79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128
19.05.2022 Справа № 914/2289/21
Суддя господарського суду Львівської області Чорній Л.З. при секретарі Х.Гусак, розглянувши матеріали заяви: Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, м.Львів
про неплатоспроможність: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
на суму 44 970,85 грн
у справі за заявою: ОСОБА_1 , м.Львів
про неплатоспроможність: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
Представники сторін:
ГУ ДПС у Львівській області: Підгайний О.І.
АТ КБ «ПриватБанк»: Деркач О.Р.
ПАТ АКБ «Індустріалбанк»: Коритний В.С.
боржник: ОСОБА_2 - представник
керуючий реструктуризацією: не з'явився
27.07.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), в якій просить суд прийняти заяву та відкрити провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 28.07.2021 заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без руху. Встановлено заявнику строк десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення заяви без руху для усунення недоліків заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Встановлено заявнику строк у 10 (десять) календарних днів з дня вручення цієї ухвали для усунення таких недоліків: - надати документи, а саме: договори та інші документи, на підставі яких виник борг; - надати конкретизований список кредиторів зі зазначенням суми заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; - надати докази припинення погашення заборгованості перед кожним з кредиторів, у якому розмірі та протягом якого строку, інформацію про статус заборгованості за кожним з укладених договорів; - належні докази авансування винагороди арбітражному керуючому.
12.08.2021 ОСОБА_2 подав до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог, викладених в ухвалі суду від 28.07.2021.
Ухвалою суд від 31.08.2021 заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 15.09.2021.
Ухвалою суд від 15.09.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено керуючим реструктуризацією Крамченка Андрія Олеговича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) арбітражного керуючого Липського Сергія Івановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1066 від 12.06.2013, адреса: 79013, м.Львів, вул. Японська, 7, оф. 9).
Оприлюднено на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) встановленому законодавством порядку.
13 жовтня 2021 року до суду подано Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області за вх. №26060/21 про кредиторські вимоги до боржника на суму 39 028,12 грн.
Ухвалою суду від 18.10.2021 залишено без руху заяву Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про кредиторські вимоги до боржника на суму 39 028,12 грн., встановлено заявнику строк десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення заяви без руху для усунення недоліків заяви про кредиторські вимоги до боржника.
29 жовтня 2021 на адресу суду надійшло клопотання Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про продовження процесуального строку для усунення недоліків заяви про кредиторські вимоги до боржника.
05 листопада 2021 на адресу суду надійшло клопотання Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про усунення недоліків, а саме надано платіжне доручення №2894 від 02.11.2021 про сплату судового збору за подання заяви про кредиторські вимоги до боржника на суму 4 540,00 грн.
Ухвалою суду від 11.11.2021 прийнято заяву Головного управління Державної податкової служби у Львівській області за вх. №26060/21 від 13.10.2021 з вимогами до боржника до розгляду, розгляд заяви призначено на 17.11.21.
Підстави відкладення розгляду справи викладено в відповідних ухвалах суду.
Ухвалою суду від 04.05.2022 попереднє засідання суду відкладено на 19.05.2022.
У судове засідання 19.05.2022 представник заявника з'явився, заяву про грошові вимоги до боржника, з врахуванням уточнення, просив задовольнити та визнати грошові вимоги в розмірі 40 430,85 грн.
Представник боржника у судове засідання з'явився, щодо визнання грошових вимог Головного управління Державної податкової служби у Львівській області зазначив, що визнає грошові вимоги частково. 23.02.2022 подав заперечення, в яких зазначив, що ОСОБА_1 не є фізичною особою підприємцем, а отже не може бути платником єдиного внеску для фізичних осіб. На думку боржника, податкова вимога №Ф-3210-50 від 10.02.2021 на суму 37 788,74 грн винесена незаконно і дана сума сплаті не підлягає.
Керуючий реструктуризацією у судове засідання не з'явився, 21.02.2022 направив на електронну адресу повідомлення про результати розгляду заяви кредитора. У повідомленні вказано, що боржник не заперечує щодо сплати податку на нерухоме майно за 2020 рік на суму 1 402,73 грн.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали, дійшов висновку, що грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області підлягають визнанню частково у розмірі 2 642,11 грн, з огляду на наступне.
Головне управління Державної податкової служби у Львівській області просить визнати грошові вимоги у розмірі 40 430,85 грн, які складаються з: 37 788,74 грн - єдиного внеску нарахованого по спрощеній системі основного платежу за період 2017 по 2020 рік включно, що підтверджується інтегрованими картками платника податків по вказаному платежу, 1 239,38 грн - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 01.04.2020 №0039974-5105-1350 на суму 1 239,38 грн, 1 402,73 - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 07.06.2021 №0664011-2407-1350.
Копії інтегрованих карток та повідомлень-рішень долучено до заяви про визнання грошових вимог. Також, до заяви долучено довідку про податкову заборгованість ОСОБА_1 від 08.02.2022 №1622/5/13-01-13-03.
В частині визнання грошових вимог зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб підприємців суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви про грошові вимоги в цій частині, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 посилається на те, що набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), ч.1 ст.4 якого визначає, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Особа набуває статусу фізичної особи-підприємця після проведення державної реєстрації у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень названого Закону, в редакції, чинній на час його прийняття, державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
01 липня 2010 року прийнято Закон України N 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI), який набрав чинності 3 березня 2011 року.
Пункти 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачали, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, закінчувався 3 березня 2012 року. Відповідно, з цього часу свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважалися недійсними. При цьому, за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 808/2771/14 (провадження №К/9901/13943/19).
Пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №575/5 передбачено, що державні реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повинні забезпечити включення до ЄДР відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Таким чином, строки включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, визначені пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строки, встановлені пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
У вказаній справі відсутні докази наявності у боржника статусу фізичної особи-підприємця і платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ та наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок з 09.02.2018 до 19.01.2021.
При цьому, боржник зазначає, що набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про державну реєстрацію позивача фізичною особою-підприємців відсутні записи про фізичну особу-підприємця Крамченка Андрія Олеговича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Отже, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №460/37/19.
В матеріалах справи відсутні докази звернення боржника з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка, що спростовує факт наявності у Крамченка А.О. статусу фізичної особи-підприємця до вказаного періоду в розумінні Закону №755-IV і підтверджується відповідними відомостями в ЄДРПОУ, внаслідок чого боржник не належав до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI на момент формування спірної вимоги.
Враховуючи наведене, вимога про сплату єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн не підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів.
Відповідно до п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з п.п. 16.1.4 п.16.4 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом та законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПК України).
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регламентується ст. 266 ПКУ.
Відповідно до п. п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п. п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п. п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
Згідно з п. п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з п. п. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, які становлять податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2019 та 2020 роки на суму 2 642,11 грн підтверджені матеріалами справи, не заперечуються боржником на підлягають задоволенню і включенню до реєстру вимог кредиторів.
Згідно ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
З огляду на викладене, суд, дослідивши матеріали справи, заяву про визнання кредиторських вимог до боржника з доданими до неї документами, дійшов висновку, що грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області підлягають визнанню у розмірі 2 642,11 грн та внесенню до другої черги реєстру вимог кредиторів. В решті задоволення заяви про визнання кредиторських вимог суд дійшов висновку відмовити.
Витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів (ч. 2 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства).
Витрати на оплату судового збору в сумі 4 540,00 грн покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись ст.ст. 2, 45, 46, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 234, 235, 240 ГПК України, суд
1. Заяву Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (79026, м.Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ ВП 43968090) про визнання кредиторських вимог задовольнити частково.
2. Визнати грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (79026, м.Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ ВП 43968090) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в розмірі 2 642,11 грн, які підлягають внесенню до другої черги реєстру вимог кредиторів.
3. В решті задоволення заяви про визнання кредиторських вимог - відмовити.
4. Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 540,00 грн. покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Ухвала суду набирає законної сили в строк та в порядку, передбачених ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строк і в порядку, передбачених ст. ст. 254-257 ГПК України.
Повний текст ухвали складений 25.05.2022.
Суддя Чорній Л.З.