Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 175/2871/21
провадження № 61-20946св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2021 року у складі судді Васюченко О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 04 вересня 2019 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 200 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила) та Тарифами банку складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. Позичальник не виконував взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 06 липня 2021 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 196 680,57 грн, з яких: 153 966,97 грн - поточне тіло кредиту; 25 599,52 грн - прострочене тіло кредиту; 6 454,92 грн - відсотки; 10 659,16 грн - прострочені відсотки. Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачне довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. В підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні відомості про тарифи, які підлягають застосуванню до укладеного договору, а надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, у зв'язку з чим їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо ціни договору, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Пред'являючи вимогу про погашення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками. Обґрунтовуючи своє право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, позивач послався на Витяг з Умов та Правил.Разом з тим матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про відкриття рахунку та приєднання до Умов і Правил. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила наданий банком Витяг з цих Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору. Наявний в матеріалах справи паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту і передує укладенню кредитного договору, у зв'язку з чим також не може визнаватися складовою частиною кредитного договору та свідчити про досягнення сторонами згоди щодо його певних умов. Ураховуючи відсутність достовірних відомостей про те, які із запропонованих у паспорті споживчого кредиту умови фактично були прийняті позичальником, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та процентами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У грудні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18. Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що випливає з виписки по його картковому рахунку, яка міститься в матеріалах справи і є належним доказом наявності заборгованості позичальника за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
08 квітня 2022 року справа № 175/2871/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 04 вересня 2019 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 200 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
В підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови договору про розмір тіла кредиту, процентну ставку та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання, проте зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також надав Тарифи банку, Витяг з Умов та Правил, виписку по рахунку, довідку про отримання кредитних карток, довідку про зміну умов кредитування та розрахунок заборгованості.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 06 липня 2021 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 196 680,57 грн, з яких: 153 966,97 грн - поточне тіло кредиту; 25 599,52 грн - прострочене тіло кредиту; 6 454,92 грн - відсотки; 10 659,16 грн - прострочені відсотки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правовий висновок про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і зміну процентної ставки, а також сплату комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов'язань. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
В постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц (провадження № 61-21994св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17 (провадження № 61-35746св18), від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17 (провадження № 61-9882св20), від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18-ц (провадження № 61-12253св20), від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18 (провадження № 61-6279св19), на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 750/6058/17-ц: відповідач, підписуючи анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодилася у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки апеляційного суду про недоведеність укладення між сторонами договору - є безпідставними. Оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту та штрафами, то така заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку. Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, так як зазначена у довідці базова процентна ставка становить 2,5 % на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувалися відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному - 2,9 % та 3,6 % на місяць;
- у справі № 572/1169/17: надані позивачем Умови та Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з позичальника непогашеного тіла кредиту та процентів за користування кредитом, розмір яких сторони обумовили в анкеті-заяві;
- у справі № 382/327/18-ц: пред'являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та Правил, також послався на довідку про умови кредитування, яка підписана позичальником, та надав розрахунок заборгованості. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів та неустойки, суди попередніх інстанцій зазначили, що банком не доведено існування між ним та відповідачем кредитних правовідносин, оскільки зі змісту анкети-заяви позичальник отримала не кредитну, а пенсійну картку, а з наданої банком довідки про умови кредитування не вбачається, що підпис, який міститься у ній, належить відповідачу. Проте з такими висновками судів неможливо погодитися, оскільки судом першої інстанції ухвалено заочне рішення і відповідачем не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами. Враховуючи те, що у довідці про умови кредитування, яка підписана позичальником, визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню. Разом з тим, у довідці не встановлено розмір пені, штрафу та комісійних, а тому в їх стягненні слід відмовити. З огляду на викладене, суди дійшли помилкового висновку про те, що банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин, оскільки належним чином не дослідили надані банком докази щодо видачі позичальнику кредиту, користування нею кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, та не врахували, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є її, а не суду, процесуальним обов'язком;
- у справі № 355/1091/17: удовідці про умови кредитування, яка підписана відповідачем, встановлені процентна ставка, комісія та неустойка (пеня і штрафи). У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. Ухвалюючи рішення у цій справі, суди не звернули належної уваги на доводи позивача про те, що сторони погодили умови про стягнення спірних сум (процентів та неустойки), що не спростовано відповідачем;
- у справі № 456/3643/17: у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 22 квітня 2008 року не визначено розміру та підстав стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, однак, до цієї анкети-заяви позивачем долучено довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана позичальником, відповідачем, й цей факт не спростований. У зазначеній довідці вказано, зокрема, базову процентну ставку в місяць за користування кредитом (3 %), розмір та строк внесення щомісячного платежу (7 % від заборгованості, але не менше 50 грн, до 25 числа місяця наступного за звітним), розмір комісії за зняття готівкових коштів, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафи та інше. Крім того, у самій анкеті-заяві зазначено про право банку у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт, на що погодився відповідач, підписавши таку заяву. Нарахування процентів за ставками, зазначеними у вищевказаній довідці про умови кредитування та в повідомленнях банку, повністю відповідає розрахунку заборгованості за кредитним договором, який також відповідачем не спростовано. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про доведеність вимог позивача у задоволеній частині щодо виникнення між сторонами договірних кредитних правовідносин на підставі анкети-заяви та довідки про умови кредитування, які були підписані позичальником, погоджені ним, й не спростовані іншими доказами;
- у справі № 190/1419/19-ц: ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки по її картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, яка є належним доказом щодо заборгованості позичальника за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Таким чином наявні правові підстави для стягнення зі відповідача суми непогашеного кредиту у розмірі 7 437,10 грн;
- у справі № 534/1072/18-ц: надані позивачем Умови та Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Разом з тим апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявна підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування;
- у справі № 205/4176/18: скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що в підписаній позичальником анкеті-заяві не заповнені поля стосовно оформлення кредиту, виду картки, зазначення кредитного ліміту. Крім того, у анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил відсутня позначка про видачу відповідачу кредитної картки «Універсальна» або будь-якої іншої картки. Разом з тим, апеляційний суд залишив поза увагою те, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися у сукупності з іншими доказами. Однак апеляційний суд не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, не спростував належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог та мотивовано не відхилив доводи апеляційної скарги. Отже, апеляційному суду необхідно дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити чи користувався відповідач кредитними коштами (чи отримував готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купував товари та чи перерахував кошти на інші рахунки), якщо користувався, то в якому розмірі, чи здійснював повернення кредитних коштів позивачу, якщо здійснював, то в якому розмірі, та чи не перевищує сума повернутих відповідачем кредитних коштів суму отриманого ним кредиту.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», місцевий суд виходив з того, що в підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні відомості про тарифи, які підлягають застосуванню до укладеного договору, а надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, у зв'язку з чим їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд також зазначив, що наявний в матеріалах справи паспорт споживчого кредиту, який підписаний позичальником, містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту і передує укладенню кредитного договору, а тому не може визнаватися складовою частиною кредитного договору та свідчити про досягнення сторонами згоди щодо його певних умов. Ураховуючи відсутність достовірних відомостей про те, які із запропонованих у паспорті споживчого кредиту умови фактично були прийняті позичальником, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та процентами.
Однак вказані висновки суду апеляційної інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Однак в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив надану позивачем виписку по картковому рахунку та не спростував доводів апеляційної скарги про те, що вказаним доказом у взаємозв'язку з розрахунком заборгованості та паспортом споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, підтверджується як розмір фактично отриманих і використаних позичальником коштів, що не були повернуті кредитору в добровільному порядку, так і основні умови кредитування, в тому числі розмір процентної ставки в межах та поза межами пільгового періоду користування.
У справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник в касаційній скарзі, апеляційний суд залишив поза увагою те, що виписка з особового (карткового) рахунку у взаємозв'язку з довідкою про умови кредитування (паспортом споживчого кредиту, в якому містяться основні умови кредитування, що застосовуються в залежності від розміру обраного клієнтом кредитного ліміту на платіжну картку) можуть слугувати належними доказами отримання та використання позичальником кредитних коштів і наявності у нього заборгованості.
Тобто передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження судових рішень, заявлена в касаційній скарзі, є обґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.
Отже, апеляційному суду необхідно дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - виписку по картковому рахунку), оцінити його в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, перевірити, чи користувався відповідач кредитними коштами (чи знімав готівку в банкоматі та відділенні банку, чи купував товари та чи перерахував кошти на інші рахунки), якщо користувався, то в якому розмірі, чи здійснював повернення кредитних коштів позивачу, а якщо так, то чи не перевищує сума повернутих коштів суму отриманого ним кредиту.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук