рішенням процесуального прокурора Гончара Д.С. передано на зберігання до ПП «Аршан К».
Проте, суду першої інстанції не було надано відповідних процесуальних документів, з яких би можливо було встановити підстави та умови, за яких вилучене майно було передано на зберігання ПП «Аршан К».
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 року (а.с. 24-26) зобов'язано слідчого СУ ДФС у Запорізькій області повернути ТОВ «Сахарторг» цукор у кількості 52940 кг, вилучений 18.05.2017.
Задовольняючи скаргу, слідчим суддею встановлено, що 18.05.2017 прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончаром Д.С. проведено обшук, та, відповідно, вилучено цукор, з порушенням вимог ч. 1 ст. 235 КПК України (а.с.25).
Так, станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції цукор у кількості 52 940 кг, вилучений 18.05.2017 за адресою: АДРЕСА_1 , власнику, його законному володільцю не повернутий. Під час розгляду справи судом першої інстанції представником Запорізької обласної прокуратури зазначені обставини не спростовані, і як встановлено судом на підставі досліджених письмових доказів, місце знаходження вилученого прокурором цукру на даний час невідоме.
Вказані обставини свідчать про те, що внаслідок неправомірних дій прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури, які полягали у незаконному вилученні матеріальних цінностей та не забезпеченні їх збереження, що призвело до їх втрати, позивачу завдано матеріальної шкоди, що полягає у вартості незаконно вилученого та не збереженого майна.
При цьому, суд першої інстанції вважав безпідставними доводи Запорізької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про те, що позивачем не доведено, що шкоди завдано саме йому, оскільки ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 року (а.с. 24-26) зобов'язано повернути цукор ТОВ «Сахарторг», а не позивачу.
Оскільки, як правильно було судом першої інстанції встановлено, на підтвердження права власності на вилучений 18.05.2017 цукор, позивач надав суду у матеріали цієї справи договір купівлі-продажу від 15.05.2017 року (копія а.с. 35-36) та акт приймання-передавання 53000 кг цукру (а.с. 37). Згідно віз казаними документами, покупцем цукру білого кристалічного є саме ОСОБА_1 , як фізична особа. Згідно договору купівлі-продажу будівель та споруд від 28.08.2000 року (а.с. 96), позивач ОСОБА_1 , як фізична особа, є власником будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції також було правильно встановлено, що відповідачами у цій справі у свою чергу не надано суду першої інстанції доказів, на спростування позиції позивача, що внаслідок неправомірних дій прокурора саме йому завдано матеріальної шкоди.
Той факт, що ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 року (а.с. 24-26) було зобов'язано слідчого повернути вилучений цукор саме ТОВ «Сахарторг» не є визначальним при вирішенні даного питання, оскільки у ході розгляду скарги ТОВ «Сахарторг» не вирішувалось питання щодо визначення власника вилученого майна.
П. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено, що на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність прокурора , яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Предметом розгляду скарги слідчим суддею, подання якої було ініційовано саме ТОВ «Сахарторг», як юридичною особою, відносно якої у рамках кримінального провадження проводилися слідчі дії, була оцінка дій процесуального прокурора при проведенні слідчої дії - обшуку у кримінальному провадженні, а не визначення власника чи законного володільця вилученого майна.
При цьому, відповідачами суду першої інстанції не було надано доказів, що ТОВ «Сахарторг» оспорює право власності позивача ОСОБА_1 на вилучений 18.05.2017 року (а.с. 19-22) цукор та має будь-які матеріальні претензії до органу прокуратури з приводу неповернення вилученого цукру.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність шкоди, завданої йому внаслідок неправомірних дій та бездіяльність посадової особи органу прокуратури, які полягали у незаконному вилученні майна (цукру) та не забезпеченні його належного зберігання, що призвело до втрати цукру.
Визначаючи розмір шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції правильно виходив із такого.
Відповідно до вимог ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Так, як правильно було встановлено судом першої інстанції, згідно із договором купівлі-продажу №2 від 15.05.2017 року (а.с. 35-36) вартість цукру склала 816200 грн. за 53000 кг. Ціна цукру за кілограм, на момент укладення цього договору, становила 15,40 грн.
Згідно із довідкою Головного управління статистики у Запорізькій області № 21/01 від 11.03.2021 року (а.с. 63) середня споживча ціна на цукор-пісок у лютому 2021 року у Запорізькій області становила 22,46 грн. за 1 кг.
З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача завдану йому матеріальну шкоду у розмірі, що дорівнює вартості вилученого та неповернутого позивачу цукру станом на час розгляду цієї справи у межах заявлених позовних вимог (заява позивача про збільшення розміру позовних вимог а.с. 59-60), в загальному розмірі 1 189 032,40 грн. (52 940 кг х 22,46 грн. + 1 189 032,40 грн.).
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції також правильно виходив з такого.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У своєму позові позивач зазначав, що через незаконні дії (бездіяльність) прокурора йому завдано душевних страждань, оскільки він був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання створених перешкод щодо використання майна, шляхом судового захисту своїх прав на нього. Позивач змушений витрачати свій час на поновлення справедливості у законний спосіб, для чого довелося змінити свій звичний спосіб життя, що викликало стреси та нервування. ОСОБА_1 зазнав страждань, які були викликані свавільним нехтуванням його прав, неправомірністю та протиправністю дій органу досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32016608028000019, у зв'язку з чим ОСОБА_1 був вимушений звертатися із скаргами до слідчого судді, із заявами до слідчого та ДБР, з вимогою до Запорізької обласної прокуратури. Після винесення ухвали слідчим суддею про повернення цукру, протягом майже двох років він не може добитись його повернення, або відшкодування збитків, що завдає позивачу моральної шкоди. Це змусило і змушує його нервувати, створило дискомфорт, порушило звичайний уклад життя. Ситуація, що сталася у зв'язку з вилученням цукру з наступними наслідками, зруйнувало бізнес ОСОБА_1 , викликає в нього почуття незахищеності і образи, супроводжується емоційними переживаннями і стресом.
У зв'язку із вищевикладеним, суд першої інстанції, виходячи із обставин цієї справи, правильно вважав доведеним факт завдання позивачу неправомірними діями органу прокуратури моральної шкоди.
Проте, вирішуючи питання про розмір завданої позивачу моральної шкоди, судом першої інстанції правильно враховано конкретні обставини справи, характер та тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін в його життєвих стосунках, витрачений час та кошти на відновлення порушених прав, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що принципам розумності, справедливості, пропорційності та виваженості буде відповідати розмір моральної шкоди в сумі 30000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.».
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, і у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів, а тому суд першої інстанції вважав за необхідне матеріальну та моральну шкоду стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.
Доводи апеляційних скарг відповідачів ДКСУ та Запорізької обласної прокуратури дублюють доводи їх заперечень проти позову позивача у цій справі, викладених у відзивах на позовну заяву (а.с. 52-56, 70-77), яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідачів у цій справі, яку вони та їхні представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування апелянтів ДКСУ та Запорізької обласної прокуратури, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідачів.
Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною апелянтів - відповідачів апеляційному суду не надані.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційних скарг відповідачів ДКСУ та Запорізької обласної прокуратури не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачам ДКСУ та Запорізькій обласній прокуратурі у задоволенні їх вищезазначених апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції у цій справі, останні не мають права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 26.05.2022 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.