Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 450/11/19
провадження № 61-21452св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манукян Марти Андріївни на постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Цяцяк Р. П.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , з яким вона проживала в будинку АДРЕСА_1 . За життя 10 січня 1992 року її чоловік подарував 1/4 ідеальну частку зазначеного житлового будинку їхньому сину ОСОБА_2 , тому після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 3/4 частки цього будинку. На час смерті чоловіка та після цього вона проживала у вказаному житловому будинку і фактично вступила у володіння та управління спадщиною як спадкоємець першої черги. Оформити право власності на спадкове майно їй перешкоджає незаконна реєстрація права власності по 1/2 ідеальній частці на спірний житловий будинок за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка була проведена на підставі рішення суду, що не виносилося. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 , проведену на підставі рішення Пустомитіського районного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 ідеальну частку вказаного будинку АДРЕСА_1 , проведену на підставі того ж рішення суду; визнати за нею право власності на 3/4 ідеальної частки житлового будинку в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_4 .
У травні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду заяву, за змістом якої підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року у складі судді Данилів Є. О. позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 , проведену на підставі рішення Пустомитіського районного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 , проведену на підставі рішення Пустомитіського районного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно по 1/2 ідеальній частці за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року, яке не ухвалювалося, а справа не перебувала у провадженні цього суду. Тому реєстрація права власності за відповідачами є незаконною та підлягає скасуванню. Вказаний будинок спорудив ОСОБА_4 , який в 1992 році подарував 1/4 його частку своєму сину ОСОБА_2 , відтак до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , увійшло 3/4 ідеальної частки будинку. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 після смерті її чоловіка вступила у фактичне управління та володіння спадковим майном, що підтверджено відповідними доказами, то за нею слід визнати право власності в порядку спадкування на 3/4 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 08 вересня 2020 року ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 померла.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року було зупинено до залучення до участі у справі правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1
08 вересня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Манукян М. А. подала до Львівського апеляційного суду клопотання про відновлення провадження у справі та залучення до участі в ній ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 .
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 скасовано. Провадження у справі в частині вищевказаних позовних вимог закрито. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Однак, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 3/4 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції не врахував наявність іншого спадкоємця за законом, а саме дочки ОСОБА_3 , яка була зареєстрована за вказаною адресою і фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, а тому вважається такою, що прийняла спадщину після смерті батька. При цьому позивач ОСОБА_1 не надала доказів відмови у вчиненні нотаріальної дії щодо спадкового майна померлого ОСОБА_4 . Зважаючи на те, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року було відмовлено в залученні до участі у справі як правонаступника ОСОБА_1 її сина ОСОБА_2 і враховуючи відсутність інших правонаступників позивача, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 3/4 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині вимог закрити на підставі пункту 7 частини першої статті 255, частини першої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
29 грудня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Манукян М. А. подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 2-612/2008, про те, що для встановлення того, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи вступив він фактично в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, а також - правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 440/49/16-ц, про те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку можливе у випадку, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. При цьому апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не врахував, що ОСОБА_3 не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 і фактично проживала за межами України, приїжджаючи на територію України на декілька днів 1-2 рази на рік, а наявність лише реєстрації за місцем проживання спадкодавця є недостатнім доказом для підтвердження вступу в управління та володіння спадковим майном. Крім того, зазначивши, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Пустомитівського районного суду Львівської області.
15 лютого 2022 року справа № 450/11/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власностіне оскаржується, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_4 побудував житловий будинок АДРЕСА_1 .
Факт належності на праві власності вищевказаного житлового будинку ОСОБА_4 підтверджується: рішенням виконавчого комітету Пустомитівської селищної ради депутатів трудящих від 18 квітня 1968 року № 7 про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку; договором про надання ОСОБА_4 у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку; актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 16 жовтня 1989 року, а саме будинку АДРЕСА_1 ; рішенням виконавчого комітету Пустомитівської міської ради народних депутатів від 14 грудня 1989 року № 334, яким ОСОБА_4 затверджено акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 .
За договором дарування від 10 січня 1992 року ОСОБА_4 подарував 1/4 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 своєму сину - відповідачу ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. До складу спадщини, що відкрилася після його смерті, увійшло 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
За даними Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно судами встановлено, що на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано право власності по 1/2 ідеальній частці будинку АДРЕСА_1 .
При цьому листом Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 листопада 2018 року № 01-13/315/2018 ОСОБА_1 була повідомлена, що за даними алфавітного покажчика цивільних справ за 2007 рік в суді не реєструвалася справа за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до неї про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Надавши оцінку вищевказаному листу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що справа за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом не розглядалася Пустомитівським районним судом Львівської області, а відтак і рішення цього суду від 28 грудня 2007 року, яким за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було визнано право власності по 1/2 ідеальній частці будинку АДРЕСА_1 , не ухвалювалося.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
За змістом пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відносини спадкування регулюються нормами цього Кодексу, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР).
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася в період чинності ЦК Української РСР, то застосуванню підлягають норми цього Кодексу про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).
Згідно з частиною першою статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з частиною другою статті 548 ЦК Української РСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).
Згідно з частинами першою, другою статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.
За довідками виконавчого комітету Пустомитівської міської ради Львівської області від 10 грудня 2018 року № 4364 та № 4365 судами встановлено, що на час смерті ОСОБА_4 та після цього позивач ОСОБА_1 проживала в будинку АДРЕСА_1 , здійснювала догляд і ремонт будинку, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР вона вважається такою, що прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , вступивши у фактичне управління та володіння спадковим майном.
За витягом зі Спадкового реєстру від 07 травня 2019 року, з врахуванням відсутності в цьому реєстрі записів про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_4 судами встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 з 29 жовтня 1998 року зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 07 вересня 2020 року № 1471, виданою виконавчим комітетом Пустомитівської міської ради, і записами в Будинковій книзі для прописки громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до абзацу першого пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Враховуючи викладене, оскільки на час смерті ОСОБА_4 та протягом шести місяців після його смерті ОСОБА_3 була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном і вважається такою, що прийняла спадщину після смерті батька.
Частиною першою статті 562 ЦК Української РСР передбачено, що поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.
Як зазначено вище, ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 померла.
Статтями 1216, 1218, 1219 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно зі статтями 1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року було зупинено до залучення до участі у справі правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача ОСОБА_1
08 вересня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Манукян М. А. подала до Львівського апеляційного суду клопотання про відновлення провадження у справі та залучення до участі в ній ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 . Клопотання було мотивоване тим, що на час смерті ОСОБА_1 її син - ОСОБА_2 постійно проживав разом з нею, а тому вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України. Протягом шести місяців з часу смерті ОСОБА_1 ніхто не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - Манукян М. А. про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 .
Вказана ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, так як не відносяться до тих, які в силу статті 1219 ЦК України є особистими і відносно яких правонаступництво недопустиме, відтак до участі у справі може бути залучений правонаступник позивача ОСОБА_1 . Однак ОСОБА_2 , який прийняв спадщину у встановленому законом порядку, одночасно є відповідачем у справі, а процесуальний закон не передбачає поєднання в одній позовній заяві вимог, за якими одна й та сама особа є позивачем та відповідачем. Такі обставини виключають диспозитивність і змагальність у цивільному провадженні.
Частиною першою статті 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Згідно з частинами першою, третьою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 та закриття провадження у справі в цій частині з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 255, частиною першою статті 377 ЦПК України, так як вказані правові норми визначають повноваження суду щодо закриття провадження у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
При цьому, порушивши вимоги статті 55 ЦПК України, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Манукян М. А. про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 .
Крім того, дійшовши висновку, що ОСОБА_2 , який прийняв спадщину у встановленому законом порядку після смерті позивача ОСОБА_1 , є відповідачем у справі, в якій спірні правовідносини допускають правонаступництво, і що процесуальний закон не передбачає поєднання в одній позовній заяві вимог, за якими одна й та сама особа є позивачем та відповідачем, апеляційний суд не звернув уваги на те, що після смерті ОСОБА_1 правовідносини між нею та ОСОБА_2 перестали існувати, а натомість виник спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який залишився не вирішеним.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
При цьому позивачем є особа, яка подала позов або в інтересах якої подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, до яких пред'явлено позовні вимоги.
ЦПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття «неналежний позивач», не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із «самим собою».
ЦПК України надає суду першої інстанції можливість за клопотанням позивача залучити до участі у справі належного відповідача, але в цій справі, за сформульованих позовних вимог та характеру спірних правовідносин, підстав для вчинення такої процесуальної дії не було.
Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 , апеляційний суд не звернув уваги на те, що факт поєднання позивача та відповідача ОСОБА_2 в одній особі внаслідок смерті ОСОБА_1 об'єктивно виключає виникнення у ОСОБА_2 правового конфлікту щодо спадкового майна, яке є предметом спору в цій справі, тобто спір в означеній частині відсутній.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин після вирішення питання процесуального правонаступництва у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_1 апеляційному суду необхідно було також вирішити питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК Українив частині позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, врахувавши при цьому правові висновки, викладені у вищенаведеній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17.
Разом з тим доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 2-612/2008, про те, що для встановлення того, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи вступив він фактично в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, а також - правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 440/49/16-ц, про те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку можливе у випадку, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, не заслуговують на увагу, так як вказані правові висновки були зроблені за наслідками розгляду справ по суті, натомість у справі, яка переглядається, її розгляд не закінчився прийняттям судового рішення по суті заявлених позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, а провадження у справі в цій частині було закрите з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 255, частиною першою статті 377 ЦПК України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок необґрунтованого відхилення клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Манукян М. А. про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позову про визнання права власності в порядку спадкування не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Частиною другою статті 406 ЦПК України передбачено, що скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
Оскільки постанова Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування підлягає скасуваннюз підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, то також підлягає скасуванню й ухвала Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Манукян М. А. про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 , заперечення на яку було включено заявником до касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манукян Марти Андріївни задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Манукян Марти Андріївни про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 скасувати.
Постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук