24 травня 2022 року Справа № 160/1818/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про визнання дій (бездіяльності) протиправними та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,-
26.01.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) за період з 15.07.2017 року по 24.12.2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 23.02.2022 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 01.04.2022 року витребувано у Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом довідку про середній заробіток позивача, складену відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».
13.04.2022 року, 29.04.2022 року на електронну адресу суду, а також 03.05.2022 року до канцелярії суду Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом надано довідку середньоденного грошового забезпечення старшого прапорщика внутрішньої служби, молодшого інспектора 2 категорії ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 25.07.2003 року по 14.07.2021 року він проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 13.07.2021 року його звільнено з посади молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом. Разом з тим, при звільненні відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку, зокрема, грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Так, лише 24.12.2021 року він отримав на платіжну картку 12 822,60 грн. як грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна, тобто з порушенням строку, у зв'язку з чим має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
15.02.2022 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що звернення позивача з заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна відбулося після його звільнення, а саме 14.07.2021 року, та проведення відповідачем остаточного розрахунку грошової компенсації - 29.10.2021 року. Відсутність бюджетних асигнувань для проведення повного розрахунку та виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивачу є об'єктивними обставинами, що свідчать про відсутність підстав для застосування відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України. Крім того, компенсація за не отримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, а право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 25.07.2003 року по 14.07.2021 року проходив військову службу в Державній кримінально-виконавчій службі України (Державна пенітенціарна служба) на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом..
Наказом начальника Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 13.07.2021 року №92 о/с-21 «Про звільнення», старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України починаючи з 14.07.2021 року за власним бажанням, відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
З доводів позивача вбачається, що при його звільненні 14.07.2021 року Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом не було проведено повного розрахунку, а саме не було здійснено виплату грошової компенсації за не отримане речове майно особистого користування.
У зв'язку з цим, 15.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом із заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування.
З матеріалів справи вбачається, що Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом 23.12.2021 року здійснено перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування в сумі 12 822,60 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів на рахунок та не заперечувалось відповідачем.
Вважаючи, що з боку відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року №2713-ІV (далі - Закон №2713-ІV), держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Частиною 2 ст. 23 Закону України №2713-ІV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до ч. 5 ст. 23 З Закону України №2713-ІV, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 (далі - Порядок № 925/5) пунктом 3 розділу І якого визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Пунктом 1 глави 22 розділу ІІ Порядку № 925/5 встановлено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578, пунктом 27 якого встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
З аналізу викладеного вбачається, що нормативно-правовим актом, який регулює питання забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, чітко встановлений обов'язок адміністрації у день звільнення або видати належне особі, що звільняється зі служби, речове майно, або виплати грошову компенсацію за таке майно за цінами, що діють саме на день звільнення.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивача звільнено зі служби з 14.07.2021 року наказом від 13.07.2021 року, при цьому, виплату компенсації за не отримане речове майно у розмірі 12 822,60 грн. здійснено - 23.12.2021 року, що підтверджується повідомленням про надходження коштів на рахунок позивача.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.
Таким чином, не проведення з вини відповідача виплати компенсації за неотримане речове майно є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу Державної кримінально-виконавчої служби України 14.07.2021 року та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 23.12.2021 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14.07.2021 року по 23.12.2021 року.
Доказів проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.
При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом грошове забезпечення позивача за травень 2021 року та червень 2021 року складало по 19 128,00 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (19 128,00 грн.) / 61 (кількість днів в травні та червні 2021 року) = 313,57 грн.
Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 51 111,91 грн., виходячи із наступного розрахунку (313,57 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 163 (кількість днів затримки з 14.07.2021 року по 23.12.2021 року)).
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за не отримане речове майно у розмірі 12 822,60 грн., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 51 111,91 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 12 822,60 грн. (частка компенсації за не отримане речове майно) / 51 111,91 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 14.07.2021 року по 23.07.2021 року (163 дні)) х 100 = 25,09 %.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 25,09 % становить: 313,57 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 25,09 % = 78,64 грн.; 78,64 грн. х 163 (дні затримки розрахунку) = 12 818,32 грн.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 12 818,32 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.
Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді у період з 14.04.2022 року по 23.05.2022 року у відпустці, текст рішення суду складений першого робочого дня - 24.05.2022 року.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, буд. 84, код ЄДРПОУ 08681732) про про визнання дій (бездіяльності) протиправними та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2021 року по 23.12.2021 року включно.
Стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.07.2021 року по 23.12.2021 року включно в розмірі 12 818,32 (дванадцять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень тридцять дві копійки) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець