м. Вінниця
18 травня 2022 р. Справа № 120/2348/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року у справі №120/4550/21-а, на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2021 №ХЛ54714 здійснено перерахунок його пенсії з 01.04.2019 року, однак при здійсненні перерахунку відповідач зменшив основний розмір пенсії позивача з 77% грошового забезпечення на 70% грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують право позивача на пенсійне забезпечення, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 24.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15.04.2022 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову.
Як зазначає відповідач, відповідно до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться на умовах, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 63 Закону № 2262-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2018 № 103, у зв'язку з чим позивачу здійснено перерахунок пенсії. Стаття 13 Закону № 2262-ХІІ визначає, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. Тому перерахунок пенсії позивача здійснено за чинною на час перерахунку редакцією Закону № 2262-ХІІ, тобто у розмірі 70% грошового забезпечення.
Також відповідач зауважує, що до пенсії позивача застосовано обмеження, передбачене статтею 43 Закону № 2262-ХІІ, яка встановлює, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд, з"ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області і отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року у справі 120/4550/21-а зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 10.03.2021 №ХЛ54714, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року у справі 120/4550/21-а, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, однак при здійсненні перерахунку відповідач зменшив основний розмір пенсії з 77% грошового забезпечення на 70% грошового забезпечення.
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо визначення відсотку від грошового забезпечення на рівні 70% та відповідно зменшення розміру пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Таким чином, з 01.10.2011 року положення частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ.
В подальшому, відповідно до Закону України від 27.03.2014 за №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01.04.2014 було внесено зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, де число " 80" замінили на число " 70" (максимальний розмір пенсії), що, на думку відповідача, передбачає необхідність проведення перерахунку пенсії позивача в розмірі 70% від грошового забезпечення.
Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд доходить висновку, що положення статті 13 Закону № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 відсотків від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, що виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.
Всупереч наведеного, при здійснені перерахунку пенсії позивачу на підставі рішення суду відповідач застосував норми, які регулюють питання саме призначення пенсії, що є безпідставним та протиправним.
Так, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Вказана позиція щодо застосування норм права до спірних правовідносин, міститься в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справі № 21-420а13.
Більше того, оцінку дій відповідача щодо зменшення позивачу відсоткового значення розміру грошового забезпечення під час перерахунку пенсії надано рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року у справі №120/4285/18-а.
Разом з тим, правове регулювання питання щодо визначення відсотку грошового забезпечення під час перерахунку пенсії з моменту прийняття рішення №120/4285/18-а не змінилось.
Щодо позовних вимог в частині виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром суд вважає, що такі підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: - частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Також, Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року зауважив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
За змістом пункту 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 20 грудня 2016 року в Законі № 2262-XII фактично відсутня частина сьомої статті 43, яка з вказаної дати втратила чинність, а тому внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” до вказаної частини зміни щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17 та від 16 квітня 2020 року №620/1285/19.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі суд виходить також з того, що рішення суду має бути не формальним, а надавати реальний захист правам позивача.
Наголошуючи на зазначеному, суд зауважує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При цьому суд приймає до уваги, що органи Пенсійного фонду України здійснюючи на виконання рішень судів перерахунок на виплату пенсій військовим пенсіонерам на підставі оновлених довідок, виданих органами, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, обмежують виплату максимальним розміром пенсії.
Таким чином, відновлення порушеного права особи не є ефективним, а судове рішення не гарантує дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, відтак реальний захист прав особи, яка звернулась до суду з позовом про оскарження дій (бездіяльності, рішень) відповідача, не відбувається.
Зазначене породжує подальші неодноразові спори осіб, яким пенсія призначена на підставі Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з органами Пенсійного фонду України.
В той же час, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Зазначені положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.
Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії позивача з 77% на 70% грошового забезпечення при проведені її перерахунку на підставі рішення суду, відповідно до оновленої довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 10.03.2021 №ХЛ54714, а тому з метою належного захисту прав позивача відповідача слід зобов'язати здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії позивача на підставі оновленої довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 10.03.2021 №ХЛ54714 виходячи з 77% від відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження її максимальним розміром пенсії, з урахування раніше виплачених сум.
Разом з тим, надаючи оцінку вимозі позивача щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, суд вважає, що така задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення, закріпленого в ст. 55 Конституції України, що "права і свободи людини і громадянина захищаються судом".
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Стаття 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлює, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, вимога позивача про зобов'язання здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів, на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині на час звернення позивача до суду фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, відповідачем ще не проведено та, відповідно, саме під час виплати недоотриманої суми пенсії у відповідача виникає обов'язок виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з вище наведених мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання відповідачем звіту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов'язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 77% на 70% грошового забезпечення при проведені перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки Вінницького військового комісаріату від 10.03.2021 №ХЛ54714.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки Вінницького військового комісаріату від 10.03.2021 №ХЛ54714 виходячи з 77% від відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження її максимальним розміром пенсії, з урахування раніше виплачених сум.
В решті вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 992,40 гривень (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна