18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 380/12337/20
адміністративне провадження № К/9901/18422/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 (головуючий суддя: Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 (головуючий суддя: Кузьмич С.М., судді: Глушко І.В., Довга О.І.) у справі №380/12337/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
І. РУХ СПРАВИ
У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФУ у Львівській області або відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії ГУПФУ у Львівській області щодо обмеження з 20.07.2020 призначеної та виплаченої пенсії максимальним розміром;
зобов'язати відповідача здійснити з 20.07.2020 виплату та виплачувати в подальшому позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, в тому числі незалежно від збільшення загального підсумкового розміру пенсії внаслідок збільшення складових пенсії, підвищень, надбавок та доплат до пенсії, та незалежно від збільшення встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 20.07.2020 по день проведення доплати.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021, позов задоволено частково:
визнано протиправними дії ГУПФУ у Львівській області щодо обмеження з 20.07.2020 максимальним розміром призначеної та виплачуваної позивачу пенсії;
зобов'язано відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром з 20.07.2020 та провести доплату різниці пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 20.07.2020 по день проведення доплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 20.07.2020 знаходиться на пенсійному обліку відповідача та йому призначено пенсію по інвалідності в розмірі 60% грошового забезпечення.
Згідно із протоколом призначення пенсії від 20.07.2020, розмір пенсії має становити 22 859,85 грн, проте з урахуванням обмежень максимального розміру пенсії, фактична сума до виплати складає 17120 грн.
Вважаючи, що пенсія виплачується у неповному розмірі, позивач 11.11.2020 звернувся до Управління із заявою, в якій просив перерахувати йому пенсію з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, починаючи з 20.07.2020 без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою і отриманою пенсією.
За результатами розгляду цієї заяви, відповідач листом від 12.11.2020 №7880-8538/Р-02/8-1300/20 повідомив позивача про те, що розмір його пенсії, яка підлягає виплаті, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність і становить 17 120 грн. В якості нормативного обґрунтування своїх дій відповідач послався на положення статті 43 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що обмеження пенсії максимальним розміром є протиправним та порушує його право на належний рівень пенсійного забезпечення. Вказує на те, що норма, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців десятьма прожитковими мінімумами, а саме: частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з часу проголошення Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, прямо передбачені частиною сьомою статті 43 цього Закону, з врахуванням змін, внесених Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII. Таким чином, з 20 грудня 2016 року норма частини сьомої статті 43 в Законі №2262-XII відсутня. Відповідно внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Вирішуючи справу суди послалися на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Стверджує, що з 01.01.2017 набули чинності нові норми частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII відповідно до Закону №1774-VІІІ, якими встановлено обмеження у виплаті пенсії у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 і такі норми неконституційними не визнавались, а тому виплата позивачу пенсії підлягає обмеженню з урахуванням норм закону. При цьому безпідставними є посилання судів обох інстанцій на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, оскільки норми, які визнані неконституційними, стосувалися Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, та іншого періоду з 01.01.2016 по 31.12.2016.
Також відповідач зазначає про те, що положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, змін не зазнали та передбачають обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Окрім того, відповідач зазначає про те, що судами попередніх інстанцій протиправно не застосовано до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.06.2020 у справі № 580/234/19.
Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
Так, відповідно до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII(в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згодом відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до частини сьомої 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17 та від 21.12.2021 №120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі №569/2950/17, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.
Що стосується доводів пенсійного органу про те, що останній правомірно здійснює виплату позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром, оскільки таке обмеження передбачене статтею 2 Закону № 3668-VI, яка є чинною і неконституційною не визнавалася, то колегія суддів зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Цим Законом №3668-VI, внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Водночас положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 та від 27.01.2022 у справі №240/7087/20.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин у справі, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Також одним із аргументів касаційної скарги є те, що зазначені правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, а саме, у постанові від 24.06.2020 (справа №580/234/19) де Суд вже сформував правовий висновок в цій категорії справ.
Суд касаційної інстанції відхиляє цей довід касаційної скарги, оскільки у справі №580/234/19 (справа розглянута у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) вирішувалося питання перерахунку та виплати пенсії, згідно із пунктом 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 (в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 № 713).
В цій справі зазначено, що позивач одержує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник льотного складу. В контексті правовідносин, що склалися, Верховним Судом зроблено правовий висновок про те, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Законом N 3668-VI від 08.07.2011, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналізуючи викладене, Суд зазначає, що у справі, що розглядається та у справі №580/234/19 йдеться про застосування формально різних правових актів: Закону №2262-XII і Закону №3668-VI, та, відповідно, різних норм матеріального права.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/12337/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
В. М. Кравчук
О. П. Стародуб