Провадження № 22-ц/803/3769/22 Справа № 201/3175/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Макаров М. О.
17 травня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа Дніпровська міська рада про визнання права власності, -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області і Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності на земельну ділянку. Позивач у своєму позові посилається на те, що ОСОБА_1 є одноособовим власником земельної ділянки, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0671 га. З метою отримання кадастрового номера та витягу з Держгеокадастру на вищезазначену земельну ділянку для її подальшого відчуження позивач звернувся до Правобережного центру надання адміністративних послуг. Але йому усно було відмовлено у прийнятті заяви та документів та повідомлено, що позивач все одно отримає письмові відмови, оскільки витяг не надають без кадастрового номеру, а кадастровий номер не надають без витягу.
Після чого позивач звернувся до землевпорядної організації для замовлення технічної документації на вище зазначену земельну ділянку. На підставі договору № 05/07/17 на виконання топографо-геодезичних робіт по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 05 липня 2017 року ФОП ОСОБА_4 виконав топографо-геодизичні роботи по встановленню меж земельної ділянки в натурі та надав відповідні висновки. Згідно зазначених висновків загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 складає 0.0680 (га). Кадастровий номер вище зазначеної земельної ділянки саме за адресою - АДРЕСА_1 вже виявляється було присвоєно - 1210100000:03:225:0019, хоча позивач з такою заявою до Центру державного земельного кадастру раніше не звертався.
Вище зазначену земельну ділянку позивач отримав у спадщину за заповітом від свого батька ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 1995 року та реєстраційне посвідчення від 25 жовтня 1995 року, яка була надана батьку позивача - ОСОБА_5 на підставі рішення міськвиконкому від 17 липня 1946 року № 1083 загальною площею 1625 кв. м. згідно довідки про землекористування.
Пізніше дана земельна ділянка була приватизована на дві особи: на позивача, загальною площею 0.1000 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП № 004642, 69075010 від 01 жовтня 1997 року та на дружину позивача - ОСОБА_6 , загальною площею 0.0614 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д №066774, Код ДЗК. 69075011 від 20 листопада 1998 року.
Потім, частина даної земельної ділянки була відчужена наступним чином: на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га, яка належала ОСОБА_1 , державний акт на право приватної власності на землю ІГДП №066765, Д №038527, Діл.1 - Код ДЗК 69075031, Діл.2 - Код ДЗК 69075032 від 24 січня 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га; на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га, яка належала ОСОБА_6 , державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д № 066774, Код ДЗК 69075011 від 20 листопада 1998 року на ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га. Всього було відчужено 0.0943 га.
В результаті відчуження частини земельної ділянки позивачу було надано Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 066861 Д № 038678 код ДЗК 69075031 від 18 лютого 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0671 га, на підставі якого він і володіє вище зазначеною земельною ділянкою. При відчуженні частки земельної ділянки відчуженій земельній ділянці було присвоєно номер АДРЕСА_1 .
Як вбачається з вище наведеного, на думку позивача, очевидна різниця площі земельної ділянки, зазначеної: в довідці про землекористування (від 1946 року) - 1625 кв. м., згідно договорів дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року було відчужено 0.0943 га, повинно було залишитись 0.0682 га, в державному акті від 19 лютого 2002 року - 0.0671 га, та у висновках ФОП ОСОБА_4 від 05 липня 2017 року - 0.0680 га.
Тоді позивач звернувся до нотаріуса з метою отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна - земельної ділянки та будинку, належних позивачу на праві власності та розташованих за адресою АДРЕСА_1 . З вищезазначених інформаційних довідок позивачу стало відомо, що власником як земельної ділянки його - позивача, так і будинку позивача є невідома йому особа - ОСОБА_3 . В сусідньому будинку, який було збудовано на відчуженій позивачем та його дружиною земельній ділянці було збудовано будинок, але зараз там ніхто не мешкає, з'ясувати будь-яку інформацію йому було неможливо.
16 серпня 2017 року позивач звернувся до Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області з заявою щодо здійснення перевірки зазначених фактів та надання інформації, роз'яснень з приводу ситуації, що склалася. Згідно відповіді Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року вих. №Х-177/0-038-193/137-17 позивачу було рекомендовано звернутись до розробника документації із землеустрою. Звернувшись до ФОП ОСОБА_7 , позивач отримав Технічну документацію землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно рішення № РВ-1200708552018 від 17 січня 2018 року про відмову у внесенні відомості (змін до них) до Державного земельного кадастру Державним кадастровим реєстратором Відділу м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Г.М. Зікрань прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) де Державного земельного кадастру, з таких підстав: невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: Х8Б Схема, наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.05, кабелі силові в грунті: частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.08, охоронна зона водопроводу частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Перетин ділянок з ділянкою 1210100000:03:225:0019 гр. ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , за якою зареєстровано право приватної власності від 24 липня 2015року. Площа співпадає на 100% (накладка).
Позивач припускає, що після відчуження частини земельної ділянки її новий власник не закінчив реєстрацію відчуженої земельної ділянки, якій було присвоєно АДРЕСА_1 саме на № 85 Б. На усне звернення до Державного кадастрового реєстратора щодо усунення зазначених недоліків та вирішення питання отримання витягу з Держгеокадастру та кадастрового номера була отримана рекомендація звернутись до суду.
05 травня 2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою визнання рішення, дій незаконним та зобов'язання вчинити певні дії. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року по справі № 804/3302/18 провадження по адміністративній справі №804/3302/18 закрито, рекомендовано звернутись для вирішення спірного питання у порядку цивільного судочинства.
Отже, на думку позивача, він є власником будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Його право власності було у свій час зареєстровано належним чином згідно законодавства та ніким не оспорювалось, але, нажаль на даний час склалася така ситуація, що через розбіжності в даних в різних документах щодо даних земельної ділянки та невідповідності електронного документа в Держгеокадастрі установленим вимогам (накладки) позивач не може скористатись своїм правом розпоряджатись своїм майном, а саме відчужити його, оскільки позивач не може отримати кадастровий номер на земельну ділянку та витяг з Держгеокадастру щодо цієї земельної ділянки, а значить не може оформити відповідні документи належним чином та відчужити належне позивачу майно.
Крім того, після відчуження позивачем та його дружиною земельної ділянки у 2002 році ОСОБА_8 відбулося подальше відчуження цієї земельної ділянки, а саме: згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 15 квітня 2009 року ОСОБА_8 подарував спірну земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_9 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2010 року ОСОБА_9 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_10 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 липня 2015 року ОСОБА_10 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3 - відповідачу. Вище зазначена низка відчужень, на думку позивача, ще більше унеможливила вирішення питання у досудовому порядку, оскільки неможливо відстежити на якому етапі та які технічні та документальні помилки було здійснено, та яким чином їх виправити.
Позивач звертався до відповідачів з питанням вирішити це в позасудовому порядку, але відповіді отримано не було. Тому позивач просив зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради припинити право власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:225:0019, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та закрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 687661012101, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області скасувати кадастровий номер 1210100000:03:225:0019, присвоєний земельній ділянці площею 0.1000 га, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , відобразити на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи, заархівувати дані; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області виготовити нову землевпорядну справу щодо земельної ділянки площею 0.0671 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Д № 038678, код ДЗК 69075031, ІПДП № 066861 від 18 лютого 2002 року, та зареєструвати відомості щодо зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з присвоєнням вище зазначеній земельній ділянці кадастрового номеру та визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0.0671 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не можуть бути вчинені зазначені позивачем в позов дії, вказані вимоги не відповідають положенням чинного законодавства України. Сторона позивача не надала суду доказів того, що вона зверталася до органів місцевого самоврядування з питанням виділення земельної ділянки або її частини у власність або визначення меж суміжних земельних ділянок, вирішення питання про правомірність надання земельної ділянки у власність чи оформлення права власності на будівлі і споруди відповідача чи інше.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю II-ДП № 066861 Д № 038678 код ДЗК 69075031 від 18 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0671 га. З метою отримання кадастрового номера та витягу з Держгеокадастру на вищезазначену земельну ділянку для її подальшого відчуження позивач звернувся до Правобережного центру надання адміністративних послуг. Але йому усно було відмовлено.
Тоді позивач звернувся до землевпорядної організації для замовлення технічної документації на вище зазначену земельну ділянку. На підставі договору № 05/07/17 на виконання топографо-геодезичних робіт по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 05 липня 2017 року ФОП ОСОБА_4 виконав топографо-геодизичні роботи по встановленню меж земельної ділянки в натурі та надав відповідні висновки. Згідно зазначених висновків загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 складає 0.0680 (га). Кадастровий номер вище зазначеної земельної ділянки саме за адресою - АДРЕСА_1 вже виявляється було присвоєно - 1210100000:03:225:0019, хоча позивач з такою заявою до Центру державного земельного кадастру раніше не звертався.
Так, вище зазначену земельну ділянку позивач отримав у спадщину за заповітом від свого батька ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 1995 року та реєстраційне посвідчення від 25 жовтня 1995 року. Вище зазначена земельна ділянка була в свою чергу надана батьку позивача - ОСОБА_5 на підставі рішення міськвиконкому від 17 липня 1946 року № 1083 загальною площею 1625 кв. м. згідно довідки про землекористування. Пізніше дана земельна ділянка була приватизована на дві особи: на позивача, загальною площею 0.1000 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП № 004642, 69075010 від 01 жовтня 1997 року та на дружину позивача - ОСОБА_6 , загальною площею 0.0614 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д № 066774, Код ДЗК. 69075011 від 20 листопада 1998 року.
Потім частина даної земельної ділянки була відчужена наступним чином: на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га, яка належала ОСОБА_1 , державний акт на право приватної власності на землю ІГДП №066765, Д №038527, Діл.1 - Код ДЗК 69075031, Діл.2 - Код ДЗК 69075032 від 24 січня 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га; на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га, яка належала ОСОБА_6 , державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д № 066774, Код ДЗК 69075011 від 20 листопада 1998 року на ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га. Всього було відчужено 0.0943 га.
В результаті відчуження частини земельної ділянки позивачу було надано Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 066861 Д № 038678 код ДЗК 69075031 від 18 лютого 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0671 га, на підставі якого він і володіє вище зазначеною земельною ділянкою. При відчуженні частки земельної ділянки відчуженій земельній ділянці було присвоєно номер АДРЕСА_1 .
Як вбачається з вище наведеного, очевидна різниця площі земельної ділянки, зазначеної: в довідці про землекористування (від 1946 року) - 1625 кв. м., згідно договорів дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року було відчужено 0.0943 га, повинно було залишитись 0.0682 га, в державному акті від 19 лютого 2002 року - 0.0671 га, та у висновках ФОП ОСОБА_4 від 05 липня 2017 року - 0.0680 га.
Тоді позивач звернувся до нотаріуса з метою отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна - земельної ділянки та будинку, належних позивачу на праві власності та розташованих за адресою АДРЕСА_1 . З вищезазначених інформаційних довідок позивачу стало відомо, що власником як земельної ділянки його - позивача, так і будинку позивача є невідома йому особа - ОСОБА_3 . В сусідньому будинку, який було збудовано на відчуженій позивачем та його дружиною земельній ділянці було збудовано будинок.
17 липня 2017 року позивач звернувся до Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центру державного земельного кадастру» з заявою щодо здійснення перевірки зазначених фактів та надання інформації, роз'яснень з приводу ситуації, що склалася. Згідно відповіді Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центру державного земельного кадастру» від 02 серпня 2017 року вих. №2-5/7/Х-8 позивачу було повідомлено, що ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.
16 серпня 2017 року позивач звернувся до Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області з заявою щодо здійснення перевірки зазначених фактів та надання інформації, роз'яснень з приводу ситуації, що склалася. Згідно відповіді Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року вих. №Х-177/0-038-193/137-17 позивачу було рекомендовано звернутись до розробника документації із землеустрою. Звернувшись до ФОП ОСОБА_7 , позивач отримав Технічну документацію землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно рішення № РВ-1200708552018 від 17 січня 2018 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру Державним кадастровим реєстратором Відділу м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Г.М. Зікрань прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) де Державного земельного кадастру, з таких підстав: невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: Х8Б Схема, наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.05, кабелі силові в грунті: частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.08, охоронна зона водопроводу частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Перетин ділянок з ділянкою 1210100000:03:225:0019 гр. ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , за якою зареєстровано право приватної власності від 24 липня 2015року. Площа співпадає на 100% (накладка).
Позивач припускає, що після відчуження частини земельної ділянки її новий власник не закінчив реєстрацію відчуженої земельної ділянки, якій було присвоєно АДРЕСА_1 саме на № 85 Б.
На усне звернення до Державного кадастрового реєстратора щодо усунення зазначених недоліків та вирішення питання отримання витягу з Держгеокадастру та кадастрового номера була отримана рекомендація «звернутись до суду, оскільки в таких випадках ці питання вирішуються лише в судовому порядку».
05 травня 2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою визнання рішення, дій незаконним та зобов'язання вчинити певні дії. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року по справі № 804/3302/18 провадження по адміністративній справі №804/3302/18 закрито, рекомендовано звернутись для вирішення спірного питання у порядку цивільного судочинства.
Отже, на думку позивача, він є власником будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Його право власності було у свій час зареєстровано належним чином згідно законодавства та ніким не оспорювалось, але, нажаль на даний час склалася така ситуація, що через розбіжності в даних в різних документах щодо даних земельної ділянки та невідповідності електронного документа в Держгеокадастрі установленим вимогам (накладки) позивач не може скористатись своїм правом розпоряджатись своїм майном, а саме відчужити його, оскільки позивач не може отримати кадастровий номер на земельну ділянку та витяг з Держгеокадастру щодо цієї земельної ділянки, а значить не може оформити відповідні документи належним чином та відчужити належне позивачу майно.
Крім того, після відчуження позивачем та його дружиною земельної ділянки у 2002 році ОСОБА_8 відбулося подальше відчуження цієї земельної ділянки, а саме: згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 15 квітня 2009 року ОСОБА_8 подарував спірну земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_9 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2010 року ОСОБА_9 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_10 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 липня 2015 року ОСОБА_10 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3 - відповідачу.
Позивач звертався до відповідачів з питанням вирішити це в позасудовому порядку, але відповіді отримано не було. Вирішити в іншому порядку це питання сторони не можуть. В добровільному порядку питання не вирішене, виник спір, тому позивач вимушений звернутися з позовом до суду.
Згідно наданої позовної заяви та доданим документам, позивачу належить право приватної власності на: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами з наступним описом: - літ. А1 - житловий будинок, літ. м/с - мансардний поверх, літ. п/д А1 - підвал, літ. А2 - прибудова, загальною площею 139.8 кв. м., житловою площею 86.0 кв.м., літ. аЗ - ганок з навісом, літ. а4 - вхід у підвал, літ. а5 - вхід у підвал, літ. аб - навіс, літ. а7 - відкрита тераса, літ. а8 - балкон, літ. а9 - ганок з навісом, літ. Б1 - літня кухня, літ. 62 - сарай, літ. 63 - сарай, літ. Г1 - гараж, літ. Д1 - навіс, № 1-5, І - споруди, замощення (реєстраційний номер ОНМ 2077339112101), що виникло на підставі - Реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, виданого 25 жовтня 1995 року, видавник: Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації; свідоцтво про право на спадщину, за заповітом, серія та номер: 4-7479, виданий 06 вересня 1995 року, видавник: Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора; - земельна ділянка площею 0.0671 га., що належить на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 18 вересня 1997 року №1491 та договору дарування від 05 лютого 2002 року № 581, право зареєстроване в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 038678 про що видано державний акт про право приватної власності на землю від 19 лютого 2002 року, серія ІІ-ДП № 066861 (Д *N03 8678).
Стосовно права власності на земельну ділянку, що розташована адресою: АДРЕСА_1 : до 1997 року земля перебувала у комунальній власності. На підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 18 вересня 1997 року № 1491 «Про передачу у приватну власність та надання у користування земельних ділянок громадянам у Жовтневому районі м. Дніпропетровська» 0.1 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 передано ОСОБА_1 у приватну власність, а 0.0614 га. у постійне користування.
Заявою від 16 листопада 1998 року ОСОБА_1 відмовився від права постійного користування земельною ділянкою площею 0.0614 га. на користь ОСОБА_6 . На підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 19 листопада 1998 року № 2349 «Про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд». У подальшому право приватної власності на земельну ділянку площею 0.0614 га по АДРЕСА_1 було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 006774 про що видано державний акт на право приватної власності на землю від 20 листопада 1998 року, серія ДПД* N006774.
У подальшому, 05 лютого 2002 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_8 0.0329 га. земельної ділянки, що йому належала, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_8 належну їй земельну ділянку площею 0.0614 га.
Таким чином ОСОБА_8 став власником 0.1 га. земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 - 0.0671 га., право власності на яку ним було зареєстровано та отримано державний акт на право приватної власності на землю від 19 лютого 2002 року, серія ІІ-ДП №066861 (Д*И038678).
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: ОСОБА_8 було присвоєно кадастровий номер згідно вимог чинного законодавства та відчужено належні йому земельну ділянку площею 0.1 га. (адреса АДРЕСА_1 ) та домоволодіння (адреса АДРЕСА_1 ). На теперішній час власником зазначених об'єктів нерухомого майна є ОСОБА_3 .
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідачем Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не можуть бути вчинені зазначені позивачем в позов дії, вказані вимоги не відповідають положенням чинного законодавства України. Оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав ОСОБА_1 то належним відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Сторона позивача не надала суду доказів того, що вона зверталася до органів місцевого самоврядування з питанням виділення земельної ділянки або її частини у власність або визначення меж суміжних земельних ділянок, вирішення питання про правомірність надання земельної ділянки у власність чи оформлення права власності на будівлі і споруди відповідача чи інше.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності - це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном - має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном - це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.
Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями такого будинку. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням мотивів.
Судом з'ясовано, що органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб'єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Дніпровська міська рада, відповідно до ст. і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є представницьким органом місцевого самоврядування.
Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» гарантується судовий захист прав місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 143 Конституції України, органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.
Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Частиною і статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог ст. 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126 ЗК України), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо ще право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (частина 5 статті 3 зазначеного Закону). Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
Статтею 11 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно ст. І2 Закону, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Ведення Державного реєстру прав здійснюється з використанням програмного забезпечення, що забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс держави. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.
Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.
Державний реєстр прав є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню. Вилучення будь-яких документів або частин Державного реєстру прав не допускається, крім випадків, передбачених законом. Доступ державного реєстратора до Державного реєстру прав здійснюється шляхом багатофакторної аутентифікації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у Порядку ведення Державного реєстру прав.
На підставі ст. 13 Закону, державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.
На кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна.
На підставі викладено на органи місцевого самоврядування та державні реєстратори покладено Законом виключні повноваження та відповідно суд не може їх замінювати.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи на земельну ділянку позивача було накладено земельну ділянку відповідача, чим було порушено права позивача, проте позивач у позові поставив питання, які не можуть бути поставлені в силу Закону, а з питань про усунення перешкод та скасування державного акту позивач не ставив, а тому суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог..
Доводи апеляційної скарги про те, що права позивача порушено, тому що він не може розпорядитись своїм майном, оскільки існує накладення земельних ділянок, за його земельною ділянкою обліковується інший власник, інший кадастровий номер, інша площа та конфігурація земельної ділянки, що підтверджується висновками експертизи, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачем ані в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не надано доказів того, що відповідачка не у законний спосіб отримала цю земельну ділянку, а також позивач, як зазначалося не ставив питання щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні своєю земельною ділянкою, на яку накладено земельну ділянку відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні письмові пояснення відповідача ОСОБА_3 оскільки вона ніяким чином не виразила свою правову позицію під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки не подання стороною відповідача свої пояснень та заперечень з приводу позовної заяви жодним чином не впливає на правильність оскаржуваного рішення по справі.
Також інші доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко