19 травня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/6734/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради (далі - відповідач) щодо залишення його клопотання від 16.09.2021 року без розгляду строком більше одного місяця;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду на черговій сесії прийняти рішення про надання йому дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 , на відстані орієнтовно 30 метрів у південному напрямку від земельної ділянки (кадастровий номер 7310136300:18:003:1102).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачем подано до відповідача заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, однак, відповідач на сесії не прийняв рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. На думку позивача, відповідач порушив норми діючого законодавства, оскільки не прийняв рішення за наслідками розгляду заяви позивача з мотивованою відмовою, а лише зазначив у листі, що рішення не прийняте. Тому позивач просить зобов'язати відповідача видати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідачем подано до суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що рішенням Чернівецької міської ради було знято на доопрацювання щодо відмови позивачу у наданні дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відповідач зазначив, що рішення стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га не розглядалось.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив в якій зазначає про безпідставність позиції відповідача та просив суд задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши письмові докази суд встановив наступне.
16.09.2021 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
01.12.2021 року рішенням Чернівецької ради №607 знято на доопрацювання пункт проєкту рішення стосовно відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі - ЗК України) від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Судом встановлено, що позивач, відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, звернувся до органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Однак, рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або рішення про відмову у його наданні відповідачем не приймалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто розгляд заяви заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.
Водночас, ЗК України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідач за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки зобов'язаний був прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.
В даному випадку, в порушення зазначених вище приписів чинного законодавства, відповідач не прийняв жодного з рішень.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.
Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем клопотання.
В даному випадку, способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов'язання відповідача належним чином повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.
При цьому відповідач не врахував, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Отже відповідачем, при розгляді клопотання позивача, не надана оцінка обставинам на предмет відповідності її клопотання вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.
Тому заява позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності не прийняття рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Зважаючи на те, що відповідачем не було прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову позивачу надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою без наведення (встановлення) вичерпних підстав для відмови, передбачених ст. 118 ЗК України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.09.2021 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 , на відстані орієнтовно 30 метрів у південному напрямку від земельної ділянки (кадастровий номер 7310136300:18:003:1102) та за результатами її розгляду прийняти рішення з урахуванням вимог діючого законодавства.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо залишення клопотання ОСОБА_1 від 16.09.2021 року без розгляду строком більше одного місяця.
3. Зобов'язати Чернівецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2021 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 , на відстані орієнтовно 30 метрів у південному напрямку від земельної ділянки (кадастровий номер 7310136300:18:003:1102) та за результатами її розгляду прийняти рішення з урахуванням вимог діючого законодавства.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Чернівецька міська рада (Центральна площа, 1, м. Чернівці, 58002, Код ЄДРПОУ 36068147)
Суддя І.В. Маренич