Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
19.05.2022 р. справа №520/28689/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - Служба у справах дітей Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області
до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації),
провизнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 в інтересах власної малолітньої дитини - ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Сахновщинської селищної ради Харківської області Красноградського району від 23.12.2021 року; 2) зобов'язання Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області надати дозвіл ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтовною площею 2.0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Новоолександрівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області за його заявами та доданими графічними зображеннями.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинене владним суб'єктом управлінське волевиявлення у формі відмови є протиправним і штучно створює вигадані перешкоди для набуття у власність земельної ділянки.
Відповідач, Сахновщинська селищна рада Красноградського району Харківської області (далі за текстом - владний суб'єкт, Селищна рада) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що заява зацікавленої особи розглянута повно та об'єктивно, волевиявлення оформлено належно у вигляді рішення селищної ради, відмова у наданні дозволу зумовлена п.5 рішення Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 16.04.2021р. №343-VIII, який передбачає зупинення розгляду звернень громадян до затвердження схеми землеустрою та техніко-технічних обгрунтувань використання та охорони земель.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - Служба у справах дітей Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області власної правової позиції по суті спору не висловила.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , належить до громадянства України, є батьком малолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявник двічі звертався до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з приводу отримання власною малолітньою дитиною дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтовною площею 2.0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Новоолександрівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області.
Проте, до матеріалів даної справи заявник не подав жодних доказів стосовно змісту згаданих звернень.
Між тим, з приєднаної до позову копії роздруківки інформації про ділянку вбачається, що заявник прагне до набуття права власності на земельну ділянку площею до 2,00га за рахунок вже сформованої земельної ділянки із кадастровим номером 63248784500:02:000:0223 загальною площею 5,3587га. (а.с.18).
За цими зверненнями суб”єктом владних повноважень - Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було вчинено волевиявлення у формі відмови, оформлене наказом №878-СГ від 23.02.2021р. та наказом №2026-СГ від 29.04.2021р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2021р. у справі №520/10941/21 були визнані протиправними та скасовані накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №878-СГ від 23.02.2021р., №2026-СГ від 29.04.2021р.; зобов'язано Сахновщинську селищну раду Харківської області Красноградського району розглянути питання про надання дозволу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтовною площею 2.0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Новоолександрівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області за його заявами та доданими графічними зображеннями з урахуванням висновків суду у даній справі.
За твердженням заявника, до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області було направлене нове звернення з приводу того ж самого питання.
Проте, до матеріалів даної справи заявник не подав жодних доказів стосовно змісту згаданого нового звернення.
При цьому, доказів фізичного надходження у розпорядження Селищної ради тих матеріалів звернення, які раніше були направлені заявником до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, учасниками спору до справи не подано.
23.12.2021р. Сахновщинською селищною радою Красноградського району Харківської області з приводу надання малолітній дитині - ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтовною площею 2.0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Новоолександрівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області було вчинено волевиявлення у формі відмови, оформлене рішенням від 23.12.2021р. №1661-VIII.
Як з”ясовано судом, фактичною підставою для вчинення саме такого управлінського волевиявлення органом місцевого самоврядування було обрано положення п.5 рішення Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 16.04.2021р. №343-VIII, який передбачає зупинення розгляду звернень громадян до затвердження схеми землеустрою та техніко-технічних обгрунтувань використання та охорони земель.
Не погодившись із правомірністю управлінського волевиявлення владного суб'єкта, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого волевиявлення владного суб'єкта, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, правила одержання громадянами України від Держави чи органу місцевого самоврядування безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регламентовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, а також Закону України "Про особисте селянське господарство".
Так, згідно з п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Абзацом 1 ч.1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За приписами ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до п."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Як указано у ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну "особисте селянське господарство", то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України "Про особисте селянське господарство", згідно з ст.1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Суд критично ставиться до відповідності інтересам малолітньої дитини прагнення батька набути у власність сина земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, позаяк за ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" використання такої земельної ділянки є господарською діяльністю на свій розсуд та ризик (на яку малолітня дитина особисто ані фізично, ані юридично явно та очевидно неспроможна), а за приписами ст.8 Закону України "Про особисте селянське господарство" власники земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства можуть бути віднесені до зайнятого населення у розумінні Закону України "Про зайнятість населення".
Однак, оскільки у спірних правовідносинах владний суб'єкт не використовував цих суджень та не посилався на штучність та удаваність намірів заявника насправді вести особисте селянське господарство, то суд цих обставин не з'ясовує, не досліджує та не оцінює.
У ч.7 ст.118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз змісту наведених норм права засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб''єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18.
Між тим, згідно з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019р. по справі №671/464/17, від 25.04.2018р. по справі №461/2132/17, від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019р. по справі №472/1284/17-ц, у межах формальних підстав для правомірного вчинення згаданої відмови існують змістовні виключення, котрі можуть полягати, зокрема, у істотних недоліках звернення громадянина, в об'єктивній потребі віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів на одну і ту ж саму земельну ділянку тощо.
До того ж у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17- окремою легальною підставою для відмови у наданні владним суб'єктом згаданого дозволу є намір заявника - громадянина на безоплатне одержання у власність нової земельної ділянки за рахунок вже існуючої сформованої земельної ділянки, що призведе до припинення її фізичного існування як окремої речі матеріального світу.
Так, за змістом постанови Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17-а: 1) відповідно до ч.ч.1-5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок; 2) У ч.6 ст.79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; 3) Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»: - проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; - технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування; 3) Відповідно до статті 25 статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; 4) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації; 5) згідно з Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч.2 ст.79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар; 6) надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки; 7) Згідно з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки для особистого селянського господарства є не окремою категорією цільового призначення земель, а лише видом використання земель в межах цільового призначення; 8) проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 Земельного кодексу України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення) (Таку позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №806/5308/15); 9) Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення про передачу земельних ділянок можуть прийматись розпорядником землі за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку ділянку в Державному реєстрі прав.
Наведеним правовим висновкам Верховного Суду слід віддати пріоритет у застосуванні як таким, що були сформульовані пізніше у часі і містять розширене тлумачення положень ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Тому під легальними підставами для вчинення владним суб'єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення громадянина; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об'єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст.79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб'єктивного права громадянина за рахунок використання у минулому тощо.
Окремо суд зважає на те, що приписи ч.7 ст.118 Земельного кодексу України та приписи ч.2 ст.791, ч.4 ст.791 Земельного кодексу України кореспондуються між собою як дозвіл на початок процедури створення нової речі матеріального світу - предмету цивільного обороту та остаточний результат цієї процедури у вигляді появи нової земельної ділянки із присвоєним кадастровим номером як потенційного об"єкта цивільних прав.
Разом із тим, норми Земельного кодексу України не містять прямих застережень про те, що ініціатор створення нової земельної ділянки у порядку ч.7 ст.118 Земельного кодексу України має переважне право на набуття цієї ділянки у власність.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у даному конкретному випадку заявником у порядку ч.6 ст.118 Земельного кодексу України була ініційована процедура відведення земельної ділянки за рахунок поділу вже сформованої земельної ділянки, але без застосування ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України.
Указана обставина підтверджена роздруківкою інформації про ділянку, з якої вбачається, що заявник прагне до набуття права власності на земельну ділянку площею до 2,00га за рахунок вже сформованої земельної ділянки із кадастровим номером 63248784500:02:000:0223 загальною площею 5,3587га. (а.с.18).
Жодних доказів про протилежне учасниками спору до матеріалів справи не подано.
Проте владний суб”єкт у спірних правовідносинах керувався не цим судженням, а посилався виключно на п.5 рішення Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 16.04.2021р. №343-VIII.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми права надано у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень є доведеність факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що вчинене владним суб'єктом управлінське волевиявлення у формі відмови у даному конкретному випадку спричиняє порушення суб'єктивного права заявника, позаяк хоча у спірних правовідносинах і заявнику, і владному суб'єкту належало керуватись ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України, хоча приписи даної норми закону були залишені поза увагою учасників спірних правовідносин, а натомість реально вчинене управлінське волевиявлення було умотивовано юридично неспроможною підставою.
Між тим, суд відзначає, що за правилом ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Звідси слідує, що забезпечення справедливого балансу між публічними інтересами суспільства в особі територіальної громади та приватним інтересом зацікавленого у набутті права власності на землю громадянина у порядку безоплатної приватизації вимагає саме проведення процедури поділу вже сформованої земельної ділянки, унаслідок чого замість одного вже існуючого у реальності об'єкта речових прав (земельної ділянки із присвоєним кадастровим номером) буде створено два нових об'єкта речових прав (дві окремі земельні ділянки із присвоєними власними кадастровими номерами).
Одночасне ж існування і «старої» вже сформованої земельної ділянки із присвоєним кадастровим номером і «нової» земельної ділянки у межах однієї і тієї ж частини земної поверхні діючим законом не передбачено.
Припинення існування як об'єкту цивільних прав вже сформованої земельної ділянки із створенням за її рахунок лише однієї "нової" земельної ділянки без одночасного визначення меж і присвоєння кадастрового номеру залишку землі суперечить ч.6 ст.79-1 та ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України.
У спірних правовідносинах вчинене владним суб'єктом волевиявлення не було умотивоване належними нормами права - положеннями ч.6 ст.79-1 та ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України, а використання владним суб"єктом п.5 рішення Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 16.04.2021р. №343-VIII не є підставою для вчинення владним суб”єктом правомірної відмови у розумінні ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Відтак, позов за епізодом скасування рішення владного суб”єкта слід задовольнити, адже вчинене управлінське волевиявлення органу публічної адміністрації не узгоджується із вимогами ч.2 ст.2 КАС України.
З огляду на те, що владним суб”єктом у межах спірних правовідносин не виконано взагалі жодної із визначених законом вимог (зокрема, не з”ясовано співвідношення контурів обраної заявником земельної ділянки із контурами вже створених земельних ділянок із присвоєними кадастровими номерами), а позивачем усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України до суду не подано матеріалів звернення ані до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ані до відповідача і беззаперечно не доведено наміру на формування нової земельної ділянки за рахунок масиву земель, вільного від раніше вже сформованих земельних ділянок, то суд не знаходить підстав для застосування абз.1 ч.4 ст.245 КАС України, а вважає необхідним обтяжити орган публічної адміністрації повторно розглянути по суті ініційоване зацікавленою особою питання.
До того ж, оскільки доказів фізичного надходження у розпорядження Селищної ради тих матеріалів звернення, які раніше були направлені заявником до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, учасниками спору до справи не подано, а за викладеним у позові власним твердженням заявника до Селищної ради було подано лише одне нове звернення, то відсутні підстави для обтяження владного суб”єкта обов'язком видати дозвіл саме за заявами та доданими графічними зображеннями, бо у дійсності до Селищної ради було подано лише одне нове звернення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам сторін та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні мехамізми з”ясування об'єктивної істини.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 23.12.2021р. №1661-VIII
Зобов'язати Сахновщинську селищну раду Красноградського району Харківської області повторно розглянути по суті питання надання малолітній дитині - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтовною площею 2.0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Новоолександрівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко