м. Вінниця
25 травня 2022 р. Справа № 120/1526/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Липовецької міської ради (далі - відповідач або рада), у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасування рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 06.08.2021 № 449 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами м.Липовець, Липовецької територіальної громади, Вінницького району Вінницькох області;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в за межами м.Липовець, Липовецької територіальної громади, Вінницького району, Вінницької області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.07.2021 року позивач звернувся до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, реформованої земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території м.Липовець (за межами населеного пункту) Липовецької міської ради, Вінницького району, Вінницької області.
П.62 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради №449 від 06.08.2021 року відповідач відмовив позивачу в надані вищевказаного дозволу. Свою відмову мотивував тим, що право власності на земельну ділянку перебуває в стадії оформлення учасникам АТО.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 09.02.2022 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Також витребувано у відповідача клопотання позивача із відповідними додатками до нього, які подавались до відповідача з клопотанням; протокол голосування постійної комісії; висновки та рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин; Регламент Липовецької міської ради; протокол засідання 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради; оскаржуване рішення № 449 від 06.08.2021 року та документів, які бралися до уваги при прийнятті цього рішення.
02.03.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач посилається на те, що бажана позивачем земельна ділянка вже передана у приватну власність іншій особі.
На підтвердження такої обставини відповідачем до суду надано лист ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та перелік прийнятих наказів в період 2019-2021 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою» Липовецькій міській об'єднаній територіальній громаді. У даному переліку є посилання на Наказ №580, яким надано відповідний дозвіл гр. ОСОБА_2 . У відзиві відповідач вказує, що саме на цю ж земельну ділянку бажає отрмати дозвіл на розроблення проекту землеустрою позивач.
Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
12.07.2021 року позивач звернувся до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, реформованої земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території м.Липовець (за межами населеного пункту) Липовецької міської ради, Вінницького району, Вінницької області.
П.62 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради №449 від 06.08.2021 року відповідач відмовив позивачу в надані вищевказаного дозволу. Свою відмову мотивував тим, що право власності на земельну ділянку перебуває в стадії оформлення учасникам АТО.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (по тексту - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).
Згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем у статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У спірних правовідносинах підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача стало те, що право власності на бажану позивачем земельну ділянку перебуває в стадії оформлення учасникам АТО.
Крім того, у відзиві відповідач посилається на те, що бажана позивачем земельна ділянка вже передана у приватну власність іншій особі.
На підтвердження такої обставини відповідачем до суду надано лист ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та перелік прийнятих наказів в період 2019-2021 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою» Липовецькій міській об'єднаній територіальній громаді. У даному переліку є посилання на Наказ №580, яким надано відповідний дозвіл гр. ОСОБА_2 . У відзиві відповідач вказує, що саме на цю ж земельну ділянку бажає отрмати дозвіл на розроблення проекту землеустрою позивач.
Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, оскільки належних доказів про те, що дана земельна ділянка перебуває у власності іншої особи чи доказів того, що саме на бажану позивачем ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою гр. ОСОБА_2 до суду не надано.
Крім того, як вказано в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 509/594/17, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Тобто, документація із землеустрою і розробляється з тією метою, щоб чітко ідентифікувати відповідну земельну ділянку. А надання дозволу на її розробку не покладає на відповідача безумовного обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
З огляду на викладене, на переконання суду, такі підстави для відмови у задоволенні клопотання позивача протиправними, адже ст. 118 ЗК України передбачений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відтак, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ради № 449 від 06.08.2021 «Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою» в частині розгляду клопотання позивача прийняте із помилковим застосуванням норм земельного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку вимогам про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, суд зазначає таке.
Наслідком скасування судом у цій справі рішення ради від 06.08.2021 № 449 є те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.
Згідно ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При обранні способу захисту порушених прав позивача суд враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові № 823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовлено у його задоволенні.
З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не у повній мірі дослідив усі умови, дотримання яких є необхідним для отримання позивачем бажаного дозволу. Із оскаржуваного рішення встановлено, що відповідач зіслався на те, що на ану земельну ділнку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі. У відзиві ж відповідач зазначив, що дана земельна ділянка уже передана у приватну власність іншій особі. При цьому належних доказів таких обставин відповідач не надав.
Відтак, спірне рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Отже, при вирішенні цієї справи суд враховує положення ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. В іншому випадку, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відтак, суд вбачає підстави для часткового задоволення похідної позовної вимоги у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 12.07.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, в користь позивача підлягає присудженню частина сплаченого ним при зверненні до суду судового збору у сумі 496 грн. 20 коп.
Щодо процесуального питання про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду подано: копію ордеру серія АВ №1029228; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000820 від 30.07.2021 року на ім'я ОСОБА_3 .
Оскільки доказів, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (зокрема, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи), заявником не надано, тому суд позбавлений можливості встановити дійсність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.62 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 у частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .
Зобов'язати Липовецьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.07.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована на території м.Липовець за межами населеного пункту, Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області та прийняти рішення із урахуванням висновків суду зроблених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 частину сплаченого при зверненні до суду судового збору в сумі 496 грн. 20 коп. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Липовецька міська рада (код ЄДРПОУ 04325957, вул.Героїв Майдану, буд 4, м.Липовець, Вінницька область, 22500)
Повне судове рішення складено та підписано суддею: 25.05.2022 року.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна