Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 638/4457/19
провадження № 61-4642св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Ігнатенка В.М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Харківська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю, Комунальне підприємство «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М.,
Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю, Комунальне підприємство «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області, про скасування рішення про державну реєстрацію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 .
На підставі акта приймання земельної ділянки до земель запасу міста від 23 січня 2018 року №14/18 зазначена земельна ділянка, що була у користуванні ФОП ОСОБА_2 , згідно з договором оренди землі від 20 жовтня 2003 року передана до земель запасу міста. Речове право припинено 12 квітня 2018 року.
Виїздом на місце встановлено, що вказана земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «В-1» під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Земельна ділянка не огороджена, доступ до вказаної земельної ділянки вільний, на момент обстеження будівельні роботи не проводились. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна нежитлова будівля літ. «В-1» та веранда літ. «в» загальною площею 302,8 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний №1343158263101) належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі акта державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, б/н, виданого 30 липня 2003 року, Державною технічною комісією; висновку, б/н виданого 02 лютого 2015 року ФОП ОСОБА_3 , інформаційної довідки, б/н виданої 01 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_3 ; технічного паспорту, б/н виданого 07 вересня 2017 року ТОВ «Інвентарбюро».
Відповідно до відомостей з Реєстру речових прав, право власності або право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 для експлуатації нежитлової будівлі літ. «В-1» та веранди літ. «в» за будь-якими фізичними або юридичними особами не зареєстровано.
Одночасно з цим, в Реєстрі речових прав наявна інформація про те, що рішенням Державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженської В. Г. від 27 листопада 2017 року №38354598 внесено зміни в об'єкт нерухомого майна №1343158263101, а саме: торгівельний павільйон, змінено на нежитлову будівлю, загальну площу змінено з 42 кв. м на 302,8 кв. м.
В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, відсутня інформація по зазначеному об'єкту за вищезазначеною адресою.
Позивач вважав рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженської В. Г. від 27 листопада 2017 року незаконним.
Зазначав, що земельна ділянка, на якій збудовано (реконструйовано) зазначений вище об'єкт перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Підставою для прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення стали акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, висновок ФОП ОСОБА_3 , інформаційна довідка ФОП ОСОБА_3 , технічний паспорт ТОВ «Інвентарбюро».
Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав керувався пунктом 58 Порядку державної реєстрації правна нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок), яким передбачено, що за бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об'єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об'єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації замість застосування положень пунктів 40 і 45 Порядку. У разі коли зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна відбулися у зв'язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
На думку позивача відповідач навмисно ввів в оману державного реєстратора, надавши завідомо неправдиві відомості про те, що зміни технічних характеристик об'єкта здійснені без проведення будівельних робіт.
Крім того, внаслідок прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора Харазян Бавакан набув право власності на об'єкт самочинного будівництва, що порушує встановлений порядок проведення будівельних робіт з реконструкції з метою зміни техніко-економічних характеристик такого об'єкту.
Позивач, посилаючись на наведене, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила скасувати рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженської В. Г. від 27 листопада 2017 року №38354598, яким внесено зміни в об'єкт нерухомого майна №1343158263101, що розташований на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 вересня 2020 року у складі судді Цвірюка Д. В. позовні вимоги Харківської міської ради задоволено. Скасовано рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженської В. Г. від 27 листопада 2017 року №38354598, яким внесено зміни в об'єкт нерухомого майна №1343158263101, що розташований на вул. Тобольській, 42 у м. Харкові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державна реєстрація прав та їх обтяжень на нежитлове приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 , була проведена всупереч пункту 45 Порядку (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення), а саме без надання документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, оскільки висновок та інформаційна довідка ФОП ОСОБА_3 не є документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 вересня 2020 року скасовано, у справі ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги Харківської міської ради відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2019 року.
Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 4 323 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 29 травня 2019 року у справі №367/2021/15ц, в якій зазначено, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. При цьому Велика Палата Верховного Суду посилалась на висновок викладений у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18.
Апеляційний суд також указав, що вирішуючи вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженської Г. В. суд не надсилав зазначеному державному реєстратору та філії КП «Добробут» копії позовної заяви, повістки, чим позбавив особу щодо якої ухвалив оскаржуване рішення надавати заперечення, пояснення та користуватися іншими правами, передбаченими законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року, Харківська міська рада просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 рокута залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 вересня 2020 року,посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19 та від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, у яких зазначено, що починаючи з 16 січня 2020 року законодавство не визначає такого способу захисту прав як скасування запису про державну реєстрацію прав. Належним та ефективним способом захисту права у цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності і саме такий спосіб захисту прав призведе до відновлення порушеного права позивача.
Зауважено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту порушених прав та/або законних інтересів.
Наведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
У травні 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 18 квітня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що земельна ділянка (кадастровий №6310136300:10:0004) площею 0,0060 га на АДРЕСА_1 згідно з договором оренди землі від 20 жовтня 2003 року №6393 перебувала у користуванні
ФОП ОСОБА_2 .
Пунктом 6 Додатку 2 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 23 червня 2010 року №158/10 ФОП ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 0,0060 га на АДРЕСА_1 було припинено за його добровільною відмовою, а вказану земельну ділянку надано в оренду ОСОБА_1 строком до 01 червня 2015 року в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки, реєстраційний №6393/03 від 29 жовтня 2003 року для обслуговування торгівельного павільйону. Актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 03 квітня 2012 року за реєстр. №235/12 Управлінням Держкомзему в м. Харкові було встановлено виконання встановлення меж земельної ділянки на місцевості на АДРЕСА_1 .
У подальшому на підставі акта приймання земельної ділянки до земель запасу від 23 січня 2018 року №14/18 земельна ділянка (кадастровий №6310136300:10:0004) площею 0,0060 га на АДРЕСА_1 , передана до земель запасу міста. Речове право припинено 12 квітня 2018 року.
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 05 грудня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на торгівельний павільйон, розташований на АДРЕСА_1 площею 42 кв. м.
Факт збільшення площі нерухомого майна з 42 кв. м на 302,8 кв. м, а також зміну його цільового призначення з торгівельного павільйону на нежитлову будівлю відповідач не заперечує.
Державним реєстратором філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області
Неженською Г. В. 27 листопада 2017 року винесено рішення за №38354598, яким внесено зміни до об'єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1343158263101.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 березня 2019 року № 160479773 значиться інформація про об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. «В-1», веранда літ. «в», загальною площею 302,8 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 27 листопада 2017 року.
Підставою виникнення права власності зазначено: акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, серія та номер: б/н, виданого 30 липня 2003 року, видавник: Державна технічна комісія; висновок, серія та номер: б/н, виданий 02 лютого 2015 року, видавник: ФОП ОСОБА_3 ; інформаційна довідка, серія та номер: б/н, виданий 01 листопада 2017 року, видавник: ФОП ОСОБА_3 ; кваліфікаційний сертифікат, серія та номер: АЕ №003350, виданий 10 липня 2014 року, видавник: Атестаційна архітектурно-будівельна комісія; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 07 вересня 2017 року, видавник: ТОВ «Інвентарбюро».
Відповідно до інформаційної довідки ФОП ОСОБА_3 від 01 листопада 2017 року, при проведенні обстеження та інвентаризації виявлено, що всі основні будівельні конструкції нежитлової будівлі за літ. «В-1» та веранди за літ. «в» деформацій не мають, знаходяться в задовільному технічному стані та придатні для подальшої експлуатації за призначенням. В приміщеннях нежитлової будівлі та веранди був виконаний поточний ремонт з демонтажем частини внутрішніх несучих перегородок, просторовим об'єднанням частини деяких приміщень, встановленням додаткових ненесучих перегородок та зміною внутрішнього оздоблення, внаслідок чого відбулось перепланування. Внаслідок перепланування загальна площа не змінилась та становить 302,8 кв. м. Вказані зміни не є самочинним будівництвом, виконані роботи входять до переліку робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 «Про затвердження будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію».
За висновком ФОП ОСОБА_3 від 02 лютого 2015 року технічний стан існуючих конструкцій нежитлової будівлі літ. «В-1» задовільний, конструкції веранди теж мають задовільний стан.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У справі, яка переглядається, Харківська міська рада ініціювала спір до останнього набувача ОСОБА_1 про скасування рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженської В. Г. від 27 листопада 2017 року № 38354598, яким внесено зміни в об'єкт нерухомого майна №1343158263101, що розташований на АДРЕСА_1 .
Третіми особами у цій справі визначено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю та Комунальне підприємство «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства не залучив до участі у розгляді справи в якості відповідача державного реєстратора, розглянув справу з неналежною третьою особою, а також не звернув уваги на неефективний спосіб захисту порушеного права, обраного позивачем.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду враховуючи наступне.
Щодо необхідності залучення державного реєстратора в якості відповідача
У справі, яка переглядається,відповідачем є ОСОБА_1 - особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зробила висновок про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)).
Зміст і характер відносин між учасниками справи, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір виник між позивачем та ОСОБА_1 . Отже, державний реєстратор філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженської В. Г. є неналежним відповідачем.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 08 грудня 2021 року у справі № 295/2868/19 (провадження № 61-10421св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 175/1243/19 (провадження № 61-2682св21).
Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що державний реєстратор є належним відповідачем у цій категорії спорів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.
Щодо залучення третьої особи у справі
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися учасниками справи.
На суд покладено обов'язок визначити суб'єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі.
Пунктом першим частини першої статті 365 ЦПК України встановлено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з'ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
За таких обставин, встановивши, що місцевий суд розглянув справу з неналежною третьою особою, апеляційний суд не був позбавлений процесуальної можливості залучити належну третю особу та розглянути справу по суті позовних вимог.
Щодо ефективного способу захисту порушеного права
У постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі
№ 916/2464/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19 сформульовано висновок про те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом наведеної правової норми в чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі), на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення місцевим судом рішення у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вказаний Закон не передбачав.
Отже, на момент ухвалення місцевим судом рішення у цій справі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності є правомірним та ефективним способом захисту права, з урахуванням змін, внесених до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і саме такий спосіб захисту прав призведе до відновлення порушеного права позивача.
Щодо порушення місцевим судом процесуального закону в частині надсилання процесуальних документів
Основними засадами судочинства, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128 - 130 ЦПК України.
Пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Обов'язковою явка сторін у судове засідання не визнавалась.
Зіславшись на те, що вирішуючи вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області
Неженської Г. В., місцевий суд не надсилав зазначеному державному реєстратору та філії КП «Добробут» копії позовної заяви, повістки, чим позбавив особу щодо якої ухвалив оскаржуване рішення надавати заперечення, пояснення та користуватися іншими правами передбаченими законом, апеляційний суд залишив поза увагою те, що ці особи з апеляційними скаргами не звертались, не уповноважували на це інших осіб. Справа переглядалась апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 .
Щодо суті позовних вимог
Як на підставу позову Харківська міська рада посилалась на те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав керувався пунктом 58 Порядку, яким передбачено, що за бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об'єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об'єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації замість застосування положень пунктів 40 і 45 Порядку.
Відповідно до пункту 1частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 цього Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Частиною другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 року №1127.
Відповідно до пункту 2 цього Порядку, реконструкція - це реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об'єкта містобудування.
Пунктом 45 вказаного Порядку (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що для державної реєстрації права власності у зв'язку із зміною суб'єкта такого права в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об'єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подаються:
1) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);
2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
3) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).
У разі зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав.
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Таким чином, на державного реєстратора під час вчинення відповідної реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 45 Порядку, необхідних для державної реєстрації права власності, а й, передусім, встановити їх відповідність вимогам законодавства.
Для проведення спірної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомості, відповідачем було подано лише: акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, висновок ФОП ОСОБА_3 ; інформаційна довідка ФОП ОСОБА_3 ; кваліфікаційний сертифікат; технічний паспорт ТОВ «Інвентарбюро», що не узгоджується з переліком документів визначеним пунктом 45 Порядку (в редакції станом на 27 листопада 2017 року).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про те, що державна реєстрація прав та їх обтяжень на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , була проведена всупереч пункту 45 Порядку (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення), а саме без надання документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив закон.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
З огляду на задоволення касаційної скарги Харківської міської ради, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, судовий збір у розмірі 5 764 грн, сплачений Харківською міською радою за перегляд справи в суді касаційної інстанції, підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_1 (останнього набувача спірного майна).
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року скасувати, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 вересня 2020 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради 5 764,00 грн судового збору за перегляд справи в суді касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук