ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.05.2022Справа № 910/9816/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер»
про стягнення 165180,27 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
16.06.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» про стягнення 165180,27 грн, з яких 139124,34 грн основного боргу, 11892,08 грн пені, 2798,64 грн 3% річних та 11365,21 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що ним були у період з вересня 2019 року по квітень 2021 були надані відповідачу послуги відповідно до умов Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 на суму 154582,60 грн, тоді як відповідач частково їх оплатив на суму 15458,26 грн, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 139124,34 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 11892,08 грн пені, 2798,64 грн 3% річних та 11365,21 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 18.06.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 відкрито провадження у справі №910/9816/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
26.07.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивач не надавав йому послуги з вивезення побутових відходів, у зв'язку з чим не направляв відповідачу відповідні акти. Крім того, відповідач зазначив, що з метою отримання послуг з вивезення твердих побутових відходів він уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Грінко» Договір №13/01-20 про надання послуг по вивезенню та знешкодженню твердих побутових відходів. При цьому, відповідач зауважив, що він направив на адресу позивача заяву про односторонню відмову від Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019, у зв'язку з чим вказаний договір припинив свою дію.
29.07.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
05.08.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
12.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» (замовник) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (виконавець) укладено Договір №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізація, захоронення) твердих побутових відходів, що утворюються на об'єкті замовника (ресторан), що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Ярославів Вал, 26, а замовник зобов'язується прийняти і своєчасно оплачувати послуги.
Кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню, по факту утворення ТПВ становить 33 кв.м. в місяць (п. 1.2 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019).
Відповідно до п. 2.1 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 тариф на послуги, які передбачені п. 1.1 цього договору та надаються КП «Київкомунсервіс», встановлено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2019 №450 «Про внесення змін до тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення), що надає підприємство «Київкомунсервіс» як виконавець цих послуг». Тариф на послуги становить 7729,13 грн з ПДВ.
Згідно з п. 2.3 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 оплата послуг за цим договором у розмірі, що вказаний у п. 2.1 договору, здійснюється замовником протягом 5-ти банківських днів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виписаного виконавцем рахунку з моменту отримання направленого виконавцем замовнику рахунки-фактури (можливе направлення в електронному вигляді через систему електронного документообігу).
Відповідно до п. 2.5 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання акти наданих послуг у двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним. Після підписання акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необгрунтованими. Замовник зобов'язаний протягом 5-ти робочих днів з дати підписання повернути акт виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.
У розділі 3 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 вказано, що виконавець зобов'язаний забезпечити вивіз побутових відходів замовника в кількості (обсягах), зазначених в п. 1.2 договору; направляти документи (зокрема, акти наданих послуг) замовнику в установлені договором строки.
Відповідно до п. 7.1 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2019.
В разі, якщо жодна із сторін протягом 15 календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа0 про свій намір припинити дію даного договору та припинення дії договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього договору вважається автоматично продовженими на кожний наступний календарний рік (п. 7.2 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ним були у період з вересня 2019 року по квітень 2021 були надані відповідачу послуги відповідно до умов Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 на суму 154582,60 грн, тоді як відповідач частково їх оплатив на суму 15458,26 грн, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 139124,34 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 11892,08 грн пені, 2798,64 грн 3% річних та 11365,21 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що позивач не надавав йому послуги з вивезення побутових відходів, у зв'язку з чим не направляв відповідачу відповідні акти. Крім того, відповідач зазначив, що з метою отримання послуг з вивезення твердих побутових відходів він уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Грінко» Договір №13/01-20 про надання послуг по вивезенню та знешкодженню твердих побутових відходів. При цьому, відповідач зауважив, що він направив на адресу позивача заяву про односторонню відмову від Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019, у зв'язку з чим вказаний договір припинив свою дію.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
У ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що виконавцем комунальних послуг з поводження з побутовими відходами є суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 35-1 Закону України «Про відходи» виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виконавець послуг з вивезення побутових відходів укладає договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами із споживачами. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів зобов'язаний укласти договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб'єктами господарювання, що надають такі послуги відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, розроблених з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту. Договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами мають містити інформацію про укладені договори між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб'єктами господарювання, що надають послуги з перероблення та/або захоронення побутових відходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов'язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.12.2017 №1589 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів в місті Києві.
Таким чином, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» є виконавцем комунальних послуг з вивезення побутових відходів в місті Києві.
Що стосується тверджень відповідача про те, що строк дії Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 було закінчено у зв'язку з відмовою відповідача від продовження його дії, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, відповідно до п. 7.1 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2019.
В разі, якщо жодна із сторін протягом 15 календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного договору та припинення дії договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього договору вважається автоматично продовженими на кожний наступний календарний рік (п. 7.2 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019).
Судом встановлено, що 18.12.2020 відповідач направив позивачу заяву про односторонню відмову від договору (вих. №4901/20 від 18.12.2020), в якій, керуючись п. 7.2 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019, повідомив позивача про припинення дії вказаного договору 31.12.2020.
Однак, як вбачається з п. 7.2 договору, припинення дії договору повинно оформлюватись між сторонами належним чином (тобто, шляхом укладення договору/додаткової угоди про припинення дії договору/розірвання договору).
Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2021 відповідач направив позивачу проект договору про припинення дії (розірвання) Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019.
Однак, вказаний проект договору позивачем не підписаний.
Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оформлення сторонами припинення Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 відповідно до п. 7.2 договору, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача про припинення дії вказаного договору 31.12.2020.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відтак, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
При цьому, з системного аналізу наведених положень Цивільного кодексу України вбачається, що оплаті підлягає лише надана послуга.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, встановлені вимоги щодо оформлення первинних документів, згідно яких первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5 Положення).
Верховним Судом в постанові від 18.03.2020 у справі №927/986/17 було висловлено позицію щодо недостатності самого факту наявності первинних документів для підтвердження факту надання послуг. Отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).
Позивачем долучено до позовної заяви акти наданих послуг за спірний період на загальну суму 154582,60 грн та відповідні рахунки на оплату.
Вказані акти не підписані відповідачем.
Водночас, позивачем долучено до позовної заяви витяг з M.E.Doc.
M.E.Doc є програмним забезпеченням для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді.
У наданому витягу з програми M.E.Doc містяться відомості про створення, направлення відповідачу та отримання відповідачем вказаних актів за спірний період та відповідних рахунків.
Згідно з п. 2.3 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 оплата послуг за цим договором у розмірі, що вказаний у п. 2.1 договору, здійснюється замовником протягом 5-ти банківських днів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виписаного виконавцем рахунку з моменту отримання направленого виконавцем замовнику рахунки-фактури (можливе направлення в електронному вигляді через систему електронного документообігу).
Відповідно до п. 2.5 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання акти наданих послуг у двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним. Після підписання акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необгрунтованими. Замовник зобов'язаний протягом 5-ти робочих днів з дати підписання повернути акт виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.
Таким чином, умовами Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 сторони погодили можливість направлення в електронному вигляді лише рахунків на оплату (п. 2.3 договору), тоді як можливості направлення актів наданих послуг електронним шляхом умовами вказаного договору не передбачено.
Пунктом 3.2 Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 визначено, що виконавець зобов'язується направляти документи (зокрема, акти наданих послуг) замовнику в установлені даним договором строки.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, вказані акти підписані лише позивачем і ним не надано належних доказів в підтвердження того, що вказані акти направлялись на адресу відповідача (не електронним шляхом), хоча складались, як видно зі змісту цих актів, щомісячно.
Отже, сторонами обумовлено порядок прийняття послуг шляхом підписання Акту надання послуг, який згідно умов договору направляється на адресу відповідача. Умовами договору не передбачено надсилання таких актів електронним шляхом.
При цьому, сторонами обумовлено, що оплата послуг за цим договором, у розмірі, що вказаний у п.2.1 даного договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виписаного виконавцем рахунку з моменту отримання направленого виконавцем замовнику рахунку-фактури (можливе направлення в електронному вигляді через систему електронного документообігу).
Посилання позивача на те, що рахунки на оплату направлялись відповідачу у електронному вигляді через програму M.E.Doc, відхиляються судом, оскільки направлення рахунків не звільняє позивача від обов'язку направляти відповідачу акти наданих послуг і лише у разі отримання цих актів відповідачем та їх не повернення протягом п'яти робочих днів акт вважається підписаним.
У постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
Таким чином, акти надання послуг, які підписані лише позивачем, за відсутності доказів їх направлення відповідачу, не є відповідним первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та, відповідно, не можуть бути підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.
При цьому позивачем не надано будь-яких інших доказів, які б підтверджували фактичне надання послуг за спірним договором, а як вбачається з адресованих позивачу листів відповідача (№13/21 від 19.07.2021, №11/21 від 12.07.2021, №09/21 від 19.05.2021, №08/21 від 11.05.2021, №07/21 від 22.04.2021), копії яких долучено відповідачем до відзиву на позовну заяву, відповідач послідовно в них заперечує проти надання позивачем послуг з вивезення ТПВ з початку 2019 року.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів направлення на адресу відповідача актів наданих послуг за спірний період та беручи до уваги послідовні заперечення відповідача щодо надання позивачем послуг з вивезення відходів у спірному періоді (висловлені як у листах відповідача, так і в заявах по суті справи), доказами, які б підтверджували надання позивачем послуг з вивезення відходів могли б бути подорожні листи для автотранспорту, графік вивезення відходів з відмітками про його виконання у певні дати та певні години, тощо.
Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували фактичне надання позивачем послуг відповідно до умов Договору №Вп-18786-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 12.09.2019 позивачем суду не надано.
Крім того, акт звірки взаєморозрахунків, наданий позивачем, також не підписаний зі сторони відповідача, і позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції не було надано доказів проведення відповідачем платежів по договору та, відповідно, не підтверджено розмір заборгованості.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у позові Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» суми основного боргу у розмірі 139124,34 грн.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд також відмовляє в їх задоволенні, оскільки вони є похідними від основної позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» заборгованості у сумі 139124,34 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 23.05.2022.
Суддя М.Є.Літвінова