№ 201/11598/21
провадження 2/201/975/2022
18 травня 2022 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Храмцевич Т.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи втратившою право користування житлом,
ОСОБА_1 12 листопада 2021 року звернулася з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні квартирою шляхом визнання особи втратившою право користування житлом, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу житла від 08 червня 2005 року їй належить квартира АДРЕСА_1 ; вказане житло вона придбала і зареєструвала в передбаченому законом порядку, вона була в шлюбі, з нею у вказаному житлі стала мешкати разом її сім'я, в тому числі і відповідач ОСОБА_2 : бувший чоловік, який в передбаченому законом порядку був зареєстрований у вказаній квартирі позивачки; отже відповідач вселився в цю квартиру, був зареєстрований в передбаченому законом порядку, мешкав там певний час. Але з 01 квітня 2020 року відповідач у вказаному житлі не мешкає, він виїхав мешкати в інше місце, там (в указаній квартирі) немає його речей, але в квартирі залишився зареєстрованим, відповідач виїхав з цього житла і з того часу в ньому не проживає, де він зараз конкретно оселився позивачу невідомо. Позивач матеріально забезпечений, але зараз і йому важко сплачувати комунальні послуги, він не має змоги розпорядитися вказаним своїм житлом. Відповідач тривалий час не мешкає в цьому житлі, будинку, але залишився зареєстрованим в спірному житлі, відповідач у вказаному житлі в м. Дніпро не мешкає без поважних причин тривалий час, фактично звільнив спірне житло, давно має інше місце мешкання, не мешкає в квартирі позивача понад шість місяців, роки і мешкати не має намірів, за комунальні послуги не сплачує, але його реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. Факт тривалого не проживання відповідача у вказаному житлі підтверджують надані позивачем документи. В зв'язку з відсутністю вказаного відповідача у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні житлом шляхом визнання відповідача втратившим право користування цим житлом в цій квартирі, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином з дотриманням вимог ст. 130 ЦПК України, про причини не явки суду не повідомив; позов фактично визнав, не заперечував проти розгляду справи без його участі. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.
Представник Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явися, про час і місце слухання справи повідомлявся, не заперечував проти розгляду справи без їх участі.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні з'ясовано, що дійсно позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюб з 07 червня 2002 року, від цього шлюбу і спільного мешкання мають трьох дітей (один з яких вже повнолітній), стосунки в сім'ї не склалися рішенням суду від 06 жовтня 2020 року їх шлюб було розірвано, позивачка з дітьми залишилася мешкати в своїй квартирі, а відповідач з квітня цього року там не мешкав. На підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 серпня 1998 року і договору купівлі-продажу житла від 08 червня 2005 року позивачу ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 ; вказане житло вона придбала і зареєструвала в передбаченому законом порядку, вона була в шлюбі, з нею у вказаному житлі стала мешкати разом її сім'я, в тому числі і відповідач ОСОБА_2 : бувший чоловік, який в передбаченому законом порядку був зареєстрований у вказаній квартирі позивачки; отже відповідач вселився в цю квартиру, був зареєстрований в передбаченому законом порядку, мешкав там певний час. Але з 01 квітня 2020 року відповідач у вказаному житлі не мешкає, в указаній квартирі немає його речей, але в квартирі залишився зареєстрованим, відповідач виїхав з цього житла і з того часу в ньому не проживає, де він зараз конкретно оселився позивачу невідомо. Позивач матеріально забезпечений, але зараз і йому важко сплачувати комунальні послуги, він не має змоги розпорядитися вказаним своїм житлом. Відповідач тривалий час не мешкає в цьому житлі, будинку, але залишився зареєстрованим в спірному житлі, не мешкає там без поважних причин тривалий час, фактично звільнив спірне житло, давно має інше місце мешкання, не мешкає в квартирі позивача понад шість місяців, роки і мешкати не має намірів, за комунальні послуги не сплачує, але його реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. Факт тривалого не проживання відповідача у вказаному житлі підтверджують надані позивачем документи. В зв'язку з відсутністю вказаного відповідача у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні житлом шляхом визнання відповідача втратившим право користування цим житлом в цій квартирі, оскільки в добровільному порядку спір не вирішено, позивач вимушений звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Судом встановлено, що дійсно відповідач зареєстрований у вказаному житлі, в цьому будинку, квартирі не мешкає тривалий час, відповідач фактично звільнив це житло, інші члени сім'ї попередників чи особисто відповідача у вказаному житлі не мешкали тривалий час і не мешкають, за комунальні послуги не сплачують, в цій квартирі не має їх речей, але реєстрація відповідача в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом.
Крім того, факт тривалої відсутності відповідача по місцю знаходження спірного житла підтверджується, крім вищенаведеного, також довідкою та актом житлової комунальної обслуговуючої організації: ТОВ «К.О.Д.» /жилсервіс/ на підставі письмових пояснень сусідів спірного житла, затверджені житловою організацією за місцем знаходження житла.
Об'єкт права власності (спірний будинок) є житловим приміщенням, тому режим мешкання в нім регулюється нормами Житлового кодексу України.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно зі ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 15 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.
Згідно зі ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
За таких обставин суд вважає, що відповідач тривалий час (понад шести місяців, декілька років) без поважних причин не мешкає за адресою спірного житла, в цьому житлі відсутні її речі, комунальні та інші послуги не сплачує, зустрічні вимоги не заявлені, доказів на спростування позову суду не надано.
Позивач позовні вимоги не уточнював, придбав, отримав вказане житло на законних підставах.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Не може суд прийняти до уваги можливу не згоду відповідача з певними положеннями позову, заперечуючи проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об'єктивно не підтверджується, перешкод позивач відповідачам не чинив і не чинить, звернення останніх до правоохоронних органів з приводу вселення чи житлового питання не було, зустрічної позовної заяви не заявлено. Відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв цим відповідачем до суду не надано.
Позивач, як мешканець і наймач спірного житла, не порушує прав інших фізичних та юридичних осіб, за захистом своїх прав звернувся в передбаченому законом порядку до суду, відповідач з позовом фактично погодилася.
При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод шляхом визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, а тому можливо усунути для ОСОБА_1 перешкоди в користуванні і розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2 , визнавши ОСОБА_2 втратившим право користування цим житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 908 грн..
Таким чином суд вважає доведеними обставини позовних вимог, позов обгрунтований і підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16 ЦК України, ст. 9, 64, 65, 71, 72, 163 ЖК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 втратившим право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 908 грн..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -