24 травня 2022 року Справа № 280/1695/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вороніна Ігоря Олександровича (вул. Шмідта, 40/123, м. Мелітополь, Запорізька область, 72319), до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (вул. М. Грушевського, 10, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Вороніна Ігоря Олександровича, до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, як учаснику бойових дій, яка не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18);
стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 7779,00 грн., як різницю між належними до виплати грошовими коштами, відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та фактично сплаченими грошовими коштами позивачу.
стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач (представник позивача) посилається на те, що він має статус учасника бойових дій та має право на одержання пільг встановлених для даної категорії осіб, у тому числі на отримання разової грошової допомоги до 5 травня. Позивач зазначає, що у 2021 році йому була виплачена грошова допомога до 5 травня, проте в розмірі меншому ніж передбачено чинним законодавством України, що на думку позивача не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18). Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 02.02.2022 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі. Розгляд справи призначено без виклику сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено виплату учасникам бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня, але зазначена допомога виплачується у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Відповідач не має повноважень щодо здійснення нарахувань щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, а лише здійснює виплату вищезазначеної допомоги виключно на підставі паспорту бюджетної програми, передбаченої на відповідні цілі. Таким чином, в діях Управління відсутня протиправність. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Крім того, заперечує щодо витрат на правничу допомогу. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 03.04.2007.
Також, судом встановлено та не спростовано учасниками справи, що позивачу до 5 травня Управлінням була виплачена разова допомога в розмірі 1491,00 грн.
Позивач не погодившись з розміром виплаченої допомоги, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 році позивачу одноразової грошової допомоги, діяла стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - п'ять мінімальних пенсій за віком.
Крім того, 09.04.2021 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Відповідно до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Таким чином, суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд при вирішенні спірних правовідносин застосовує положення нормативно-правового акту вищої юридичної сили, а саме Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, а не постанови Кабінету Міністрів України, якою фактично зменшено розміри разової грошової допомоги у порівнянні з положеннями Закону.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу у розмірі меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Під час ухвалення судового рішення у даній справі суд враховує правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, які викладені в судових рішеннях по зразковій справі №440/2722/20.
Посилання відповідача на те, що саме Кабінет Міністрів України має бути відповідачем по справі, суд відхиляє, оскільки саме Управління проводить виплату разової грошової допомоги та повинно самостійно вирішувати яким нормативно-правовим актом керуватися під час визначення розміру належної до виплати суми коштів.
В даному випадку відповідач помилково надав перевагу положенням постанови Кабінету Міністрів України, а не положенням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який має вищу юридичну силу.
Посилання відповідача на те, що ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право Кабінету Міністрів України визначати розмір разової грошової допомоги також є помилковими, оскільки суперечать висновкам Конституційного Суду України.
Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з даним позовом, то суд звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах, прийнятих у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, від 10.05.2018 у справі №389/1042/17 та від 22.07.2021 у справі №420/718/21, згідно з якими, виходячи з аналізу норм частини четвертої статті 17-1 Закону №3551-XII і статті 122 КАС України, 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Аналогічний висновок щодо перебігу строку звернення до суду з позовною заявою про виплату разової грошової допомоги до 5 травня міститься в ухвалі Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №520/7830/21. Суд зазначає, що від вищевказаного висновку Верховний Суд не відступав, а отже він є застосовним до спірних правовідносин у цій справі.
Таким чином перебіг строку звернення до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2021 року, при цьому, позивач звернувся до суду з даним позовом 28 січня 2022 року (засобами поштового зв'язку), отже, визначений частиною 2 статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду не пропущений.
Решта доводів відповідача, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем (представником позивача) невірно розрахована недоплачена сума разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, як учаснику бойових дій.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень. Отже, відповідно до положень частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій становить 8 845,00 грн. (1 769,00 грн. х 5).
Судом встановлено, що позивачу до 5 травня 2021 року Управлінням була виплачена разова допомога в розмірі 1491,00 грн. Вказана обставина позивачем не заперечується.
Таким чином, позивачу недоплачена вказана допомога в розмірі 7354,00 грн., виходячи з розрахунку: 1769,00 грн. х 5 - 1491,00 грн.
Також, суд вважає, що вимога про безпосереднє стягнення коштів задоволенню не підлягає, оскільки стягнути можливо лише ті кошти, які нараховані, проте безпідставно не виплачуються. Однак, в даному випадку, грошові кошти в розмірі 7354,00 грн. Управлінням не нараховувались, а відповідно і підстави для їх стягнення відсутні.
Отже, належним способом порушеного права є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7354,00 грн.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судового збору не вирішувалось.
Крім того, у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. До позовної заяви додано акт наданих послуг від 22.12.2021 №9-10 згідно якого адвокатом Вороніним І.О. надано ОСОБА_1 юридичні послуги на суму 1 000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив на тому, що заявлений розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з того, що відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.
Суд зазначає, що до матеріалів справи не надано ані договору про надання правничої допомоги, ані документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлені витрати не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вороніна Ігоря Олександровича (вул. Шмідта, 40/123, м. Мелітополь, Запорізька область, 72319), до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (вул. М. Грушевського, 10, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008).
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008) у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, та здійснити її виплату (з урахуванням раніше виплаченої суми), а саме в розмірі 7354,00 грн. (сім тисяч триста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
У задоволенні клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «24» травня 2022 року.
Суддя Р.В. Кисіль