24 травня 2022 року Справа № 480/4051/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4051/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Сумській області від 23 лютого 2021 року № Ф-17177-13 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 7 517,18 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що вона є адвокатом, з 02.01.2020 є найманим працівником, працює на посаді юрисконсульта в ТОВ “АВІС УКРАГРО". Позивач від Головного управління ДПС у Сумській області отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Сумській області від 16.11.2020 №Ф-17177-13, станом на 31.10.2020 в сумі 4217,18 грн., яку рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.04.2021р. у справі № 480/659/21 було визнано протиправною та скасовано. В подальшому нею 06.05.2021р. отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 лютого 2021 року №Ф-17177-13, з згідно з якою ГУ ДПС у Сумській області повідомляє, що станом на 31 січня 2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 7517,18 грн. Позивач вважає вимогу від 06.05.2021р. протиправною, оскільки вона адвокатську діяльність фактично не здійснювала та доходу від неї не отримувала, позивач є застрахованою особою та найманим працівником, за якого роботодавець сплачує з 02.01.2020 єдиний внесок та всі інші податки, визначені законом, за всі періоди роботи, тому позивач просить її скасувати.
Ухвалою від 17.05.2021р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Головним управлінням ДПС у Сумській області до суду подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що, враховуючи наявну практику, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021р. у справі № 480/659/21, яким визнано протиправною та скасовано вимогу від 16.11.2020 №Ф-17177-13 на суму 4217,18 грн., та правову позицію, встановлену Верховним судом у постанові від 27.11.2019 року (справа 160/3114/19), та в подальшому підтриману у постанові від 04.12.2019 року (справа № 440/2149/19), та, зважаючи на те, що платник ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) в 2020 році мала основне місце роботи, а саме, працювала в TOB «ABIC У KP АГРО», та згідно з даними довідки управління Пенсійного фонду України ОК-7 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 сплачено в розмірі не менше мінімального. Тому єдиний внесок в сумі 3300,00 грн. за 4 квартал 2020р. скасовано 02.06.2021 року. Згідно з ІКП по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по адвокату ОСОБА_1 станом на 03.06.2021р. заборгованість відсутня, внаслідок чого Головним управлінням ДПС у Сумській області рішенням про коригування нарахувань від 02.06.2021 №330/18-28-24-06 повністю скасовано суму єдиного внеску, нарахованого позивачу. У зв'язку з вищезазначеним, вбачається, що предмет спору у справі №480/4051/21 відсутній.
Отже, відсутній факт порушення оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 23.02.2021 №0-17177-13 прав та законних інтересів позивача, оскільки спірний акт індивідуальної дії не має юридичного значення, тобто не може слугувати підставою для стягнення заборгованість по єдиному внеску у зв'язку із відкликанням такої вимоги. Тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач працює в ТОВ “АВІС УКРАГРО" на посаді юрисконсульта з 02.01.2020, що підтверджується наказом №76-К від 28.12.2019 (а.с.17) та копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.18-19).
За період роботи позивача в ТОВ “АВІС УКРАГРО" на посаді юрисконсульта ТОВ “АВІС УКРАГРО" сплачувало за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи, що підтверджується відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та довідкою про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ТОВ "АВІС УКРАГРО" від 21.01.2021 №АУК00000005 (а.с.27-39).
27.04.2017 Радою адвокатів Сумської області ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія СМ №000468 (а.с.16).
Згідно з витягом з реєстру осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування 19.06.2017 позивач взята на облік як платник єдиного внеску (а.с.27-30).
Головним управлінням ДПС у Сумській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2020 №Ф-17177-13, згідно з якою станом на 31.10.2020 позивач має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 4217,18 грн., по строках: 20.07.2020 - за ІІ квартал 2020 - 1039,06 грн., 19.10.2020 - за ІІІ квартал 2020 - 3178,12 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.04.2021р. у справі № 480/659/21 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2020 №Ф-17177-13 було визнано протиправною та скасовано.
06.05.2021р. позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 лютого 2021 року №Ф-17177-13, з згідно з якою ГУ ДПС у Сумській області повідомляє, що станом на 31 січня 2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 7517,18 грн., яка складається з несплаченої суми єдиного внеску: за другий квартал 2020 р. (червень 2020 р.) у сумі 1039.06 грн,; за третій квартал 2020 р. у сумі 3178,12 грн. (1039,06 - за липень 2020 р.; 1039,06 грн, за серпень 2020 р.; 1100 грн. за вересень 2020 р.); за четвертий квартал 2020 р. у сумі 3300,00 грн. (1100,00-за жовтень 2020 р.; 1100,00 грн. - за листопад 2020 р.; 1100 грн. за грудень 2020 р.)
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі по тексту - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).
З матеріалів справи вбачається, що позивач є найманим працівником - юрисконсультом в ТОВ "АВІС УКРАГРО". З 02.01.2020 за позивача ТОВ "АВІС УКРАГРО", роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як за найманого працівника, в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати, що підтверджується довідкою про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ТОВ "АВІС УКРАГРО" від 21.01.2021 №АУК00000005 (а.с.39) та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.31-38).
Відповідач не надав суду доказів того, що позивач, крім виконання своїх обов'язків як найманого працівника, займається адвокатською діяльністю, як самозайнята особа та отримує від такої діяльності дохід. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних або самозайнятих осіб, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за 2020 рік нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Вказаний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23.01.2020р. у справі № 480/4656/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Головне управління ДПС у Сумській області, як суб'єкт владних повноважень, не довело правомірності своєї вимоги про сплату боргу.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.02.2021р. №Ф-17177-13.
Щодо доводів відповідача про те, що зідно з ІКП по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по адвокату ОСОБА_1 станом на 03.06.2021р. заборгованість відсутня, внаслідок чого Головним управлінням ДПС у Сумській області рішенням про коригування нарахувань від 02.06.2021 №330/18-28-24-06 повністю скасовано суму єдиного внеску, нарахованого позивачу, суд вважає необхідним відмітити наступне.
За приписами пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Відповідно до пункту 1 Розділу VI «Порядок відкликання податкових вимог» Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків» №610 від 30.06.2017 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 липня 2017 р. за № 902/30770) (далі - Порядок №610), податкова вимога вважається відкликаною: у день, протягом якого відбулося самостійне погашення суми податкового боргу платником податків або органом стягнення у повному обсязі; з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування податкової вимоги; з дня надходження до платника податків податкової вимоги, яка містить зменшену контролюючим органом або за рішенням суду, що набрало законної сили, суму податкового боргу, визначену в раніше направленій податковій вимозі; у день набрання законної сили рішенням суду, яким скасовано суму податкового боргу, визначену у податковій вимозі.
За правилами пункту 2 Розділу VI «Порядок відкликання податкових вимог» Порядку №610, якщо сума податкового боргу збільшується внаслідок його адміністративного оскарження, раніше надіслана (вручена) податкова вимога не відкликається. На суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).
Суд констатує, що жодна з перелічених вище підстав для відкликання оскаржуваної податкової вимоги від 23 лютого 2021 року №Ф-17177-13 не мала місця, а рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 02.06.2021 №330/18-28-24-06 є саме рішенням про скасування проведених в ІКП коригувань, а не рішенням контролюючого органу про скасування податкової вимоги.
Окрім того, оскаржувана податкова вимога від 23 лютого 2021 року №Ф-17177-13 не може бути відкликаною не лише через відсутність відповідного рішення контролюючого органу про її скасування, а й з тих підстав, що згідно з витягом з інтегрованої картки платника податків станом на дату її формування за позивачем обліковувався борг, який не був тоді скоригованим контролюючим органом.
Тому такі доводи контролюючого органу не можуть бути покладені в основу судового рішення як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Сумській області від 23 лютого 2021 року № Ф-17177-13 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 7 517,18 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 43995469) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова