справа № 369/7339/21 головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В.
провадження № 22-ц/824/1523/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
12 травня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Одеський бульвар», поданою представником - Васюком Миколою Миколайовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 серпня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Одеський бульвар» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -
В травні 2021 року ТОВ «Управляюча компанія «Одеський бульвар» звернулось до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , та є споживачем житлово-комунальних послуг. 29.10.2019 р. між ТОВ «Управляюча компанія «Одеський бульвар» та ОСОБА_1 було укладено договір № 485/26-2019 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком комунальних та додаткових послуг. ОСОБА_1 користується житлово-комунальними послугами, які надаються на підставі Договору, який укладений з ТОВ «УК «Одеський бульвар». Згідно довідки від 22.05.2021 р. заборгованість відповідача перед ТОВ «УК «Одеський бульвар» за період з липня 2019 року по квітень 2021 року складає 14 747,43 грн.. Враховуючи викладене, відповідач просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 14747,43 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 серпня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Одеський бульвар» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Одеський бульвар» заборгованість згідно договору № 485/26-2019 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, комунальних та додаткових послуг від 29.10.2019 у розмірі 9 513,43 грн., судовий збір в розмірі 1464,38 грн.В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Одеський бульвар», через представника - Васюка Миколу Миколайовича подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуально права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції в частині скасувати та ухвалити нове. Провадження в частині суми коштів, в розмірі 5 234,00 грн. - закрити та змінити мотивувальну частину рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.08.2021 залишити без змін.
При цьому, зазначає, що відповідачем після звернення позивача до суду було сплачено 5234,00 грн., заборгованості за житлово-комунальні послуги, згідно з укладеним Договором, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору, а 9 513,43 грн. заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Предмет спору існував на момент подання позовної заяви ТОВ «УК «Одеський бульвар», а частково припинив існувати вже після відкриття провадження у справі, а тому суд першої інстанції мав би не відмовити в задоволенні позовної заяви в частині, а закрити в відповідній частині провадження.
Апелянт, вказує, що суд першої інстанції мав би дотримуватись практики Верховного Суду та не проводити розгляд заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, адже позивач у позовній заяві повідомляв про те, що останнім будуть подані витрати на професійну правничу допомогу протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення суду у справі, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзив до суду не надійшов.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, зважаючи на обставини справи та ціну позову, дана категорія справ не підпадає під процесуальну заборону передбачену ч.4 ст. 274 ЦПК України, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що предметом апеляційного розгляду є рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення частини заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 5 234,00 грн. та щодо відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , та є споживачем житлово-комунальних послуг.
29.10.2019 р. між ТОВ «Управляюча компанія «Одеський бульвар» та ОСОБА_1 було укладено договір № 485/26-2019 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком комунальних та додаткових послуг.
ОСОБА_1 користується житлово-комунальними послугами, які надаються на підставі Договору, який укладений з ТОВ «УК «Одеський бульвар».
Згідно довідки від 22.05.2021 року заборгованість відповідача перед ТОВ «УК «Одеський бульвар» за період з липня 2019 року по квітень 2021 року складає 14 747,43 грн..
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем здійснено часткову оплату за житлово-комунальні послуги. Суд встановив наявність заборгованості відповідача за надані позивачем житлово-комунальні послуги у розмірі 9 513,43 грн., що підлягає стягненню на користь ТОВ «Управляюча компанія «Одеський бульвар», тому вирішив, що позовні вимоги позивача по даному позову підлягають до часткового задоволення.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно вимог ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПКУкраїни).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату за житлово-комунальні послуги, що підтверджується: копією квитанції №9ХХЛ-50В5-9НК5-Р51Р від 02.06.2021 на суму 947,00 грн. за січень 2021 року; копією квитанції №322Р-Т59С-ЕНР6-0Р78 від 02.06.2021 на суму 1081,00 грн. за лютий 2021 року; копією квитанції від 31.05.2021 на суму 1608,00 грн. за березень 2021 року; копією квитанції №М334-ЕМ3В-РАХ6-366Р від 02.06.2021 на суму 1598,00 грн. за квітень 2021 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно встановив, що станом на час розгляду справи у відповідача наявна заборгованість за надані позивачем житлово-комунальні послуги у розмірі 9 513,43 грн., що підлягає стягненню на користь ТОВ «Управляюча компанія «Одеський бульвар». Такий розмір дійсної заборгованості не заперечується позивачем.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи клопотань про закриття провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України від учасників справи до суду не надходило. Предметом даного спрору є стягнення заборгованості за надані позивачем житлово-комунальні послуги, часткове добровільне погашення якої відповідачем під час розгляду справи, на думку колегії суддів не є підставою для застосування судом п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України та закриття провадження у відповідній частині, у зв'язку з відсутністю предмета спору. Тому доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів щодо скасування судового рішення в частині відмови у стягненні 5 234,00 грн. та закриття провадження в цій частині є безпідставними.
Що стосується посилань апелянта на неправомірну відмову у стягненні судових витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Ухвалюючи судове рішення в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що будь які документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що ТОВ «Управляюча компанія «Одеський бульвар» дійсно понесло витрати на правничу допомогу, матеріали позовної заяви не містять, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
У частинах 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі N 757/60277/18-ц (провадження N 61-15924св20).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Як вбачається з матеріалів справи, будь які докази, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), їх склад та розмір матеріали справи на час ухвалення судового рішення не містять. Також, до ухвалення судового рішення представником позивача не було зроблено застереження, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані стороною позивача до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення. А згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України таке застереження є обов'язковим.
При цьому, колегія суддів критично розцінює доводи апелянта стосовно посилання позивача у позові на ст. 141 ЦПК України, якого на думку апелянта достатньо, щоб суд не розглядав питання стягнення судових витрат під час ухвалення рішення, а чекав на подання стороною відповідних доказів, оскільки позивачем не вказано, яку саме частину ст. 141 ЦПК України мав на увазі позивач, а суд не вправі самостійно, на свій розсуд обирати спосіб захисту прав позивача, про який конкретно не зазначено самим позивачем.
Крім того, посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, що регулюють дані правовідносини, встановлених обставин та висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки були висловлені за відмінних обставин справи.
А відтак, при ухваленні рішення судом обгрунтовано було розглянуто та вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір, а у стягненні судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. відмовлено за недоведеністю.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволенні позовних вимог та відмову у стягненні витрат на правову допомогу за необґрунтованістю та недоведеністю.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Одеський бульвар», подану представником - Васюком Миколою Миколайовичем залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова