Постанова
Іменем України
16 травня 2022 року
м. Київ
справа № 552/4835/19
провадження № 61-11622св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О.,
Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, державне підприємство «Сетам», ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2020 року у складі судді Кузіної Ж. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 червня 2020 року
у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. (далі - приватний виконавець Скрипник В. Л.), державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_2 про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу електронних торгів та акта реалізації предмета іпотеки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що22 вересня 2005 року уклав договір, за умовами якого Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») надав йому споживчий кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 19 300,00 дол. США строком дії до 22 вересня 2025 року.
Одночасно для забезпечення виконання кредитних зобов'язань укладено іпотечний договір, за умовами якого він, як іпотекодавець, передав в іпотеку іпотекодержателю (банку) однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 травня 2018 року у справі № 530/1832/17 із позичальника та його поручителів солідарно стягнено на користь банку заборгованість в сумі 416 979,02 грн.
Приватним виконавцем Скрипником В. Л. у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 530/1832/17 описано та арештовано належне боржнику рухоме і не рухоме майно та з порушенням вимог статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернено стягнення на заставне майно - однокімнатну квартиру, що 08 липня 2019 року реалізована на електронних торгах, переможцем яких визнано
ОСОБА_2 .
Реалізація предмета іпотеки відбулася з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна), а саме, без його, власника квартири, згоди та використовується ним для постійного проживання (іншого житла немає), а її площа становить менше ніж 140 кв. м.
Позивач із урахуванням уточнених вимог просив:
визнати незаконними електронні торги, проведені ДП «Сетам» за заявкою приватного виконавця Скрипника В. Л., з продажу предмета іпотеки - належної йому на праві приватної власності однокімнатної квартири, загальною площею 29,6 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (лот 355689);
скасувати протокол № 417730, сформований ДП «Сетам» 08 липня 2019 року о 22:00:08 з проведення електронних торгів з примусової реалізації лота
№ 355689, переможцем яких визнано ОСОБА_2 ; а також акт ВП
№ 57738909 від 29 липня 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, складений приватним виконавцем Скрипником В. Л.;
стягнути із приватного виконавця Скрипника В. Л., ДП «Сетам»,
ОСОБА_2 на його користь 2 305,20 грн судових витрат за подання до суду позовної заяви та 384,20 грн за подання заяви про його забезпечення,
а також 6 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від
24 червня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили з того, що позивачем не обґрунтовано та не доведено порушення порядку реалізації майна на електронних торгах і порушення цим його прав та законних інтересів.
Передача майна на реалізацію здійснена приватним виконавцем за згодою боржника після визначення експертної оцінки ринкової вартості об'єкта нерухомості, розмір якої сторонами виконавчого провадження не оспорювався, вартість майна, визначена у звіті, на період його реалізації була дійсною, що відповідає вимогам статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна (а. с. 108, т. 1).
Заявка на реалізацію арештованого майна сформована приватним виконавцем відповідно до вимог пункту 2 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна (а. с. 117-118, т. 1). Подальша процедура проведення торгів здійснена ДП «Сетам» відповідно до положень розділів V та VІІІ цього Порядку.
Апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги не встановлюють порушень при проведенні електронних торгів спірної квартири та фактично зводяться до заперечень природи фінансового зобов'язання і розміру заборгованості, в межах якої звернено стягнення на предмет іпотеки. Наведене, а також черговість стягнення та реалізації арештованого майна,
в тому числі належного боржнику монітору, не стосується правил проведення торгів, має самостійний спосіб оскарження та не може бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна відбулося з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд відхилив. Приватним виконавцем під час виконання судового рішення щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості встановлено, що іншого нерухомого майна, крім спірної квартири, він у власності не має. Разом із цим, згідно повідомлення КП «ЖЕО № 2» від 03 січня 2019 року зареєстровані особи за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні (а. с. 94, т. 1). Фактично ОСОБА_1 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується повідомленням Зіньківської міської ради Полтавської області № 02-28/116 від 28 січня
2019 року (а. с. 104, т. 1). Тому спірна квартира не використовувалася позивачем, як місце його постійного проживання. З моменту набуття права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, а саме - 22 вересня
2005 року, та до початку виконавчого провадження (21 листопада 2018 року)
і подальшої реалізації об'єкта нерухомості на електронних торгах, позивач проживав у м. Зінькові та зареєстрував місце проживання у спірній квартирі лише 20 червня 2019 року, будучи обізнаним про початок процедури реалізації арештованої квартири. Розміщені на сайті ДП «Сетам» фотознімки квартири із речами таких висновків не спростовують та не доводять факт постійного проживання позивача за вказаною адресою.
Боржник надав згоду на реалізацію предмета іпотеки за початковою ціною 253 000,00 грн, що підтверджується відміткою на повідомленні про визначення вартості майна боржника від 20 травня 2019 року (а. с. 108, т. 1). Згода на реалізацію спірної квартири підтверджена ОСОБА_1 22 квітня 2019 року, що доведено актом приватного виконавця (а. с. 84, т. 1). Крім того, таку ж згоду він надав, підписуючи повідомлення приватного виконавця про визначення вартості майна із роз'ясненням можливості її оскарження
в судовому порядку, отриманого ним 20 травня 2019 року, але відповідне право боржником не реалізовано, заперечення проти реалізації квартири за початковою ціною 253 000,00 грн відсутні. При цьому заявка на реалізацію арештованої квартири надана приватним виконавцем Скрипником В. Л. до Полтавської філії ДП «Сетам» 05 червня 2019 року, а зареєстрував позивач своє місце проживання у спірній квартирі лише 20 червня 2019 року. Доводи ОСОБА_1 про те, що він не підписував зазначений акт від 22 квітня
2019 року та не давав згоди на реалізацію квартири, апеляційний суд відхилив, оскільки упродовж виконавчого провадження та підготовки електронних торгів щодо спірної квартири ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, які б свідчили про його незгоду з діями приватного виконавця. Натомість, поведінка боржника станом на 22 квітня 2019 року, коли приватний виконавець склав відповідний акт, та на 20 травня 2019 року, коли приватний виконавець повідомив ОСОБА_1 про вартість майна, яке підлягає реалізації на торгах, вказує на погодження боржником виконавчих дій щодо реалізації квартири для погашення заборгованості за кредитним зобов'язанням. В поясненнях суду апеляційної інстанції заявив, що підписував надані йому приватним виконавцем документи, однак їх не читав. Також
у суді першої інстанції позивач, усвідомлюючи юридичні наслідки своєї поведінки, пояснював, що не заперечував проти реалізації квартири з метою покриття всієї заборгованості по кредиту, а в квартирі зареєструвався за порадою адвоката через наявний спір (а. с. 217 - 218, т. 1).
Доводи апеляційної скарги щодо преюдиційності судового рішення по справі № 552/4744/19, в якій ухвалено рішення про відмову у примусовому виселенні ОСОБА_1 зі спірної квартири, апеляційний суд відхилив. Встановлені вказаним рішенням обставини не є преюдиціальними в даній справі та не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання електронних торгів недійсними.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову; стягнути судові витрати з відповідачів.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира продана з торгів під час дії мораторію щодо заборони продажу нерухомого майна. Згідно
з кредитним договором та договором іпотеки іпотекою забезпечено фінансове зобов'язання в іноземній валюті. Мета кредиту - на придбання житла. Проте вказані договори суди залишили без уваги. Преюдиційним рішенням Київського районного суду м. Полтави, яке залишено без змін Полтавським апеляційним судом у справі № 552/4744/19, відмовлено
у виселенні ОСОБА_1 зі спірної квартири, оскільки вона підпадає під дію мораторію. Вказане рішення набрало законної сили на момент розгляду справи апеляційним судом. Проте апеляційний суд не взяв його до уваги.
При здійсненні виконавчого провадження підроблено письмову згоду ОСОБА_1 на продаж спірної квартири. Апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи щодо згоди ОСОБА_1 на продаж квартири з початковою ціною 10 000 дол. США. Така експертиза проведена у кримінальному провадженні та вона підтвердила факт її підробки. Проте ухвалою Полтавського апеляційного суду йому відмовлено у проведенні почеркознавчої експертизи та безпідставно прийнято показання виконавця про те, що ОСОБА_1 самостійно писав вказаний документ. Така ухвала апеляційним судом постановлена всупереч наявності відомостей про кримінальне провадження та за наявності даних про призначення експертизи в кримінальному провадженні.
У грудні 2020 року ДП «Сетам», приватний виконавець Скрипник В. Л. подали до суду відзиви, у яких просили оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції
в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 повернуто без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 вересня 2005 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитний договір № 014/0040/74/31293, за умовами якого банк надав йому споживчий кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом
19 300,00 дол. США строком дії до 22 вересня 2025 року.
Одночасно ОСОБА_1 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу
Карнарук Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 7476) (а. с. 109 - 110, т. 1). Для забезпечення кредитних зобов'язань між вказаним банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 014/0040/74/31293. Цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з вказаного кредитного договору, предмет іпотеки становить спірна квартира, заставною вартістю 115 400,00 грн (а. с. 95 - 100, т. 1).
04 вересня 2008 року на підставі додаткового договору № 2 до договору іпотеки сторонами правочину погоджено, що договір іпотеки також забезпечує виконання зобов'язання за кредитними договорами
№ 014/0040/82/82323 від 21 травня 2007 року та № 014/0026/82/112637 від
04 вересня 2008 року; заставна вартість предмета іпотеки збільшена
з 115 400,00 грн до 223 702,00 грн (а. с. 101, т. 1).
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 травня 2018 року у справі № 530/1832/17 стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» достроково заборгованість за кредитним договором
№ 014/0040/74/31293 від 22 вересня 2005 року у сумі 416 979,02 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом в сумі 368 445, 35 грн, в тому числі прострочену заборгованість за кредитом в сумі 36 146,60 грн, заборгованість по сплаті відсотків в сумі 48 533,67 грн, в тому числі прострочену заборгованість за відсотками в сумі 46 210, 98 грн (а. с. 15 - 17, т. 2).
16 липня 2018 року на виконання указаного судового рішення видано виконавчий лист (а. с. 63 - 64, т. 1).
13 листопада 2018 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до приватного виконавця Скрипника В. Л. із заявою про відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого листа № 530/1832/17 та звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 65 - 66, т. 1).
Постановами приватного виконавця від 21 листопада 2018 року ВП
№ 57738909 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 530/1832/17, боржником за яким є ОСОБА_1 , накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 459 276,92 грн (а. с. 67 - 68, 69, т. 1).
Постановами приватного виконавця від 26 листопада 2018 року, 15 лютого 2019 року накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , що містяться на рахунках АТ «ОТП Банк», АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Ощадбанк» та всіх інших рахунках у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 459 276,92 грн (а. с. 76, 78, т. 1).
Відповідно до листа міського голови Зіньківської міської ради Полтавської області № 02-28/116 станом на 28 січня 2019 року місцем реєстрації
ОСОБА_1 було АДРЕСА_2 (а. с. 104, т. 1).
22 квітня 2019 року приватним виконавцем за участі боржника -
ОСОБА_1 та понятих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 складено акт, яким засвідчено відсутність у боржника будь-якого рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення. Зі слів боржника квартира АДРЕСА_3 не використовується ним як постійне місце проживання чи перебування. Крім того, боржник не заперечував проти реалізації вказаної квартири у межах виконавчого провадження № 57738909 (а. с. 84, т. 1).
Ринкова вартість спірного об'єкта нерухомості визначена на підставі звіту про його оцінку та, без врахування ПДВ, становить 253 000,00 грн, про що сторони виконавчого провадження повідомлені листом приватного виконавця № 2371 від 20 травня 2019 року, яким також роз'яснено право судового оскарження результатів оцінки (а. с. 108, т. 1).
05 червня 2019 року приватним виконавцем сформована та надіслана ДП «Сетам» заявка на реалізацію арештованого майна ВП №57738909 - однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , оцінка (без ПДВ) - 253 000,00 грн (а. с. 117 - 118, т. 1).
Згідно відомостей, наданих КП «ЖЕО № 2», ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , зареєстрований у ній
з 20 червня 2019 року (а. с. 13, 94, т. 1).
Згідно протоколу № 417730 проведення електронних торгів від 08 липня
2019 року, лот № 355689 (предмет іпотеки однокімнатна квартира АДРЕСА_3 ) продано за 260 000,00 грн, переможцем торгів визнана ОСОБА_2 (а. с. 10 - 11, т. 1).
Відповідно до акта про реалізацію предмета іпотеки від 29 липня 2019 року ВП № 57738909, складеного приватним виконавцем Скрипником В. Л., кошти за придбане нерухоме майно сплачені ОСОБА_2 у повному обсязі (а. с. 12, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18 (провадження № 61-628св20) вказано, що «відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Згідно із ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів
є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином. Таким чином, ураховуючи, те що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст. 203, 215 ЦК України). Необхідно також зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину
є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі
№ 442/4240/14-ц (провадження № 61-17521св19) вказано, що «при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав
і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів».
Тобто, для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. При цьому наявність підстав для визнання торгів недійсними має встановлюватися судом на момент їх проведення.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/11905/19 (провадження № 61-3553св21) вказано, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив
в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь
у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися
і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18 (провадження № 61-13159св21) зазначено, що «преюдиціальне значення
у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались
і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно».
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2019 року по справі
№ 552/4744/19 відмовлено ОСОБА_2 у примусову виселенні
ОСОБА_1 зі спірної квартири, оскільки відповідач проживає та
у встановленому законом порядку зареєстрував своє постійне місце проживання в квартирі, а позивач не надала до суду доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна квартира, яка була предметом іпотеки в забезпечення кредитного договору, була придбана за кредитні кошти. Тому правильним є висновок апеляційного суду, що встановлені вказаним рішенням обставини не є преюдиціальними для розгляду цієї справи, оскільки не підтверджують наявність підстав для визнання електронних торгів недійсними.
У справі, що переглядається, суди встановили, що передача майна на реалізацію здійснена приватним виконавцем за згодою боржника після визначення експертної оцінки ринкової вартості об'єкта нерухомості відповідно до вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, розмір якої сторонами виконавчого провадження не оспорювався. Спірна квартира не була місцем постійного проживання позивача, який проживав у м. Зінькові та зареєстрував місце проживання у ній лише 20 червня 2019 року, тобто після передачі її на реалізацію. При цьому протягом здійснення виконавчих дій по виконавчому провадженню та підготовки електронних торгів щодо спірної квартири ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, які б свідчили про його незгоду з діями приватного виконавця, зокрема, на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі
№ 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), оскільки у цих справах висновок щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зроблено за інших фактичних обставин.
Встановивши, що позивачем не доведено порушення порядку реалізації майна на електронних торгах на момент їх проведення і порушення у зв'язку з цим його прав та законних інтересів, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . При цьому, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 червня 2020 рокув задоволенні клопотання позивача про проведення почеркознавчої експертизи відмовлено, оскільки позивач не заявляв таке клопотання у суді першої інстанції. Позивач та його представник не навели переконливих доводів поважності причин, що унеможливили звернення позивача із таким клопотанням до районного суду, та не довели необхідність призначення експертизи судом апеляційної інстанції. Крім того, обґрунтування позовних вимог не пов'язувалося із запереченням його підпису на акті приватного виконавця від 22 квітня 2019 року. В суді апеляційної інстанції позивач також підтвердив, що підписував документи, надані приватним виконавцем, однак заперечував своє ознайомлення із їх змістом.
Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтованість відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.
Порушень судами норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18 (провадження № 61-628св20), від 01 вересня 2021 року
у справі № 442/4240/14-ц (провадження № 61-17521св19), від 20 жовтня
2021 року у справі № 201/11905/19 (провадження № 61-3553св21), від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18 (провадження № 61-13159св21), не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку
з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат