ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.05.2022Справа № 910/20809/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/20809/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна архітектура міст"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Метал-пласт"
про стягнення 31217,22 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасна архітектура міст" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Метал-пласт" (далі - відповідач) про стягнення 31217,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив повної оплати отриманого від позивача товару, у зв'язку з чим останнім заявлено до стягнення основний борг у розмірі 25303,35 грн, 3% річних у розмірі 1726,17 грн та інфляційні втрати у розмірі 4187,70 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2021 відкрито провадження у справі №910/20809/21 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
24.01.2022, у встановлений судом строк, до відділу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки позивачем не доведено порушення його права на заявлену до стягнення суму, так як за виставленим рахунком на оплату №3445 погоджено постачання товарів на суму 126516,76 грн, тоді як зазначає сам позивач, ним поставлено товарів на суму 109596,12 грн, що є меншою. Також відповідач зауважує на тому, що між сторонами відсутні договірні відносини, так як наданий рахунок на оплату не свідчить про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, а видаткові накладні не містять для відповідача обов'язку з їх оплати. При цьому, відповідач зазначає, що ним оплачено рахунок лише на суму 101213,41 грн, що у відповідності до приписів статті 646 Цивільного кодексу України є відмовою від одержаної пропозиції позивача за виставленим рахунком №3445 та, водночас, новою пропозиції відповідача на укладення іншого правочину.
Своїм правом на подання відповіді на відзив та заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, сторони не скористалися.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Метал-пласт» (далі - покупець) була досягнута усна домовленість, згідно якої позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався його оплатити.
На підставі виставленого позивачем рахунку на оплату №3445 від 31.07.2019 на суму 126516,76 грн, який містить найменування товару, його кількість, одиницю виміру, ціну товару та умови поставки, відповідачем за платіжним дорученням №495 від 09.08.2019 здійснено часткову оплату в розмірі 101213,41 грн з призначенням платежу «сплата за матеріали згідно р. №3445 від 31.07.2019 у т.ч. ПДВ 20% 16868,90 грн».
Позивач, в свою чергу, згідно видаткових накладних №2331 від 22.08.2019 на суму 73165,92 грн, №2369 від 23.08.2019 на суму 5394,60 грн, №2460 від 30.08.2019 на суму 26313,90 грн та №2571 від 06.09.2019 на суму 4721,70 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками, поставив, а відповідач прийняв без зауважень, узгоджений товар на загальну суму 109596,12 грн, що визнається сторонами в поданих заявах по суті.
Враховуючи відсутність повної оплати за товар згідно виставленого рахунку №3445 від 31.07.2019, позивач направив на адресу відповідача претензію №9/2020-юр від 07.07.2020 про сплату 25303,35 грн, яка залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Згідно зі статті 11 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, поставкою/отриманням товару та частковою його оплатою, сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Господарський кодекс України, а саме частини 1, 2 статті 265, визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Аналогічна за змістом норма міститься і у ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до приписів статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому, частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України унормовує, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем без зауважень узгодженого товару на суму 109596,12 грн та факт сплати відповідачем за товар лише 101213,41 грн підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про доведеність позивачем своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 8382,71 грн.
В той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення боргу у розмірі 16920,64 грн, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів поставки відповідачу товару на вказану суму, і як наслідок виникнення у відповідача в силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України зобов'язання щодо його оплати, як і не наведено жодної правової підстави для стягнення коштів у цьому розмірі. Доказів того, що сторонами узгоджено повну сплату товару саме до моменту його поставки на умовах передплати суду не надано.
Відтак, суд вважає доречними доводи відповідача про недоведеність позивачем боргу в розмірі 16920,64 грн, у зв'язку з чим в цій частині позовних вимог належить відмовити.
Окрім цього, оскільки за приписами частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення компенсаційні втрати, які за змістом позовної заяви та наданого позивачем розрахунку складають 1726,17 грн 3% річних та 4187,70 грн інфляційних втрат.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням викладених вище висновків про часткове задоволення вимог щодо стягнення основного боргу, суд дійшов висновку про стягнення 3% річних у розмірі 571,86 грн та інфляційних втрат у розмірі 1367,65 грн, в іншій частині цих вимог належить відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі, а доводи про те, що видаткові накладні не містять строків їх оплати і з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України позивач не звертався є безпідставними, оскільки, як вже зазначалось судом, відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Необґрунтованими є і доводи відповідача про неузгодження сторонами всіх істотних умов договору, оскільки виставлений позивачем рахунок на оплату №3445 від 31.07.2019 містив найменування товару, його кількість, одиницю виміру, ціну товару та умови поставки.
Відхиляє суд і доводи відповідача про те, що позивач поставив товар на більшу суму ніж сума поставки, узгоджена відповідачем, оскільки відповідач весь поставлений товар прийняв без будь-яких зауважень, а отже у нього виникли зобов'язання з оплати повної суми поставленого товару.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 76-80, 129, 165, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Метал-пласт» про стягнення 31217,22 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Метал-пласт» (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1; ідентифікаційний код 41938676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» (04053, м. Київ, провулок Бехтеревський, буд. 4; ідентифікаційний код 42654390) борг у розмірі 8382 (вісім тисяч триста вісімдесят дві) грн 71 коп., 3% річних у розмірі 571 (п'ятсот сімдесят одна) грн 86 коп., інфляційні втрати у розмірі 1367 (одна тисяча триста шістдесят сім) грн 65 коп. та судовий збір у розмірі 750 (сімсот п'ятдесят) грн 59 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2022.
Суддя Т.В. Васильченко