м. Вінниця
19 травня 2022 р. Справа № 120/19339/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - позивачі) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення №602 від 18.11.2021, в частині відмови у наданні позивачам дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Ухвалою від 29.12.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що бажана позивачами земельна ділянка відноситься до ерозійно та зсувонебезпечних земельних ділянок. Крім того, зазначив, що відповідно до частини 3 статті 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 01.10.2021 позивачі звернулись до відповідача із клопотаннями про надання їм дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
Разом із тим, відповідно до п. 14-16 рішення №602 від 18.11.2021, відповідач відмовив у наданні їм відповідного дозволу посилаючись на те, що бажана ними земельна ділянка відноситься до ерозійно та зсувонебезпечних земельних ділянок.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.
В даному ж випадку, судом встановлено, що відповідач, відмовляючи позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначив, що бажана земельна відноситься до ерозійно та зсувонебезпечних земельних ділянок. При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону земель", забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів. Також вказав, що на схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.
Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено у частині сьомій статті 118 Земельного Кодексу України, однак підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачам, до них не належать.
В той же час, надаючи оцінку позиції відповідача, суд зазначає наступне.
Статтею 47 Закону України "Про охорону земель" визначено, що використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.
З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.
Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.
Таким чином, суд доходить висновку, що зазначена норма обмежує здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладає додаткові зобов'язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами таких земельних ділянок, але не обмежує їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому.
В той же час, своєю відмовою відповідач надає оцінку можливим видам діяльності, які позивачі можуть здійснювати у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.
Крім того, твердження про те, що земельна ділянка, яка має схил 3-7 градусів не придатна для ведення особистого селянського господарства, яке міститься в оскаржуваному наказі, норма статті 47 Закону України "Про охорону земель" не містить.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного у даній справі рішення №602 від 18.11.2021, в частині відмови у наданні позивачам дозволів на розробку документації із землеустрою.
Що стосується вимог позивачів про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою, то суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та виходить із наступного.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, від 28.05.2020 року у справі № 819/654/17, від 02.07.2020 року за № 825/2228/18 та інших.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
У свою чергу, як уже встановлено судом вище, відмова відповідача у наданні позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з оскаржуваного рішення здійснена з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.
Зважаючи на викладене, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачами документів та недоведеність відповідачем існування, передбачених чинним законодавством, інших обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги та зобов'язання відповідача надати позивачам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо.
На переконання суду такий спосіб захисту порушеного права відповідає положенням ч. 4 ст. 245 КАС України, є належним та ефективним, забезпечує позитивне вирішення його питання без невиправданих зволікань.
Подібну правову позицію вже висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 24.01.2019 по справі №806/2978/17, від 16.05.2019 по справі №812/1312/18, від 14.08.2019 по справі №0640/4434/18, від 28.05.2020 по справі №819/654/17 та інших.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №602 від 18.11.2021, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2,00 га кожному для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 01.10.2021 та надати їм дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2,00 га кожному для ведення особистого селянського господарства.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 );
Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957).
Повний текст рішення складено 19.05.2022.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна