17 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/3998/21 пров. № А/857/3136/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.,
суддів Гудима Л.Я., Гуляка В.В.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі № 260/3998/21 (головуюча суддя Маєцька Н.Д., м. Ужгород) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,-
02 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 18 червня 2020 року по 03 серпня 2021 року в розмірі 258337,38 грн.
Рішенням від 15 грудня 2021 року Закарпатський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.
Ухвалив стягнути з Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 34888449) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 18 червня 2020 року по 03 серпня 2021 року у розмірі 258337,38 грн. (двісті п'ятдесят вісім тисяч триста тридцять сім гривень тридцять вісім копійок).
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення в частині задоволених вимог прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника здійснюється згідно зі ст. 236 Кодексу законів про працю України, у якій зазначено, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 ,,Про практику розгляду судами трудових спорів”, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Позивач протягом 2020 року отримав заробітну плату за основним місцем доходу від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в розмірі 184399,00 грн., відділу запобігання і виявлення корупції Закарпатської обласної державної адміністрації в розмірі 110391,00 грн., а також від Ужгородського міського центру зайнятості в сумі 60504,00 грн.. Дані факти свідчать про отримання позивачем доходу, який значно перевищує середній заробіток за час затримки виконання рішення.
Таким чином, розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду зроблений судом першої інстанції без врахування норм законодавства та є необґрунтованим.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що застережень щодо зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму заробітної плати, одержаної працівником за новим місцем роботи, чинне законодавство не містить. Середньоденний розмір заробітної плати позивача встановлений в рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 260/3261/20, а тому відповідно до ч.4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказування. Просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, яке проводилось в режимі відеоконференції, підтримала вимоги поданої апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що в силу приписів ч.2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в адміністративній справі № 260/261/20 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиція України, Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Суд визнав протиправними та скасував: наказ Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3974/к ,,Про звільнення”; наказ Міністерства юстиції України від 03 січня 2020 року № 20/к ,,Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3974/к”; наказ Міністерства юстиції України від 27 січня 2020 року № 395/к ,,Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3974/к”.
Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 11 січня 2020 року.
Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 січня 2020 року по 17 червня 2020 року, в розмірі 98937,72 грн. (дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень сімдесят дві копійки) із вирахуванням податків та обов'язкових платежів.
Стягнув на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 7200,00 грн. (сім тисяч двісті гривень) солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України та Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19237,89 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті тридцять сім гривень вісімдесят дев'ять копійок) суд допустив до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року скасоване рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 260/261/20 у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та у цій частині у задоволенні його позову відмовити повністю. У решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишене без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року скасована постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року та залишене в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року.
Наказом Міністерства юстиції України від 04 серпня 2021 року № 1482/к ,,Про поновлення” ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника - Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 11 січня 2020 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в адміністративній справі № 260/261/20 ОСОБА_1 повинен бути поновлений на посаді заступника начальника Управління -начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 18 червня 2020 року, тобто, на наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді.
Оскільки фактично ОСОБА_1 був поновлений на посаді наказом Міністерства юстиції від 04 серпня 2021 року № 1482/к, період з 18 червня 2020 року по 03 серпня 2021 року включно (день, що передував дню видання наказу про поновлення на посаді) є періодом, за який позивачу необхідно виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними, виходячи з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою, шостою статті 43 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю (КЗпП) України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
В силу приписів до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір та при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а враховуючи незаконне звільнення позивача, його поновлення на роботі, він має право на отримання середнього заробітку за період, на який його було позбавлено можливості працювати та отримувати заробітну плату за свою роботу.
Порядок обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначений у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, статті 236 КЗпП України передбачає обов'язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України належить встановити чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з'ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ці правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 21 січня 2022 року у справі № 640/22054/18.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах підтверджена обставина затримки виконання судового рішення і позивач має право, відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання.
Посилання відповідача на те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції не врахував, що після звільнення позивач був працевлаштований і отримував певний дохід, колегія суддів відхиляє, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 328329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі № 260/3998/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
В. В. Гуляк
Повне судове рішення складено 25.05.2022.