Номер провадження: 11-кп/813/1371/22
Справа № 522/10833/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справи за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2022 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12017160500006174 від 04.10.2017 року, щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Ізмаїл Одеської області, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого за ч.2 ст.187 КК України,
встановив:
З представлених апеляційному суду матеріалів убачається, що в Приморському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження №12017160500006174 від 04.10.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2022 року, в порядку ст.331 КПК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , без визначення розміру застави, строком до 23.06.2022 року.
Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які були підставою для обрання такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою. Продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом також враховано особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, тим паче ОСОБА_5 не працевлаштований, не має міцних соціальних зв'язків. Крім того, при прийнятті рішення суд вказав, що судом не встановлено обставин, які б давали підстави змінити та застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Не погоджуючись з ухвалою судуобвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі. Обвинувачений посилається на незаконність оскарженої ухвали, оскільки ризики, які б могли слугувати підставою для продовження строку його тримання під вартою відсутні. Апелянт звертає увагу, що має бойовий досвід та бажає вступити до лав Збройних сил України. Крім того, обвинувачений посилається на порушення його права на захист, оскільки судовий розгляд питання про продовження строку тримання під вартою в суді першої інстанції проведено без його участі.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний розгляд проведено без участі захисника та прокурора, які будучи повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явились та клопотань про розгляд за їх участі не подавали, а також без участі обвинуваченого, який в апеляційній скарзі не порушував питання щодо здійснення розгляду за його участі.
В умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це становить загрозу для вказаних осіб.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.422-1, ч.4 ст.107 КПК, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників провадження та без технічної фіксації судового процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, який у відповідності до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких, та за яке передбачено покарання до 10 років, з можливістю конфіскації майна.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду; незаконно впливати на учасників кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 , а також існування ризиків переховування останнього від суду, здійснення незаконного впливу на учасників процесу у кримінальному провадженні, які на даний час не допитані, виправдовуютьпродовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки ОСОБА_5 не може не розуміти тяжкість інкримінованого йому злочину та можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, характер його вчинення, дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_5 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на учасників процесу в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази тих потерпілих та свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Доводи обвинуваченого про порушення його права на захист колегія суддів визнає безпідставними з огляду на те, що захист обвинуваченого під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою було забезпечено захисником ОСОБА_6 . Колегія суддів вважає, що в умовах воєнного стану, зволікати з розглядом питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, є невиправданим та таким, що не відповідатиме положенням ст.28 КПК.
Одночасно, апеляційний суд наголошує, що в умовах введеного воєнного стану немає необхідності очікувати на проведення відеоконференції з установою виконання покарань, оскільки на даний час усі суди м. Одеси та Одеської області намагаються здійснити відео конференції з установою виконання покарань, що фактично є майже неможливим з урахуванням кількості приміщень обладнаних засобами відео конференц зв'язку в установі виконання покарань.
Крім того, на думку апеляційного суду, в даному випадку, мова не йде про порушення прав особи, яка у такий спосіб позбавляється права виступати в суді в режимі відео конференції. Мова їде про звичайну безпеку самих підозрюваних/обвинувачених, коли в місті здійснюються заходи оборони, періодично відбуваються повітряні тривоги та обстріли, що унеможливлює здійснення конвоювання засуджених осіб до судових установ.
Апеляційний суд вважає, що, що після завершення воєнного стану, або при наявності першої розумної можливості доставки арештованої особи до суду чи проведення судового засідання в режимі відеоконференції, суд забезпечить проведення такого судового засідання за участі підозрюваного/обвинуваченого, якому надасть можливість реалізувати своє право на безпосереднє висловлення своєї правової позиції перед судом.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому злочину, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння нею інших кримінальних правопорушень та переховування обвинуваченої від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Крім того, апеляційний суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_5 , будучи раніше неодноразово судимим за скоєння злочинів проти власності, вчинив злочин в період іспитового строку та належних висновків для себе не зробив, відповідно до висунутого обвинувачення знову вчинив корисливий злочин.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які стали підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, або неможливість перебування обвинуваченого під вартою, а також не надано підтверджуючих документів на наявність неповнолітньої дитини на утриманні, яка дійсно потребує догляду.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а обвинувачений або його захисник не позбавлені можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання його під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, а також скасування ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З пояснень обвинуваченого вбачається, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції на протязі 2 років, але судовий розгляд, незважаючи на невеликий обсяг доказів наданих стороною обвинувачення, які мають бути дослідженні під час судового розгляду, ще не звершений.
Апеляційний суд вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Одночасно, враховуючи доводи обвинуваченого, що він має бойовий досвід та намір вступити до лав Збройних сил України або територіальної оборони, апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що останній не позбавлений права звернутися до прокурора-процесуального керівника в даному кримінальному провадженні із клопотанням про скасування/зміну запобіжного заходу для призову на військову службу під час мобілізації, в порядку ст.616 КПК України, відповідно до Закону України №2125-ІХ від 15.03.2022 року, яким Кримінальний процесуальний кодекс України доповнено ст.616.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2022 року, якою ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12017160500006174 від 04.10.2017 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ст.28 КПК України, щодо розумності строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4