Справа № 736/2089/21
Номер провадження 2/736/74/22
17 травня 2022 року м. Корюківка
Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді - Кутового Ю.С,
при секретарі - Хроленко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м. Корюківка в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Корюківське лісове господарство» про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі і зобов'язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення ,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі і зобов'язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення, мотивуючи свої вимоги тим, що з 2004 року він працює у відповідача на посаді стропальника нижнього складу. 10.12.2021 року відповідачем було винесено наказ №33-к від 10.12.2021 року про відсторонення його від роботи з 10.12.2021 року на час відсутності у нього щеплення проти СОVID-19 до моменту проведення щеплення та пред'явлення підтверджуючого документу або довідки про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19. Відстороненням його від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, було порушено його право на працю, гарантоване Конституцією України, що при цьому суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». З наказом №33-к від 10.12.2021 року він не погодився і оскаржує його в судовому порядку. За таких обставин позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом. Просить суд визнати незаконним і скасувати наказ Державного підприємства «Корюківське лісове господарство» від 10.12.2021 № 33-к про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати. Поновити його на роботі на посаді стропальника нижнього складу Державного підприємства «Корюківське лісове господарство» без збереженням за ним заробітної плати. Зобов'язати Державне підприємство «Корюківське лісове господарство» нарахувати та виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 10.12.2021 № 33-к. Стягнути з Державного підприємства «Корюківське лісове господарство» на користь держави судовий збір.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.
По справі встановлено, що позивач працює у «Корюківському лісовому господарстві» на посаді стропальника нижнього складу.
Наказом ДП «Корюківського лісового господарства» від 22.11.2021 року встановлено з 09.12.2021 року відсторонювати від роботи працівників ДП «Корюківське лісове господарство» котрі не щеплені проти CОVID-19.
23.11.2021 року позивач ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися з наказом ДП «Корюківського лісового господарства» від 22.11.2021 року про відсторонення не щеплених працівників від роботи, про що був складений відповідний акт.
10.12.2021 року відповідачем було винесено наказ №33-к року про відсторонення позивача від роботи з 10.12.2021 року на час відсутності у нього щеплення проти СОVID-19 до моменту проведення щеплення та пред'явлення підтверджуючого документу або довідки про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19.
Позивач не погоджується з відповідним наказом про його відсторонення від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, оскільки на його думку порушено його право на працю, гарантоване Конституцією України, що при цьому суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Суд дослідивши письмові докази по справі, які вважає належними, допустимими та достатніми в їх сукупності, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Спір між сторонами виник з приводу законності наказу відповідача про відсторонення позивача від виконання покладених на нього обов'язків через не надання доказів вакцинації та не надання медичної документації проти абсолютних протипоказань.
Стаття 46 КЗпП передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наказом МОЗ від 01.11.2021 №2193 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники зокрема підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об?єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83.
Відповідно до ст.1 Статуту ДП «Корюківське лісове господарство» належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та відповідно до наказу від 11.11.2021 року № 747 керівників зобов'язано зокрема забезпечити контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень яких передбачено Переліком та відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових щеплень.
Отже, на підставі ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабітнету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» в редакції від 26.10.2021, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" працівники ДП «Корюківське лісове господарство», підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину.
На підставі досліджених документів суд прийшов до переконання, що всі працівники ДП «Корюківське лісове господарство» підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину, в тому числі і позивач ОСОБА_1 .
Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» передбачається, що щеплення проводиться, в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070)
Відповідно до п. 3 Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар скеровує пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення щодо проведення вакцинації. Пунктом 4 Переліку визначені абсолютні протипоказання до введення вакцини, а саме наявність в анамнезі анафілактичної реакції на попередню дозу вакцини (підпункт 5.5 пункту 5 цього Переліку); вагітність - протипоказано введення живих вакцин (підпункт 5.12 пункту 5 цього Переліку); тяжка імуносупресія/імунодефіцит - протипоказано введення живих вакцин (підпункти 5.6, 5.7 пункту 5 цього Переліку); гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C - протипоказання для рутинної вакцинації (підпункт 5.1 пункту 5 цього Переліку).
Разом з тим, позивачем ОСОБА_1 не надано доказів наявності в нього абсолютних протипоказань до введення вакцини.
З офіційного сайту «Вакцинація від COVID-19» (https://vaccination.covid19.gov.ua) вбачається, що усі вакцини від COVID-19 не можна використовувати у разі: важкої алергічної реакція на їхні компоненти чи попередню дозу; гострого захворювання (температура тіла вище 38,5?C); Вакцину CoronaVac/Sinovac Biotech не можна застосовувати, у разі вагітності чи годування грудьми; синдром Гійєна-Барре в анамнезе, мРНК-вакцину виробника Pfizer/BioNTech не можна використовувати, якщо наявна тяжка алергічну реакцію після першої дози вакцини або до будь-якого з її компонентів (наприклад, анафілактичний шок тощо); негайну алергічну реакцію будь-якого ступеня тяжкості на першу дозу вакцини мРНК COVID-19 або будь-якого з її компонентів (включно з поліетиленгліколем) після введення вакцини; негайну алергічну реакцію будь-якого ступеня тяжкості на полісор.
Окрім того, суд зазначає, що протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень та інших національних настановах.
Проте, доказів того, що ОСОБА_1 звертався до лікаря за отриманням довідки (медичним висновком), суду не надано або доказів того, що у нього наявні обставини, за яких не можна використовувати вакцинацію.
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенціії про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціії «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акту полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Отже, у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
На час розгляду справи в суді наказ МОЗ є діючим, не скасованим, тому посилання позивача, що він не підлягає до застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає неприйнятними.
Суд також не може визнати обґрунтованими твердження позивача, що наказ МОЗ № 2153 не відповідає вимога Конституції України, конституційний контроль, що має наслідком втрату чинності положенням закону, є функцією Конституційного Суду України.
Статтею 46 КЗпП України передбачено право відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в редакції від 20 жовтня 2021 року) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП,частини другої статті 12 ЗУ«Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП, частини першої статті 1 ЗУ «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під підпис.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що до його відома доведено обов'язковість вакцинації, наслідки та підстави відсторонення, що доводиться оскаржуваним наказом.
Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд погоджується із посиланням позивача про відсутність в законодавстві України норми, яка дозволяла примусову вакцинацію. Проте, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Так, дійсно обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі та можуть бути виправданими.
Для визначення законності втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд зправ людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).» ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
«Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
При зверненні до суду позивач також посилався на ті обставини, що порушено його право на працю.
Дійсно, обмеження прав громадян, зокрема права на працю можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватися виключно законом, ухваленим ВРУ.
Однак в даному випадку, обов'язкова вакцинація позивача з подальшим його тимчасовим відстороненням, через відсутність щеплення тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільні інтереси.
Окрім того, згідно з ст. 43 КЗпП право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Отже, позивач не позбавлений можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов'язкової вакцинації.
Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я».
У постанові Верховного Суду від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19 вказано, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою, тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей. В цій же постанові, Верховного Суду вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, можна визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту, а право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.
В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки ОСОБА_1 , займає посаду стропальника ДП «Корюківське лісове господарство», трудові відносини не припинені, жодного наказу про звільнення позивача не видавалось, а обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки суспільства.
Враховуючи те, що відсторонення від роботи позивача є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи ОСОБА_1 , робоче місце за працівником зберігається, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 46 КЗпП України, ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Корюківське лісове господарство» про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі і зобов'язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Корюківський районний суду Чернігівської області.
Учасник справи якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.С.Кутовий