Справа № 944/719/21 Головуючий у 1 інстанції: Поворозник Д.Б.
Провадження № 22-ц/811/4418/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія: 63
19 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.
при секретарі Ждан К.О.
з участю відповідача ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 ,
позивачки ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 01 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення,-
В лютому 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою, у якій просить зобов'язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні нею та її неповнолітнім сином ОСОБА_5 будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення її та сина до даного будинку та передачі ключів від нього.
Позов обґрунтовує тим, що вони з сином зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла не мають. Однак після того, як будинок, в якому вона з сином зареєстрована та проживала, був подарований її дідом ОСОБА_6 її дядькові ОСОБА_1 , в 2020 році виникла сварка між її матір'ю ОСОБА_7 та дядьком ОСОБА_1 , під час якої останній вигнав її разом з сином з дому. Вона неодноразово намагалась повернутися разом з сином до будинку, однак відповідач їх не пускав, а також замінив замки вхідних дверей. Основним аргументом, на який посилається відповідач, не пускаючи їх до будинку, є те, що він є власником будинку і її речей в даному будинку не має. Однак таке твердження не відповідає дійсності. В будинку залишилися їхні з сином речі та, крім цього, вона з чоловіком за час шлюбу вкладала кошти в даний будинок, а також проводився ремонт її мамою. Через дії відповідача вона разом з сином не має де проживати на сьогоднішній день, хоча мають право як і відповідач користуватися зазначеним житловим будинком. Оскільки відповідач добровільно не пускає її з сином до житлового будинку, тому вона змушена просити суд зобов'язати їх усунути перешкодив користуванні житлом та вселити їх до вказаного будинку.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 01 листопада 2021 року
позов задоволено.
Вирішено вселити ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в житлове приміщення - будинок АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 та її малолітньому сину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користуванні житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати із сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .
Вважає рішення суду незаконним. Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_8 та її малолітній син ОСОБА_9 являються членами сім'ї власника будинку ОСОБА_1 , оскільки членами сім'ї власника будинку ОСОБА_1 є його дружина, неповнолітні діти та його батько. Окрім цього, не погоджується з твердженням позивачки, що в даному житловому будинку залишились її з сином речі, а сам будинок вона з чоловіком вкладала кошти під час шлюбу, оскільки в даному житловому будинку жодних речей позивачки та її сина немає та не долучено жодних доказів в підтвердження цьому. Окрім цього, не погоджується з твердженням, що позивачка немає постійного місця проживання з сином, так як у чоловіка позивачки ОСОБА_10 перебуває у власності житлова квартира, в якій позивачка з її малолітнім сином мають можливість проживати. Вважає помилковим висновок суду, що спірне майно є єдиним житлом ОСОБА_3 та її малолітнього сина і в них є триваючі зв'язки з даним місцем проживання, так як з 2020 року по дату подачі позову позивачка проживала за іншою адресою, а саме в житловому будинку АДРЕСА_2 . Окрім того, не погоджується з висновком Яворівської районної державної адміністрації Львівської області (як органу опіки та піклування) з питань щодо доцільності усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення, оскільки на розгляді даного питання ніхто із сторін присутнім не був, комісія не виїжджала по місцю реєстрації малолітнього ОСОБА_5 , не встановила той факт, що там проживають інші неповнолітні особи і чи не буде порушено їх прав через вселення малолітнього ОСОБА_5 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 01 листопада 2021 рокута ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих підстав, що ОСОБА_3 та її неповнолітній син ОСОБА_5 постійно проживали у спірному будинку на законних підставах (з дозволу попереднього власника будинку) та зареєстровані там, що дає підстави вважати, що вони мають достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а спірне майно є їх єдиним житлом у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зміна власника не позбавляє її права на користування раніше займаним приміщенням в житловому будинку, перешкоди, що відповідач чинить позивачці позбавляють її та її малолітнього сина можливості вільного доступу до житла за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 .
З такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорююваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 , разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області № 46 від 01 лютого 2021 року та до 2020 року проживали в ньому з дозволу власника ОСОБА_6 (її діда). Даної обставини сторони не заперечують.
27 вересня 2018 року між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б., відповідно до якого власником будинку став ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01 лютого 2021 року № 242530011.
Рішенням Яворівського районного суду від 11 лютого 2020 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 , яким виселено ОСОБА_7 , яка є мамою позивачеи у даній справі ОСОБА_3 , з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Також судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 , разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5 у спірному житловому будинку з 2020 року не проживають.
На даний час в житловому будинку проживає відповідач по справі ОСОБА_1 , з дружиною ОСОБА_11 , їхні діти ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також батько відповідача ОСОБА_6 .
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном врегульовано у статтях 401 - 406 ЦК України.
Так, ч. 1 ст. 405 ЦК України передбачено, що лени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно з ст. 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , будучи зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 , мають право на проживання в згаданому будинку, не дивлячись на те, що вони не є членами сім'ї нового власника, до моменту визнання їх такими, що втратили право на проживання там та/або виселення.
Висновок Яворівської районної державної адміністрації Львівської області №1537/18 від 17.05.2021 року про доцільність усунення перешкод у користуванні житловим приміщення та вселення до житлового приміщення ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів вважає неповним, оскільки такий висновок зроблено виключно з слів заявниці - ОСОБА_3 - позивачки по справі. Висновок не містить відомостей щодо здійснення реальної перевірки чинення перешкод ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та її сину у можливості їх проживання за зареєстрованим місцем. Окрім цього, даним висновком залишено без уваги те, що чоловік позивачки та батько ОСОБА_5 - ОСОБА_10 має у власності квартиру за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею, 80,3 кв.м., з яких 49,8 кв.м. є житловою.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження того, що в 2020 року вона з дитиною була примусово виселена відповідачем з будинку АДРЕСА_1 , який є єдиним місцем для проживання і з цього моменту вони не проживають у згаданому будинку через неправомірні дії відповідача чи інших осіб.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає не доведеним з сторони позивачки належними і допустимими доказами чинення їй та її сину з сторони відповідача перешкод в можливості проживання в будинку АДРЕСА_1 .
Згідно ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги і відсутність підстав для задоволення позову, понесені відповідачем судові витрати за оскарження рішення суду в апеляційному порядку слід стягнути позивача в користь відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 01 листопада 2021 рокускасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_2 ) 1362 гривні за сплату судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 24 травня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник