14 лютого 2022 р.Справа № 520/13843/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Старосєльцева О.В.) від 01.10.2021 року по справі № 520/13843/21
за позовом ОСОБА_1
до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2021 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач протиправно не провів розрахунку по грошовій компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12 липня 2021 року.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивача за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12 липня 2021 року.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 2 територіальний вузол урядового зв'язку Держспецзв'язку не є військовим формуванням та відповідно не є військовою частиною, та не підпорядковується Міністерству Збройних Сил України, тобто накази, інструкції та інші рекомендації не поширюють свою дію на військовослужбовців, які проходять військову службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України. Вказує, що за організаційно-правовою формою 2 територіальний вузол урядового зв'язку Держспецзв'язку є державною установою (організацією за ознакою - 425), є територіальним підрозділом Держспецзв'язку, та відповідно розпорядником коштів нижчого рівня. Зазначає, що позивач жодного разу не подав рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період. Тобто обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки у позивача не було. Вказує, що зазначена відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року повної тривалості. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься та не підлягає грошовій компенсації при звільнені (згідно роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 09.10.2019 року №1461/0/206-19, які надійшли на адресу 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку 21.10.2019 року вх. №601). Стверджує, що військовослужбовці отримують грошову компенсацію за невикористання ними щорічної основної або щорічної додаткової відпустки та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, тобто зазначений перелік є вичерпний і додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік не відноситься до жодної із відпусток, передбаченої Інструкцією №151 та не передбачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за минули роки. Наголошує, що наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 не поширює свою дію на військовослужбовців 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку. Також звертає увагу на той факт, що позивач враховує до грошової компенсації 2021 рік, який на час подання ним позову, а також на час звільнення не закінчився, тобто позивач має змогу використати своє право на отримання вищевказаної відпустки за новим місцем проходження служби.
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач проходив військову службу у 2 територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на посаді інженера І категорії апаратної А2М1 станції Р-414МУ третього польового вузла зв'язку та згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.12.2016 року має статус учасника бойових дій, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом начальника 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 01 липня 2021 року №79-ос позивача звільнено зі служби за підпунктом «а» пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 12.07.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив виплатити компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 12 "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" з 2016 року по 2021 рік.
Листом від 28.05.2021 року відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати компенсації.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2021 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2021 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому відповідач, не провівши з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації допустив протиправну бездіяльність. Судом було вирішено, що розрахунок повинен бути проведений виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею ст.77-2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) також закріплено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18,яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В ході судового розгляду даної справи встановлено, що 21.12.2016 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій, що підтверджується копією такого посвідчення.
При цьому, доказів нарахування та виплати такої грошової компенсації відповідачем до суду не надано.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що до 2016 на позивача розповсюджувалася дія норм Закону України "Про Держспецзв'язок", а тому він взагалі не мав статусу військовослужбовця, відтак і не мав права на додаткову відпустку, і відповідно не має права на компенсацію невикористаної відпустки, колегія суддів вважає помилковими, оскільки суб'єкт владних повноважень не врахував підстав призначення позивачу додаткової відпустки у спірних правовідносинах.
Так, згідно з ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" (у редакції від 17.05.2014 року) заявник, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, які на момент набрання чинності цим Законом проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, у підрозділах Державної фельд'єгерської служби України, призначаються за їх згодою на відповідні посади військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в порядку переатестації протягом шести місяців з дня набрання чинності Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
У свою чергу, Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України Затверджено Указом Президента України від 31.07.2015 року №463/2015 і набуло чинності 05.08.2015 року.
Проте, у відповідності до п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" сфера дії цього закону поширена на військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ще з 09.04.2014 року.
За цим, колегія суддів відхиляє дані доводи апелянта за необґрунтованістю.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 не поширює свою дію на військовослужбовців 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку, з урахуванням наведеного вище, є такими, що жодним чином не впливають на вирішення даної справи.
Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин приписи Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 151 від 13.03.2018 року, зі змісту якої вбачається, що додаткова відпустка, яка має надаватися учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати не відноситься до переліку щомісячних додаткових відпусток, за які у випадку їх невикористання надається грошова компенсація, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до п.5 гл.3 розд. ІV Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 30.11.2015 року №731 (чинної до 08.05.2018 року), у рік звільнення військовослужбовців, які звільняються з військової служби після закінчення строку контракту, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
Також відповідно до п.5 гл.3 розд. ІV Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №151 від 13.03.2018 року (чинної з 08.05.2018 року), у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
У разі звільнення військовослужбовців з військової служби до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічні основну та додаткову відпустки, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовців.
Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку.
Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків.
Таким чином, у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічної (основної або додаткової) відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
В той же час приписами п.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який має вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Інструкції №151, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
З системного аналізу в поєднанні з граматично-логічним тлумаченням цієї норми права можна дійти висновку, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, та обмежувальне поширення цієї норми в Інструкції № 151 виключно на щомісячні додаткові відпустки, а не всі види відпусток, що надаються військовослужбовцям, є таким, що суперечить нормам пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та порушують права військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Доводи апеляційної скарги, що позивач жодного разу не подав рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період, тому обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки у позивача не було, колегія суддів вважає помилковими, оскільки наведеними вище нормативно-правовими приписами нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не ставиться в залежність від подання особою відповідного рапорту.
При цьому, в матеріалах справи наявний лист 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 28.05.2021 р., з якого встановлено, що позивач звертався до відповідача з рапортом, щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік та яким позивачу відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що допущені Харківським окружним адміністративним судом в процесі розгляду адміністративної справи порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, то колегія суддів їх відхиляє, як такі, що носять характер особистих припущень скаржника, які не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду даної справи.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16-2 Закону України "Про відпустки".
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не містять нових аргументів, які не були враховані Верховним Судом під час вирішення зразкової справи №620/4218/18 чи були невірно оцінені судом першої інстанції під час вирішення справи.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Оскільки відповідач, маючи обов'язок щодо проведення усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток під час прийняття наказу про виключення особи зі списків особового складу, не нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2021 роки, колегія суддів дійшла висновку, що ним було допущено протиправну бездіяльність.
Відповідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
При цьому, оскільки відповідачем під час апеляційного розгляду справи не надано жодної інформації та результатів службового розслідування, доводи апеляційної скарги щодо факту його призначення не впливають на правомірність висновків суду апеляційної інстанції.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивача за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12 липня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не впливають на правомірність висновків суду.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 року по справі №520/13843/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя Н.С. Бартош
Судді А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст постанови складено 19.05.2022 року