Справа № 420/4663/22
23 травня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 15.03.2022 року у справі №420/2381/22 було відкрито спрощене позовне провадження, роз'єднано позовні вимоги позивача у два самостійні провадження, та передано справу до відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярія) Одеського окружного адміністративного суду для виконання вимог, передбачених п. 3.1 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України №174 від 17.12.2013 року.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення з 01.01.2016 року основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 82% до 70% грошового забезпечення; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01.01.2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи із основного розміру пенсії 82% грошового забезпечення, з урахуванням здійснених виплат, було передано для розгляду судді Білостоцькому О.В.
Зазначеній справі присвоєно порядковий номер №420/4663/22.
В обґрунтування позовних вимог у справі №420/4663/22 позивач зазначив, що йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» було призначено пенсію за вислугу років в розмірі 82% грошового забезпечення.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу було проведено перерахунок пенсії та здійснено її виплату, починаючи з 01.01.2016 року.
Однак, при здійснення даного перерахунку відповідачем було протиправно зменшено основний розмір пенсії позивача з 82% на 70% від розміру грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 23.03.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
05.04.2022 року через канцелярію суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що 01.04.2014 року набрав чинності Закон України від 27.03.2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України», яким встановлено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. На підставі вищезазначеного, на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області у березні 2018 року було проведено перерахунок пенсії позивача, починаючи з 01.01.2016 року, з урахуванням 70-відсоткового розміру грошового забезпечення.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років з 1998 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка була йому призначена у розмірі 82% від суми грошового забезпечення.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, в березні 2018 року, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було проведено позивачу перерахунок пенсії з 01.01.2016 року та здійснено її виплату.
Водночас, під час проведення вищезазначеного перерахунку, відповідачем було зменшено ОСОБА_1 основний розмір пенсії за вислугу років з 82% до 70% від розміру грошового забезпечення.
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив останнього здійснити йому перерахунок пенсії з 01.01.2016 року, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% від розміру його грошового забезпечення, та здійснити її виплату з урахуванням вже отриманих позивачем сум.
31.01.2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії, виходячи з розрахунку 82% від розміру грошового забезпечення, та зазначило, що 01.04.2014 року набрав чинності Закон України від 27.03.2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України», яким встановлено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Не погоджуючись із зазначеними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дослідивши адміністративний позов, відзив ГУ ПФУ в Одеській області, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як встановлено судом, спір у даній справі виник з приводу зменшення позивачу відсоткового розміру пенсії за вислугу років з 82% до 70% від розміру грошового забезпечення при проведенні її перерахунку на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII (далі Закон №2262-ХII).
Цей закон є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ та Національній поліції.
Відповідно до положень цього закону, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно із ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені ч. 2 ст. 51 цього Закону. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій, звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції чинній на момент призначення пенсії позивачу) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1 - 100 процентів, до категорії 2 - 95 процентів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 було затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно з пунктами 2 та 3 якого Пенсійний фонд України, після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики, повідомляє своїм Головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку.
Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх Головним управлінням Пенсійного фонду України (редакція, чинна на момент перерахунку пенсії позивача).
Відповідно до пункту 4 цього Порядку перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пунктом 5 згаданого Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII, крім окремих положень, визначених у пункті 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
29 грудня 2015 року набрав чинності Закон України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» (далі - Закон № 900-VIII).
На підставі вищезазначених нормативно-правових актів, статтю 63 Закону №2262-XII було доповнено новою частиною третьою, згідно з якою перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Також Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» було доповнено пункт 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» абзацом другим, відповідно до якого за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
При цьому Кабінетом Міністрів України постановою №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка набрала чинності 02 грудня 2015 року, було встановлено розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, що значно перевищують посадові оклади та оклади за спеціальні звання колишніх працівників міліції.
У подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 3 якої постановлено перерахувати з 1 січня 2016 року пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».
З огляду на вищезазначені норми суд зазначає, що відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України.
При цьому, як вбачається із наведених норм, такі складові пенсії, як їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України. Разом з тим, відсоткове співвідношення, встановлене статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії.
Як було встановлено судом та не заперечувалось сторонами справи, позивачу пенсія за вислугу років була призначена у розмірі 82% грошового забезпечення.
Разом з тим, пунктом 8 розділу II Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-17), який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року та пунктом 23 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 01 травня 2014 року, до частини 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" було внесено зміни та цифри "90" замінено цифрами "80", а цифри "80" замінено цифрами "70" відповідно.
Тобто, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За правилами ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Таким чином, зміна максимального відсоткового розміру пенсії, що відбулася у ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вже після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення йому вже призначеної пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.01.2016 року.
Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що при перерахунку пенсії позивачу відповідач повинен був застосувати норми частини 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, якою максимальний розмір грошового забезпечення для призначення пенсії встановлювався не більше 90% від розміру грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні пенсії.
При цьому суд наголошує, що внесені Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" зміни до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо розміру пенсії у відсотках стосуються лише порядку призначення пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяких інших осіб у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, та в жодному разі не перерахунку вже призначеної пенсії. На думку суду, процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 року у зразковій справі №240/5401/18.
Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що при перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
При цьому ознаками типовості справ визначено: а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач; в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 01 січня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 у зв'язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Додатково суд зазначає, що частиною 3 статті 1-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" також не передбачено зменшення встановленого на момент призначення пенсії відсотку основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.
Отже, суд зазначає, що оскільки перерахунок пенсії позивачу був пов'язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, при визначенні її відсоткового розміру не може поширюватися законодавство, яке було прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Москаль проти Польщі»). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії».
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем у справі не доведено обґрунтованості та правомірності дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії за вислугу років з 82% на 70% від грошового забезпечення при проведенні її перерахунку з 01.01.2016 року, а тому суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилань відповідача на факт пропуску позивачем строку для звернення до суду із вказаним позовом, суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 07.02.2022 року в межах основної адміністративної справи №420/2381/22 адміністративний позов ОСОБА_1 був залишений без руху та позивачу встановлено 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
21.02.2022 року ОСОБА_1 надав до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування вказаної заяви, позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області жодним чином не повідомило позивача про виплату йому пенсії з 01 січня 2016 року у розмірі 70% від суми грошового забезпечення замість 82%. При цьому позивач виходив з принципу «належного врядування» та з презумпції, що розмір пенсії визначений відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно ч.1, ч.2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права” (рішення від 4 грудня 1995 року у справі “Беллет проти Франції” (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи “Скордіно проти Італії”, “Ятрідіс проти Греції”).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Еко-вугілля України” щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
На підставі вищезазначеного, враховуючи доводи позивача щодо принципу презумпції належного урядування та що позивач не мав підстав сумніватись, що перерахунок його пенсії був проведений у відповідності до законодавства, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів сповіщення позивача про зменшення його розміру пенсії та її виплату не у повному розмірі підвищення, ухвалою суду від 15.03.2022 року ОСОБА_1 було поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/2381/22.
Будь-яких нових обставин в якості підстав залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду з приводу пропуску ним строку звернення до суду відповідачем у відзиві на адміністративний позов не зазначено, а тому таке клопотання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору від 18.02.2022 року.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення ОСОБА_1 з 01.01.2016 року при проведенні перерахунку пенсії основного розміру пенсії за вислугу років з 82% до 70% від розміру грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01.01.2016 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, виходячи з розрахунку 82% від розміру грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, із врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький