17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 804/5693/16
касаційне провадження № К/9901/39675/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі у тексті - Інспекція, Дніпропетровська ОДПІ) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 (суддя Єфанова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (судді: Чумак С. Ю., Гімон М.М., Юрко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана система бізнесменів» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «ОСБ») до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Об'єднана система бізнесменів» звернулося в суд з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 07.06.2016 №0000761201, яким Товариству відмовлено в бюджетному відшкодуванні з податку на додану вартість на суму 50 736, 00 грн та №0000751201, яким Товариству встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 10 962, 00 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 2 740, 50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Дніпропетровською ОДПІ проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Об'єднана система бізнесів» з питань законності декларування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період лютий 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.05.2016 № 101/12-01/36977706 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 0000761201, яким відмовлено в праві на отримання бюджетного відшкодування за період лютий 2016 року у розмірі 50 376, 00 грн та податкове повідомлення-рішення в№ 0000751201, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 10 962, 00 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 2 740, 50 грн. Також, позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах із усіма його контрагентами, оскільки господарські операції із ними носили реальний характер, підтвердженням чого є подані під час перевірки первинні бухгалтерські документи. Вважає висновки акту перевірки безпідставними та необґрунтованими, а винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 06.12.2016 позов Товариства задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 07.06.2016 №0000761201 та №0000751201.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2017 залишив без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2016.
Дніпропетровська ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки ними не враховано, що висновки відповідача за результатами перевірки були обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Дніпропетровська ОДПІ при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В іншому доводи скарги зводяться до цитування акту перевірки.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що не погоджується із доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, вважає, що рішення судів ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права у зв'язку із чим підстав для їх скасування не вбачається.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд ухвалою від 12.05.2021 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 17.05.2021.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
Відповідачем у період з 10.05.2016 по 16.05.2016 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ОСБ» з питань законності декларування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період лютий 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.05.2016 № 101/12-01/36877706, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем: п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПКУ у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) Товариством завищено суму податкового кредиту за червень 2013 року у сумі 10 962, 00 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 10 962, 00 грн та до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за лютий 2016 року у сумі 10 962, 00 грн; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України у ТОВ "ОСБ" завищено податковий кредит за червень 2013 року та квітень 2014 року на суму 50 376, 00 грн та відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку відображеного у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за лютий 2016 року у розмірі 50 376, 00 грн.
07.06.2016 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000761201, яким позивачеві відмовлено у праві на отримання бюджетного відшкодування за період лютий 2016 року у розмірі 50 376, 00 грн та № 0000751201, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 10 962, 00 грн, в тому числі застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 2 740, 50 грн.
21.06.2016 ТОВ "ОСБ" керуючись ст. 56 Податкового кодексу України звернулось до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зі скаргою від 21.06.2016 № 5 на зазначені податкові повідомлення-рішення, однак відповідно до рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровський області від 19.08.2016 № 509/10/04-36-10-01-09 спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга ТОВ "ОСБ" - без задоволення.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивачем оспорювались податкові повідомлення - рішення та необґрунтованість висновків Інспекції щодо нереальності укладених правочинів між позивачем та зазначеними у акті контрагентами. Суди вказали на те, що такі доводи Інспекції спростовуються встановленими обставинами справи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами. При цьому надані Позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність вчинюваних господарських відносин, у зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Зважаючи на вказане та оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи як у першій так і у апеляційній інстанціях, жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено, а тому підстави для скасування судових рішень відсутні.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник податку на додану вартість може зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Тобто, зарахування здійснюється у зв'язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Аналіз зазначених норм закону свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.
У спірних правовідносинах податковий орган висновками у акті перевірки поставив під сумнів факт реальності господарських операцій ТОВ «ОСБ» із його контрагентами, зазначивши, що позивач при здійсненні експортних операцій виступав як посередник, оскільки не здійснює виробництво продукції та фактично не є відправником продукції.
Фактично висновки податкового органу щодо нереальності здійснення господарських відносин між позивачем та його контрагентами ґрунтувались на тому, що позивач є посередником при їх виконанні та відсутність або недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних.
Оцінивши первинні документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту за червень 2013 року на суму 10 962, 00 грн та за квітень 2014 року на суму 35 044, 60 грн та правомірності заявленого права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за наслідками здійснення господарських операцій із своїми контрагентами, а саме: договір купівлі-продажу від 24.03.2014 № 1/03 щодо придбання труби гарячепресованої сплаву ХН78Т d 114x6 ТУ14-3-453-76, відповідно до якого ТОВ «Інвест-Проект» (продавець), а ТОВ «Об'єднана система бізнесів» (покупець); специфікації на загальну суму 210 267, 60 грн, в т.ч. ПДВ - 35 044, 60 грн; видаткову накладну від 01.04.2014 №001 на суму 210 267, 60 грн. (в т.ч. ПДВ - 35 044, 60 грн) та податкову накладну від 01.04.2014 №10401 на суму 210 267, 60 грн (в т.ч. ПДВ - 35 044, 60 грн) та платіжне доручення від 07.04.2014 № 1; Договір купівлі-продажу овочевої продукції від 29.03.2013 № 32, відповідно до якого ПАТ «Комбінат «Тепличний» (Продавець) передає у власність овочеву продукцію, а ТОВ «Об'єднана система бізнесів» - «Покупець» приймає у власність овочеву продукцію; видаткові накладні: №3307 від 03.06.2013 на суму 64 800, 00 грн (в т.ч. ПДВ - 10 800, 00 грн), №3309 від 03.06.2013року на суму 64800 грн. (в т.ч. ПДВ 10800 грн.), №3423 від 06.06.2013 на суму 64 800, 00 грн (в т.ч. ПДВ - 10 800, 00 грн), податкові накладні: №20/2 від 03.06.2013 на суму 64 800, 00 грн (в т.ч. ПДВ - 10 800, 00 грн), №21/2 від 03.06.2013 на суму 64 800, 00 грн (в т.ч. ПДВ 10 800, 00 грн); №23/2 від 06.06.2013 на суму 64 800, 00 грн (в т.ч. ПДВ - 10 800, 00 грн) - на загальну суму: 194 400, 00 грн, у т.ч. ПДВ - 32 400, 00 грн; договір купівлі-продажу від 02.04.2013 № 8, відповідно до якого ТОВ «Ілана Плюс» (Продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ «ОСБ» (Покупець) товар; додаткову угоду № 1 до Договору № 8 купівлі-продажу від 02.04.2013, додаткову угоду № 2 до Договору № 8 купівлі-продажу від 02.04.2013, специфікація № 2, специфікація № 3, товарно-транспортну накладну від 06.06.2013, товарно-транспортну накладну від 03.06.2013, податкову накладну від 03.06.2013 №191, податкову накладну від 06.06.2013 №192; договір надання послуг від 01.04.2014 №1434, за яким ТОВ «Агро-Союз-Термінал» надає, а ТОВ «ОСБ» купує послуги диспетчеризації а/м на митному терміналі; акт надання послуг №5803 від 04.04.2014 на суму 630, 00 грн (в т.ч. ПДВ 105, 00 грн) - послуги диспетчеризації а/м на митному терміналі; податкові накладні: №149 від 04.04.2014 на суму 630, 00 грн, в т.ч. ПДВ 105, 00 грн; договір надання послуг (до перевірки не надавався) від 27.03.2014 №14МБО ТОВ «Агро-Союз-Термінал» надає, а ТОВ «ОСБ» купує послуги митно-брокерського обслуговування; звіт повіреного від 04.04.2014 №8228МБО на суму 700, 00 грн, в т.ч. ПДВ 116, 67 грн - послуги митно-брокерського обслуговування (ГТД №110100000/2014/208280 за договором від 27.03.2014 №14МБО; податкова накладна від 04.04.2014 №153 на суму 700, 00 грн, в т.ч. ПДВ 116, 67 грн - послуги митно-брокерського обслуговування, платіжні доручення від 08.04.2014 № 1 та № 2, за якими здійснено оплату на загальну суму 1 330, 00 грн; договір надання послуг від 20.03.2014 №930, за яким Дніпропетровська Торгово-Промислова Палата надає, а ТОВ «ОСБ» купує оформлення сертифіката СТ-1 відповідно до рахунку № Г-6309 від 31.03.2014, акт приймання-передачі наданих послуг від 02.04.2014 №Г-6309 на суму 207, 00 грн, в т.ч. ПДВ 34, 50 грн - оформлення сертифіката СТ, від 15.04.2014 №Г-7439 на суму 165, 60 грн, в т.ч. ПДВ 27, 60 грн - висновок експерта, критерій Д; податкові накладні: від 02.04.2014 №93 на суму 207, 00 грн, в т.ч. ПДВ 34, 50 грн - оформлення сертифіката СТ-1 згідно з рахунком від 31.03.2014 № Г-6309; від 14.04.2014 №767 на суму 165, 60 грн, в т.ч. ПДВ 27, 60 грн - послуги сертифікації та платіжні доручення № ПН682 від 02.04.2014 та № 3 від 14.04.2014 на загальну суму 372, 60 грн; договір надання послуг від 13.08.2012 №52 ДП "Даймекс-Дніпропетровськ" надає, а ТОВ «ОСБ» купує послуги експрес-доставки, акт надання послуг від 15.04.2014 №788 на суму 144, 00 грн, в т.ч. ПДВ 24, 00 грн - послуги експрес-доставки; податкові накладні: від 15.04.2014 №102 на суму 144, 00 грн, в т.ч. ПДВ 24, 00 грн - послуги експрес-доставки; платіжне доручення від 15.04.2014 № 4 на загальну суму 144, 00 грн, суди попередніх інстанцій встановили, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44 ПК України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак визнані належними та допустимими доказами.
Крім того, судами встановлено, що у подальшому, отриманий за вказаними вище договорами товар позивачем був реалізовано на експорт та позивачем отримана валютна виручка, що підтверджується матеріалами справи.
Зважаючи на, що судами правомірно встановлено, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу про безтоварність господарських операцій у цій частині є помилковими.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій із вказаними контрагентами цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, у податковому обліку витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та суми ПДВ, включені до податкового кредиту, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та витрати, пов'язані із цією операцією. Податковий кредит, крім іншого, має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту та витрат, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.
У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит при визначенні податкових зобов'язань з ПДВ від дотримання податкової дисципліни його контрагентом - постачальником товару (послуг), якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з фактичним придбанням товару (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності та в оподатковуваних ПДВ операціях. Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (послуг) вимог закону щодо обліку витрат та формування податкового кредиту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його (покупця) обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента (постачальника) та про злагодженість дій між ними.
Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм статей 134, 198 ПК, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18.
За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженим (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК, відповідно до якої обов'язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
Оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини у цій справі, відповідає правилам оцінки доказів, визначеним статтею 90 КАС, зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права до встановлених обставин у справі.
Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку договорам між позивачем та його контрагентами, первинним документам, що були складені у межах вказаних договорів, наявності у позивача та його контрагентів податкової та господарської правосуб'єктності на момент вчинення спірних правовідносин, відсутності доказів з боку контролюючого органу, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли без мети настання реальних наслідків, врахували обставини, встановлені судами під час дослідження обставин справи та із урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір.
За правилами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
08.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15.01.2020 №460-IX, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС.
Керуючись статтями 52, 250, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк