Справа № 420/5105/22
23 травня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач, просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.11.2021 року № 155650002548 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 16.11.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, рішенням позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Позивач вважає, що дане рішення є безпідставним, необґрунтованим та прийнятим без урахування всіх обставин, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом:
21.04.2022 року за вх. №ЕП/10710/22 від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що порядок та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначені ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності стажу на зазначених роботах не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування. Так, розглянувши заяву позивача та надані документи, Головним управлінням встановлено, що загальний страховий стаж позивача складає 23 роки 11 місяців 17 днів, пільговий стаж становить 00 років 00 місяців 00 днів. Враховуючи те, що у позивача відсутній пільговий стаж, Головним управлінням було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону №1058.
Ухвалою від 31.03.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
16.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням від 19.11.2021 року № 155650002548 Головне управління ПФУ в Одеській області відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки у позивача відсутній стаж пільговий стаж.
До пільгового стажу не зараховані періоди роботи зазначені у довідках від 10.08.2021 року №42, від 16.08.2021 року №34, оскільки у відповідних довідках відсутня інформація про встановлені норми обслуговування та виконання означених норм обслуговування.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Положеннями ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В свою чергу в п.6 ч.1 ст.92 Конституції України зазначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом першим частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст.40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.
За правилами статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Статтею 45 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону №1058-IV).
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності стажу на зазначених роботах не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Норми обслуговування для цих цілей встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.
Як передбачено ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Пунктом «д» ст.13 Закону №1788-XII визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Норми обслуговування для цих цілей встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої цієї статті.
У відповідності до ст.62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 №58 основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки про період та характер роботи, що дають право на пільгову пенсію, вимагаються у разі відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Порядок призначення пенсій на пільгових умовах цій категорії працівників роз'яснено у листі Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року №7, згідно з яким до доярок належать працівники, які оформлені на роботу доярками, свинарками, мають відповідні посвідчення, які постійно зайняті протягом повного сезону сільгоспробіт в рослинництві та тваринництві. Дояркам, свинаркам, які відпрацювали повний польовий період на колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, весь рік роботи зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, і в тому випадку, якщо в міжпольовий або міжсезонний період вони виконували інші роботи, на тваринницьких фермах тощо. Віднесення господарства до сільгосппідприємств, доярки та свинарки яких мають право на пільгову пенсію, здійснюється відповідно до класифікатора галузей народного господарства. До сільськогосподарських належать підприємства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва. Єдина назва професії "доярка" та свинарка, запроваджена в 1961 році.
Таким чином, головними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є виконання роботи доярки, досягнення відповідного віку, а також наявність відповідного стажу.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №701/1232/16-а.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення із заявою до відповідача позивачка мала достатній стаж (більше 20 років на роботах дояркою), для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах згідно п.5 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як встановлено судом, страховий стаж позивачки становить 23 роки 11 місяців 17 днів, пільговий стаж становить 00 років 00 місяців 00 днів.
Так, до пільгового стажу не враховані періоди роботи зазначені у довідках від 10.08.2021 року №42, від 16.08.2021 року №34, оскільки у відповідних довідках відсутня інформація про встановлені норми обслуговування та виконання означених норм обслуговування.
Отже, єдиною підставою для не зарахування до пільгового стажу роботи позивачки періодів її роботи дояркою у КСП «Росія», КСП «Новоандріївське» та в СТОВ «Агрофірма «Новоандріївська» є відсутність відомостей про виконання норм обслуговування тварин.
Однак, відсутність документів первинного обліку обслуговування тварин, виконання яких повинно враховуватися при призначенні дояркам пенсії за віком на пільгових умовах, та не затвердження (та як наслідок відсутність відповідних підтверджуючих документів) норм обслуговування тварин для доярок господарства за вказані періоди на відповідному підприємстві, де працювала позивачка, не може свідчити про невиконання нею таких норм та не спростовує факту виконання позивачкою робіт за посадою доярка.
За умови підтвердження трудового стажу позивачка, як громадянин України, наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Згідно з довідками СТОВ «Агрофірма «Новоандріївська» № 36 від 27.07.2021 року, № 41 та № 42 від 10.08.2021 року ОСОБА_1 працювала дояркою у колгоспі «Росія» з 01.07.1983 року по 06.02.1993 рік; у КСП «Новоандріївське» з 06.02.1993 року по 18.02.2000 рік; у СТОВ «Агрофірма «Новоандріївська» з 19.02.2000 року по 23.10.2008 рік.
В довідці № 42 від 10.08.2021 року зазначено, що вказані періоди зараховуються до стажу роботи, який дає право на пільгову пенсійне забезпечення, відповідно до п. «д» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до довідки № 39 від 10.08.2021 року, колгосп «Росія» реорганізовано в ксп «Новоандріївське» на підставі протоколу №1 загальних зборів колгоспників від 06.02.1993 року. В свою чергу КСП «Новоандріївське» на підставі протоколу №2 загальних зборів колгоспників від 19.02.2000 року реорганізовано в СТОВ «Агрофірма «Новоандріївська».
Також, директор СТОВ «Агрофірма «Новоандріївська» повідомив, що надати довідку про норми обслуговування корів видати не можливо, оскільки архівні дані не збереглися.
Згідно з довідкою ПСП «Маяк» №34 від 16.08.2021 року ОСОБА_1 працювала дояркою з 10.01.2003 року по 24.07.2006 рік; з 01.01.2007 року по 01.07.2008 рік та з 01.01.2009 року по 31.07.2010 рік.
Вказані періоди зараховуються до стажу роботи, який дає право на пільгову пенсійне забезпечення, відповідно до п. «д» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пояснювальною запискою директора ПСП «Маяк» №37 від 16.08.2021 року надати довідку про норми обслуговування корів видати не можливо, так як облік щодо норм обслуговування корів на підприємстві не вівся.
Підтвердженням того, що позивачка працювала повний робочий день дояркою в колгоспах та інших підприємствах сільського господарства більше 20 років є записи в її трудовій книжці та наявні у матеріалах справи довідки, що відповідають вимогам законодавства і вказане не потребує інших способів доведення цього факту.
Відтак, наведені обставини, свідчать про наявність у позивачки права на пенсію згідно з п.5 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Зважаючи на те, що судом встановлено неправомірність рішення відповідача про відмову в призначенні позивачці пенсії зі зменшенням пенсійного віку, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення за призначенням.
Як встановлено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У п.1 ч.3 ст.132 КАС України вказано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовує аналогічний підхід, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інші проти України (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 року (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 року (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Судом встановлено, що адвокатом Колос Володимиром Михайловичем на підтвердження наданих ним послуг з правової допомоги надано ордер серії ВН №1131497 від 15.03.2022 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1649 від 03.06.2008 року та квитанцію №15-03/22-ОД від 15.03.2022 року на суму 1000,00 грн.
Суд зазначає, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
При цьому, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності (Постанова Верховного Суду у справі № 922/2604/20 від 20 липня 2021 року).
Крім того, ВС КЦС у постанові від 23.11.2020 р. у справі № 638/7748/18 зазначає, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу за кожним із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на відсутність в матеріалах справи документального підтвердження надання правової допомоги, а саме: договору про надання правової допомоги, детального опису виконаних робіт, акта прийому-передачі виконаних робіт, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.11.2021 року № 155650002548 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з дати звернення за призначенням, а саме з 16.11.2021 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні, 40 копійок).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Самойлюк Г.П.