Справа № 496/1056/21
Провадження № 2/496/11/22
12 травня 2022 року Біляївський районний суд
Одеської області
у складі: головуючого судді Трушиної О.І.
за участю секретаря Старостіної А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Представник позивача звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою у розмірі 20000 доларів США та 3% річних у розмірі 119,93 доларів США, а всього 20119,93 доларів США, а також судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики у формі розписки, згідно умов якої останній отримав від ОСОБА_1 у якості позики грошові кошти у розмірі 20000 доларів США, які зобов'язався повернути у строк до 20.12.2020 року. Вказаною розпискою підтверджено те, що відповідач отримав вказані грошові кошти. Однак, у зазначений строк, а саме 20.12.2020 року відповідач гроші не повернув, станом на теперішній час взагалі відмовляється повертати позичені грошові кошти, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з позовом.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 у нього взяв у позику 20000 доларів США, про що 24.10.2020 року власноруч написав розписку, з кінцевим строком повернення - 20.12.2020 року. Проте, в обумовлений у розписці строк ОСОБА_2 борг не повернув. Більш того, він уникає зустрічей, на телефонні дзвінки не відповідає, борг віддавати відмовляється. Крім того пояснив, що при складенні ОСОБА_2 розписки він не звернув увагу, що там не була зазначена дата її складення. Разом з цим пояснив, що борг він взяв 24.10.2020 року та цього ж дня написав розписку. Після оголошення перерви, позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Саєвський М.О. у судове засідання не з'явилися, від адвоката Саєвського М.О. надійшла заява, в якій він на задоволенні позову наполягав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, а також просив розглянути справу без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про день, час та місце судового засідання, відзив на позов не подав, причини неявки суд не повідомив. Крім того, на адресу суду повернувся конверт з відміткою про те, що «адресат відмовився від отримання», що також у відповідності до ч. 9 ст. 130 ЦПК України свідчить про те, що відповідач повідомлений належним чином.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду або такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як встановлено у судовому засіданні, 24.10.2020 року між сторонами у простій письмовій формі був укладений договір позики, відповідно до якого позивач ОСОБА_1 (позикодавець) передав відповідачу ОСОБА_2 (позичальникові) грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 20.12.2020 року, про що свідчить розписка (а.с. 9).
Розписка не містить дати її складення, разом з цим, позивач у судовому засіданні пояснив, що вона складена 24.10.2020 року, доказів протилежного суду не надано відповідачем, тому суд вважає встановленою дату складення розписки - 24.10.2020 року.
Зі змісту вказаної розписки слідує, що предметом позики є грошові кошти в іноземній валюті - доларах США, які відповідач зобов'язався повернути у строк до 20.12.2020 року.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Позичальником ОСОБА_1 умови договору виконані та надано позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20000 доларів США, в свою чергу, відповідач ОСОБА_2 не виконав зобов'язань за договором позики та не повернув у встановлений строк кошти.
Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношенння, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки».
З наданого оригіналу розписки, оглянутої у судовому засіданні, вбачається, що вказана розписка засвідчує факт отримання грошових коштів відповідачем від позивача саме в сумі 20000 доларів США.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Разом з тим, як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідачем прострочене виконання грошового зобов'язання, то на вимогу позивача він зобов'язаний повернути йому суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач відмовляється виконувати взяті на себе зобов'язання, суд вважає, що права позивача порушені і підлягають судовому захисту, наслідком якого є обов'язок відповідача повернути всю суму за борговою розпискою та 3% річних, і вважає правильним задовольнити позов у повному обсязі.
Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі збір у розмірі 5602,94 грн та 454 грн, а всього 6056,94 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 207, 526, 533, 625, 626, 627, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за борговою розпискою у розмірі 20000 доларів США та 3% річних у розмірі 119,93 доларів США, а всього 20119,93 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , сплачений судовий збір у розмірі 5602,94 грн та 454 грн, а всього 6056,94 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, через Біляївський районний суд Одеської області.
Повне судове рішення складено 20.05.2022 року.
Суддя О.І. Трушина