17 травня 2022 року Справа № 160/4423/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження м. Дніпрі адміністративну справу №160/4423/22 за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
12 березня 2022 року, засобами поштового зв'язку, до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
-визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень в особі військової частини НОМЕР_2 протиправною щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року;
-зобов'язати суб'єкта владних повноважень в особі військової частини НОМЕР_2 вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця;
-зобов'язати суб'єкта владних повноважень в особі військової частини НОМЕР_2 вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року, з урахуванням березня 2018 року, як базового місяця.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з 2003 року по 24 січня 2022 року позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до наказу №23 від 24 січня 2022 року, позивач була звільнена з лав Збройних Сил України. 18 лютого 2022 року позивач звернулася до командира військової частини НОМЕР_4 із проханням надати довідку про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року. 18 лютого 2022 року військова частина НОМЕР_2 надала позивачу довідку №92 від 18 лютого 2022 року. Зі змісту довідки позивачу стало відомо, що в період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року індексація грошового забезпечення позивача не здійснювалася. Позивач вважає, що не проведення та невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення є протиправним обмеженням Конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Крім того, позивач посилається на правову позицію Верховного суду України викладену в постанові від 05.02.2020 року у справі №825/565/17.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/4423/22 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/4423/22. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
21 квітня 2022 року до суду, засобами поштового зв'язку, від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачем заперечується проти задоволення позову, оскільки проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначено, що індексація не є обов'язковою складовою грошового забезпечення, вона не входить до його складу i здійснюється у випадках передбачених законом та згідно з Порядком затвердженим Кабінетом Міністрів України. Крім іншого, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки позивач проходила публічну службу, для звернення у справах про яку встановлено місячний строк.
18 квітня 2022 року до суду, засобами поштового зв'язку, від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів позивачу стало відомо 18 лютого 2022 року, а до суду вона звернулася 21 лютого 2022 року. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів не пропущений. Крім іншого, позивачем зазначено, сума індексації грошового забезпечення є частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Станом на 17 травня 2022 року жодних інших заяв від сторін по справі не надходило.
Відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.01.2022 року №23, старшого солдата ОСОБА_1 , оператора радіолокаційної станції взводу управління начальника протиповітряної оборони, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19 січня 2022 року № 4-PC з військової служби у запас відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок i військову службу" пункт 2 підпункту “к” (які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з 24 січня 2022 року виключено із списків особового складу частини всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Центрально-Міського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Вислуга у Збройних Силах становить: календарна 22 роки 2 місяці 23 дні, пільгова 3 роки 10 місяців 4 дні, загальна 26 років 0 місяців 27 днів.
Позивач отримала статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 , виданого 07 липня 2016 року.
Позивач вказує, що при звільненні з військової служби військовою частиною НОМЕР_2 їй не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року, що підтверджується доданою до матеріалів справи довідкою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення №92 від 18.02.2022 року.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1282-ХІІ, встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно із абзацом п'ятим пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:
- грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню:
- підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
У відповідності із абзацом 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, військовою частиною НОМЕР_2 не надано належних та допустимих доказів щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з вимогою якого звернувся позивач.
Суд зазначає, що належними доказами підтвердження виплати позивачу сум індексації за певні періоди є бухгалтерські документи, з яких можна встановити щомісячну суму виплати індексації та підтвердити її виплату в конкретній сумі.
Верховний Суд в постанові від 25.06.2020 року у справі №924/233/18 зазначив, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справ.
В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач зазначає, що індексація не є обов'язковою складовою грошового забезпечення, вона не входить до його складу і здійснюється у випадках передбачених законом та згідно з Порядком затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Однак суд вказує, не може визнаватися правомірною відмова у виплаті позивачу спірних сум індексації з мотивів відсутності достатнього фінансування Міністерства оборони України загалом та військової частини зокрема.
Так, відповідач має діяти відповідно до чинного Закону №1282-ХІІ, вимоги якого є обов'язковим, а не керуватися зазначеними роз'ясненнями, які не є нормативними документами. Натомість, в силу приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
Водночас, відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№10972/05, від 10 червня 2011 року) суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17. При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.
Отже, суд зазначає, що відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком роботодавця.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30 листопада 2018 року є протиправною. Доказів зворотнього суду не надано.
Враховуючи встановлення судом факту порушення прав позивача, застосовуючи механізм порушеного права та його відновлення, суд вважає, що задоволенню підлягають й похідні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30 листопада 2018 року, відповідно до Порядку №1078.
Водночас вирішуючи питання про зобов'язання відповідача при проведенні перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу врахувати базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу: за період з 01.01.2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року, з урахуванням березня 2018 року як базового місяця, суд зазначає наступне.
Позивач зазначив, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28 лютого 2018 є січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року є березень 2018 року, в якому постановами Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" та від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців.
Так, пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
В той же час, як зазначено вище, положеннями статті 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться лише в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.
Поряд з цим слід зазначити, що в даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є виключною компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. І саме на відповідача покладено обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Оскільки належних доказів нарахування індексації не надано, то й підстав стверджувати про порушення відповідачем порядку її нарахування із застосуванням конкретного базового місяця наразі немає.
До того ж термін "базовий місяць" не містить законодавчого закріплення ні в Законі №1282-XII, ні в Порядку №1078.
Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про нарахування індексації грошового забезпечення із застосуванням базових місяців не підлягає задоволенню, оскільки така є передчасною.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду даної справи, не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.13. ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 протиправною щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко