Постанова
Іменем України
10 травня 2022 року
м. Київ
справа № 316/285/20
провадження № 61-17284 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 березня 2020 року у складі судді Бульби О. М.
та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року
у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до комунального підприємства «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради (далі - КП «Тепловодоканал» ЕМР) про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 30 квітня 2019 року він працював на посаді начальника служби з підготовки виробництва
та матеріально-технічного постачання КП «Тепловодоканал» ЕМР.
31 жовтня 2019 року на підприємстві було видано наказ № 192
«Про скорочення штату та чисельності», з яким він був ознайомлений
05 листопада 2019 року.
Того самого дня, 05 листопада 2019 року його було попереджено про скорочення штату працівників, зокрема його звільнення та одночасно повідомлено, що на даний час у підприємстві відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії до закінчення двохмісячного терміну попередження, така йому буде запропонована.
Вважав, що його не було ознайомлено з усіма наявними на підприємстві вакансіями та не запропоновано переведення на одну із них.
Наказом від 04 січня 2020 року № 8-к «Про припинення трудового договору (контракту)» його було звільнено з роботи на підставі пункту 1
частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
У період між попередженням і звільненням на підприємстві працевлаштовувалися особи на посади, які йому не були запропоновані.
Позивач указував, що роботодавцем було порушено ряд необхідних процедур, встановлених чинним законодавством, у тому числі, не враховано переважне його право на залишення на роботі, а також щодо отримання попередньої згоди профспілкової організації, членом якої він є.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ (розпорядження) від 04 січня 2020 року № 8-к «Про припинення трудового договору (контракту)» та його звільнення; поновити його на займаній посаді з 06 січня 2020 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, з позивачем проведено розрахунок, у тому числі, виплачено вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Відповідачем було запропоновано позивачеві наявну вакантну посаду
на підприємстві, а саме - вакансію агента з постачання служби матеріально-технічного постачання, від переведення на яку він відмовився, одночасно надавши згоду на своє звільнення з 06 січня 2020 року,
що підтверджується відміткою у повідомленні від 04 січня 2020 року.
Доказів наявності на підприємстві інших вакансій, крім тієї, що була запропонована позивачу, матеріали справи не містять.
Оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу (розпорядження) від 04 січня 2020 року № 8-к «Про припинення трудового договору (контракту)» та поновлення його на роботі, їхнє задоволення залежить від встановлення факту незаконності такого звільнення, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вказаних вимог.
Апеляційний суд указав, що позивач через свого представника, постійно доповнював та змінював доводи апеляційної скарги, у тому числі, подавав до суду нові докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції.
Разом із тим, перевіряючи аргументи позивача щодо відсутності згоди профспілки на його звільнення, апеляційний суд ухвалою від 25 травня
2021 року витребував у професійної спілки «ТВК» документи (рішення, протокол тощо) на підтвердження надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а у разі відсутності таких документів указав
про необхідність розглянути вказане питання. Копію цієї ухвали суду профспілка отримала 07 червня 2021 року, проте у визначений судом строк не виконала, про поважні причини невиконання суд не повідомила.
У суді апеляційної інстанції представник позивача вказував про те,
що професійна спілка «ТВК» хоча й досі зареєстрована у реєстрі юридичних осіб, проте фактично не функціонує, її члени вийшли з неї та увійшли
до нової спілки (первинна професійна організація КП «Тепловодоканал» ЕМР), що також не заперечувалося стороною відповідача.
Судом апеляційної інстанції взято до уваги лист ГУ ДПС у Запорізькій області від 26 червня 2020 року № 1333/08-01-58-05, за змістом якого відповідно до повідомлень про прийняття працівника на роботу, направлених за період з 01 листопада 2019 року по 04 січня 2020 року, відповідачем прийнято на роботу 15 осіб, частина з яких була прийнята
на роботу на час виконання певної роботи до 04 січня 2020 року, а інша частина - за направленням центру зайнятості до 04 січня 2020 року.
Також апеляційний суд надав критичну оцінку письмовим поясненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки вони не були попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази.
Урахувавши наявні в матеріалах справи докази, пояснення сторін, апеляційним судом встановлено, що наказ від 31 жовтня 2019 року № 192 «Про скорочення штату та чисельності» містить його погодження із головою профспілки, а докази у своїй сукупності свідчать про те, що при звільненні позивача було дотримано всіх вимог трудового законодавства.
Судами враховано відповідну судову практику Верховного Суду України
у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 29 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 316/285/20 із Енергодарського міського суду Запорізької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2022 року справу призначено
до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано відповідні правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, зокрема, щодо необхідності отримання попередньої згоди виборного органу профспілкової організації при звільненні її члена.
КП «Теповодоканал» ЕМР не надало доказів звільнення осіб, який було прийнято на роботу на підприємство у період з 01 листопада 2019 року
по 04 січня 2020 року, що свідчить про їх подальше працевлаштування
та невиконання відповідачем вимог трудового законодавства, адже відповідні посади йому не були запропоновані.
Вважає, що висновки апеляційного суду про отримання профспілкою копії ухвали суду від 25 травня 2021 року про витребування документів
на підтвердження надання згоди на його звільнення базуються
на припущеннях, оскільки вказана ухвала суду була отримана працівником підприємства, а не профспілки. При цьому апеляційним судом встановлено факт припинення діяльності профспілки «ТВК», що свідчить про грубе порушення роботодавцем його трудових прав.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від КП «Тепловодоканал» ЕМР, у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Всі працівники, які були прийняті на роботу у період з 01 листопада
2019 року по 04 січня 2020 року, були працевлаштовані за строковими трудовими договорами, на час виконання певної роботи до 04 січня
2020 року, а тому не могли бути запропоновані позивачеві внаслідок
їх строковості.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом від 23 квітня 2019 року № 04-к ОСОБА_1 прийнятий
за переведенням з комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради з 30 квітня 2019 року на посаду начальника служби з підготовки виробництва та матеріально-технічного постачання КП «Тепловодоканал» ЕМР (а. с. 36, т. 1), що також підтверджується даними трудової книжки позивача (а. с. 8-15, т. 1).
31 жовтня 2019 року у зв'язку з введенням у дію з 01 січня 2020 року нової організаційної структури підприємства, оптимізації штатної чисельності, раціонального використання трудових та матеріальних ресурсів підприємство, КП «Тепловодоканал» ЕМР видало наказ № 192
«Про скорочення штату та чисельності», яким, зокрема, було скорочено посаду начальника служби з підготовки виробництва та матеріально-технічного постачання, яку обіймав позивач (а. с. 37-40, т. 2). З указаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено 05 листопада 2019 року (а. с. 39, т. 2).
Про наступне вивільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було попереджено роботодавцем 05 листопада 2019 року. Одночасно його було повідомлено, що станом на даний час у підприємстві відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії до моменту звільнення, така йому буде запропонована (а. с. 37, т.1).
04 січня 2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про наявність
на підприємстві вакансії агента з постачання служби матеріально-технічного постачання, в якому своїм підписом позивач надав згоду на його звільнення у зв'язку зі скороченням штату з 06 січня 2020 року (а. с. 38, т. 1).
Наказом (розпорядженням) від 04 січня 2020 року № 8-к «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 було звільнено з 06 січня
2020 року з посади начальника служби з підготовки виробництва
та матеріально-технічного постачання КП «Тепловодоканал» ЕМР у зв'язку
зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 7, т. 1).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 травня 2021 року витребувано у професійної спілки «ТВК» документи (рішення, протокол тощо) на підтвердження надання згоди на звільнення ОСОБА_1
із займаної посади, а у разі відсутності таких документів указано про необхідність розгляду вказаного питання (а. с. 59, т. 2).
Копію вказаної ухвали суду профспілка отримала 07 червня 2021 року, проте у визначений судом строк не виконала, про поважні причини невиконання суд не повідомила (а. с. 61, т.2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором
є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства
або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,
що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають
не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення
у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник
або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників
при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Водночас, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,
чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії,
що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті
49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно
у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,
що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення
на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20,
від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження
№ 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі
№ 646/2661/20, провадження № 61-7496св21.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом
КП «Тепловодоканал» ЕМР від 31 жовтня 2019 року № 192 «Про скорочення штату та чисельності» у зв'язку з введенням у дію з 01 січня 2020 року нової організаційної структури підприємства, оптимізації штатної чисельності, раціонального використання трудових та матеріальних ресурсів підприємство, зокрема, з 01 січня 2020 року скорочено посаду начальника служби з підготовки виробництва та матеріально-технічного постачання,
яку обіймав ОСОБА_1 (а. с. 37-40, т. 2).
05 листопада 2019 року ОСОБА_1 підписав попередження про скорочення штату працівників від 05 листопада 2019 року. Одночасно його було повідомлено, що станом на даний час у підприємстві відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії до моменту звільнення, така йому буде запропонована (а. с. 37, т. 1).
При цьому передбачене частиною другою статті 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі враховується лише у випадку скорочення
на підприємстві рівнозначних посад. Проте, матеріали справи не містять відомостей щодо наявності на підприємстві рівнозначної тій посаді,
яку займав позивач та яка скорочувалась.
04 січня 2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про наявність
на підприємстві вакансії агента з постачання служби матеріально-технічного постачання. Разом із тим, ОСОБА_1 відмовився
від переведення на неї та своїм підписом надав згоду на його звільнення
у зв'язку зі скороченням штату з 06 січня 2020 року (а. с. 38, т. 1).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення
або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши
їм належну оцінку, правильно встановив, що у відповідача відбулось скорочення штату працівників, під яке підпадала займана позивачем посада, і роботодавець після попередження позивача про наступне звільнення запропонував наявну у нього на той час вакантну посаду, на яку він не погодився, а отже, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням його посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, роботодавець довів законність його звільнення.
Оскільки позивача не поновлено на роботі, відсутні підстави й для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Твердження позивача про те, що у період з 01 листопада 2019 року
по 04 січня 2020 року на КП «Тепловодоканал» ЕМР були працевлаштовані особи на посади, які не були запропоновані йому, є необґрунтованими, оскільки зазначені посади, на які відповідні особи були взяті безстроково, не відповідають положенням статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування всіх вакантних посад, які позивач міг би займати відповідно до професії, спеціальності та кваліфікації (а. с. 180, т. 1).
Крім цього, строк для виконання робіт за вказаними вакансіями закінчився 04 січня 2020 року.
Верховний Суд погоджується з висновками судів по суті вирішення спору
та звертає увагу, що при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто
чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників
та дотримання відповідної процедури, що судами було перевірено.
При цьому питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.
Перевіряючи аргументи позивача щодо відсутності згоди профспілки
на його звільнення, Верховний Суд виходить з такого.
Частиною першою статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав передбачених пунктами 1 (крім
випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40,
пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише
за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється
з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль
за додержанням податкового законодавства.
Разом із тим, відповідно до частини п'ятої статті 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення
у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
У випадку порушення власником або уповноваженим ним органом (особою) умов колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду (стаття 19 КЗпП України).
Крім того, відповідно до частини 3 статті 49-4 КЗпП України професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.
27 вересня 2019 року КП «Тепловодоканал» ЕМР направляло голові професійної спілки «ТВК» ОСОБА_5 повідомлення про скорочення штату, яке було отримано ним цього самого дня (а. с.36, т.2)
Вбачається, що наказ від 31 жовтня 2019 року № 192 «Про скорочення штату та чисельності» містить погодження головами профспілки «ТВК», а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 39, т. 2),
Доказів, що профспілкою «ТВК» вживались будь-які заходи, у тому числі, щодо повідомлення власника про наявність порушень щодо скорочення працівників та/або надсилались повідомлення про незгоду із звільненням, матеріали справи не містять.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що звільнення погоджується з органом профспілки,
яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
Виконуючи вимоги частини дев'ятої статті 43 КЗпП України, суд апеляційної інстанції ухвалою від 25 травня 2021 року скерував запит щодо згоди
чи відмови у наданні згоди професійної спілки «ТВК» на звільнення
ОСОБА_1 із займаної посади (а. с. 59, т. 2), проте, отримавши копію цієї ухвали суду, профспілка у визначений судом строк її вимоги не виконала, про поважні причини невиконання суд не повідомила (а. с. 61, т.2).
Таким чином, відповідні доводи касаційної скарги відхиляються касаційним судом.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, доказування вимог і застосовані до них норми права.
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться лише до незгоди заявника
з висновками судів.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України,
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 серпня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк