09 травня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/11214/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Науменка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача: Головне управління Державної фіскальної служби України у Кіровоградській області (вул. В. Перспективна, б. 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, ЄДРПОУ 39393501)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з січня 2018 року по вересень 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з січня 2018 року по вересень 2021 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення (компенсації) за невикористані відпустки за періоди з 2006 по 2013 рік, за 2015 рік та з 2017 по 2018 роки;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення (компенсації) за невикористані відпустки за періоди з 2006 по 2013 рік, за 2015 рік та з 2017 по 2018 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області щодо не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу у зв'язку з виходом у щорічну відпустку у 2021 році;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу у зв'язку з виходом у щорічну відпустку у 2021 році;
- стягнути судові витрати у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем у порушення вимог КЗпПУ не проводилась оплата роботи позивача у надурочний час, вихідні та святкові дні, не надавалась компенсація за невикористані дні щорічних відпусток та безпідставно відмовлено у наданні матеріальної допомоги на оздоровлення у 2021 році.
Вважає такі дії відповідача протиправними, що й обумовило необхідність звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 06.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою суд встановив відповідачу порядок та строки для подання до суду відзиву на позов та доказів, необхідних для вирішення справи (а.с.84).
28.01.2022 на адресу суду від первісного відповідача - Головного управління ДПС у Кіровоградській області, надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що ГУ ДПС у Кіровоградській області не є правонаступником ГУ ДФС у Кіровоградській області у частині правовідносин, що випливають з діяльності податкової міліції; ним не вчинялись будь-які дії та не приймались будь-які рішення стосовно позивача (а.с. 87-90).
Ухвалою суду від 09.03.2022 замінено первісного відповідача - ГУ ДПС у Кіровоградській області та належного - Головне управління Державної фіскальної служби України у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 39393501), встановлено такому відповідачу порядок та строки для подання до суду відзиву на позов та доказів, необхідних для вирішення справи (а.с.99).
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач з 1998 року проходив службу в органах податкової міліції.
Наказом №112-о від 27.09.2021 позивача звільнено з посади та податкової міліції органів ДФС у запас Збройних Сил.
Позивач зазначає про порушення з боку відповідача у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення за роботу у вихідні, святкові та понадурочний час у період з січня 2018 року по вересень 2021 року.
Крім цього, позивач стверджує про невиплату йому грошової компенсації за невикористані відпустки за 2006-2013, 2015, 2017-2021 роки, а також не нарахування та невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення у 2021 році.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Правовий статус органів податкової міліції, її функції та завдання, структура, повноваження, особливості проходження служби, а також порядок проходження служби, прийняття та звільнення зі служби, соціальне та грошове забезпечення працівників податкової міліції врегульовано розділом XVIII-2 Податкового кодексу України (тут та надалі - у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин); Законом України «Про Національну поліцію»; Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114; Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; Порядком виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 №616.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів дає змогу дійти висновку, що спірні правовідносини щодо оплати праці у надурочний час, вихідні та святкові дні таким законодавством не врегульовано.
Оскільки відсутні відповідні норми спеціального законодавства, застосуванню підлягають загальні норми, визначені Кодексом законів про працю України.
У відповідності до ст. 72 КЗпПУ, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Статтею 107 КЗпПУ передбачено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:
1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Стаття 106 КЗпПУ передбачає, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.
За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.
У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.
Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
Оплата роботи у нічний час передбачена ст. 108 КЗпПУ, відповідно до якої робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
Обґрунтовуючи позов у частині ненарахування та невиплати грошового забезпечення за роботу у вихідні, святкові дні та надурочний час у період з січня 2018 року по вересень 2021 року, позивач посилається на те, що табелі обліку робочого часу, копії яких позивачем долучено до матеріалів справи (а.с. 29-51) містять, зокрема, відомості про залучення позивача до відповідних робіт.
Дослідженням зазначених копій документів встановлено, що вони дійсно містять відомості про відпрацьовані позивачем години у нічний час та у святкові дні; водночас жодних доказів залучення позивача до роботи у надурочний час (у розумінні ст. 106 КЗпПУ) або ж у вихідні та неробочі дні (у розумінні ст.ст. 72, 107 КЗпПУ) матеріали справи не містять.
Позивач зазначає, що за роботу у надурочний час та у вихідні (святкові) дні відповідачем не було проведено відповідної доплати, передбаченої законом, при чому посилається на розрахункові листки (а.с. 52-80), а також на листування з цього приводу з відповідачем, де останній нібито погоджується з відсутністю відповідних доплат та посилається при цьому на проведення нарахування грошового забезпечення виключно у межах кошторисних призначень, передбачених на відповідний бюджетний рік (а.с. 2).
Суд зауважує, що жодних документів, які б підтверджували листування між сторонами з питань компенсації за роботу у надурочний час та у вихідні (святкові) дні матеріали справи не містять, що позбавляє суд можливості встановити факт наявності такого листування та оцінити його зміст.
Водночас, дослідженням наданих позивачем копій розрахункових листків, зокрема за період 2018 - 2020 років, вбачається, що позивачу нараховувались та виплачувались, серед іншого, такі складові грошового забезпечення, як «доплата за нічні» (а.с. 77-80), а також «доплата за роботу у святкові» (а.с. 80). Копій розрахункових листків (або ж аналогічних за змістом документів) за 2021 рік матеріали справи не містять.
Отже, доводи позивача щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за роботу у надурочний час та у святкові дні не підтверджуються дослідженими документами та будь-якими іншими матеріалами справи.
Крім цього, статті 72 та 107 КЗпПУ передбачають, поряд з грошовою компенсацією за відпрацьовані вихідні та святкові дні, надання додаткового дня відпочинку (відгулу), що є відповідною альтернативою, проте у матеріалах справи немає жодних даних про те, чи надавались такі відгули або ж було відмовлено у їх наданні, чи взагалі звертався позивач із відповідними заявами до позивача, тощо, що позбавляє суд можливості надати оцінку відповідним правовідносинам.
Щодо вимог позивача, які стосуються грошової компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Позивач зазначає, що у порушення вимог зазначеної норми закону, відповідачем не виплачено грошової компенсації за не використані ним дні щорічної відпустки за 2006-2013, 2015, 2017-2021 роки, проте будь-яких обґрунтувань таким своїм твердженням у позові не навів.
Зі змісту позову та наданих до позову документів неможливо встановити, чим саме позивач обґрунтовує свої доводи про наявність невикористаних ним днів щорічної відпустки за наведений у позові період; яку кількість таких днів має на увазі позивач, за весь означений ним період та за кожний рік окремо; якими доказами такі доводи підтверджуються.
Також є незрозумілим, які саме суми отримав позивач при звільненні, оскільки, як вже зазначалось вище, розрахункових листків (або ж аналогічних за змістом документів) за 2021 рік, тобто за період, коли позивача було звільнено та з ним мав бути проведений остаточний розрахунок, матеріали справи не містять.
Отже, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження зазначених позовних вимог.
З приводу позовних вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у зв'язку з виходом у щорічну чергову відпустку за 2021 рік, судом встановлено наступне.
Позивач стверджує про відмову відповідача у нарахуванні та виплаті йому у 2021 році матеріальної допомоги на оздоровлення, вказуючи правовою підставу для її нарахування - постанову Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».
Водночас, зазначена Постанова втратила чинність стосовно осіб рядового і начальницького складу податкової міліції на підставі Постанови КМ № 704 від 30.08.2017, а отже, не може застосовуватись до спірних правовідносин.
Такі правовідносини врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, відповідно до пп. 3 п. 5 якої надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, надання матеріальної допомоги на оздоровлення є правом, а не обов'язком відповідного державного органу, не пов'язане з відпусткою працівника та залежить від наявності та розміру бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання таких органів, про що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості.
Позивачем вказано саме про відмову у виплаті йому зазначеної допомоги, проте у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, коли та за яких обставин мала місце така відмова та у якій формі, а також чим саме відповідач її обґрунтовував. Відсутні будь-які дані щодо того, чи взагалі позивач ініціював питання виплати йому такої допомоги, коли саме та яким чином; чи існувало листування з цього приводу між сторонами, тощо.
Крім цього, розрахункових листків (або ж аналогічних за змістом документів) за 2021 рік матеріали справи не містять, що позбавляє суд можливості встановити факт наявності або ж відсутності відповідної виплати.
За таких підстав, судом не встановлено будь-яких доказів на підтвердження зазначених позовних вимог.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог належними, допустимими та достовірними доказами, що виключає можливість задоволення позову.
Отже, у задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, підстави для стягнення на користь позивача судових витрат у справі відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати залишити фактично понесеними.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. Науменко