Справа № 344/22729/19
Провадження № 22-ц/4808/58/22
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Василишин
16 травня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.
секретаря Мельник О.В.
за участю апелянта ОСОБА_1 ,
представника апелянта адвоката Тугая А.М.
представника відповідача адвоката Стецика А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Бабій О.М. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авто-Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Просто-страхування», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 08 лютого 2018 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки «Ford Econoline», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням позивача та транспортного засобу марки «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Винуватцем ДТП працівники поліції вважали позивача ОСОБА_1 та направили матеріали про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Постановою Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року постанову суду першої інстанції скасовано, а провадження в справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Апеляційний суд погодився з висновком автотехнічної експертизи щодо дій водія транспортного засобу марки «Nissan» ОСОБА_2 , який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого сталася ДТП. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, від 21 травня 2019 року вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля марки «Ford Econoline», становить 35 375,86 грн, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2
02 березня 2020 року позивач подав заяву про уточнення предмета позову, в якій просив залучити до участі у справі в якості співвідповідача АТ «Просто-страхування» та стягнути в субсидіарному порядку з ОСОБА_2 та АТ «Просто-страхування» на його користь 35 375,86 грн на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, посилаючись на те, що відповідальність за шкоду, спричинену транспортним засобом марки «Nissan» перед третіми особами, була застрахована в АТ «Просто-страхування», яке повинно здійснити відшкодування в межах страхової суми.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 березня 2020 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено АТ «Просто-страхування».
02 червня 2020 року позивач подав заяву про зміну підстав позову, в якій зазначив, що під час ДТП відповідач ОСОБА_2 керував автомобілем, який належить ТОВ «Компанія Авто-Альянс», та працював водієм у вказаній компанії, тобто виконував трудові обов'язки, тому відповідати за завдану шкоду повинен роботодавець - ТОВ «Компанія Авто-Альянс». Вказав, що право потерпілого на відшкодування шкоди заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, а також зауважив, що ним пропущено строк на подання заяви про страхове відшкодування, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. З урахуванням наведеного, позивач визначив відповідачем у справі ТОВ «Компанія Авто-Альянс» та просив стягнути із вказаного відповідача 35 375,86 грн на відшкодування матеріальної шкоди.
Ухвалою суду від 03 червня 2020 року замінено відповідачів ОСОБА_2 та АТ «Просто-страхування» на відповідача ТОВ «Компанія Авто-Альянс».
Ухвалами суду від 01 липня 2020 року та 19 жовтня 2020 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено АТ «Просто-страхування» та ОСОБА_2 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Авто-Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Просто-страхування», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у настанні ДТП є вина двох водіїв в однаковій мірі. Вважає, що судом помилково здійснено аналіз доказів, якими на думку суду встановлено наявність його вини у вчиненні ДТП, та не враховано, що постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року постанову Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2018 року щодо нього скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, тобто встановлено відсутність його вини у вчиненні ДТП. Тому суд помилково вказав про наявність його вини у вчиненні ДТП.
Також апелянт стверджує, що він вірно заявив вимоги до особи, яка завдала шкоду, а не до страхової компанії, посилаючись на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2018 року у справі № 910/9029/17 та постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16, згідно яких право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
Зазначає, що хоч цивільно-правова відповідальність ТОВ «Компанія Авто-Альянс» і була застрахована у АТ «Просто-страхування», однак, з урахуванням вимог ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вказана страхова компанія не є належним відповідачем, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, згідно якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37). При цьому, відповідно до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 724/1009/16-ц).
Із зазначених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України не скористалися.
В засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.
Представник відповідача скаргу заперечив, просив відмовити в її задоволенні.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08 лютого 2018 року на перехресті вулиць Промислова - Крайківського сталася ДТП за участю транспортного засобумарки «Ford Econoline», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням позивача ОСОБА_1 та транспортного засобу марки «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП обидва автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2018 року винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 7).
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року постанову Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення (т. 1 а.с. 8-10).
Апеляційний суд погодився з висновком експерта від 29 травня 2018 року №4.2-341/18, відповідно до якого в умовах даної дорожньо-транспортної ситуації водій автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 повинен був керуватися вимогами пунктів 2.3б, 12.4 та 16.12 ПДР України. У відповідності до вимог вказаних пунктів ПДР України водій автомобіля ОСОБА_2 повинен був рухатися ділянкою проїзної частини вулиці Промислова із швидкістю, яка не перевищує 50 км/год, будучи уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, а при наближенні до перехрестя рівнозначних доріг, за відсутності дорожніх знаків пріоритету, - зобов'язаний був дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч, тобто зі сторони проїзної частини вулиці Крайківського. В діях водія автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 вбачається невідповідність із вимогами пункту 16.12 ПДР України, що перебуває, із технічної точки зору, у причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної ДТП (т. 1 а.с. 12-19).
Встановлено, що на момент ДТП ОСОБА_2 працював у ТОВ «Компанія Авто-Альянс» на посаді водія та виконував свої трудові обов'язки, що підтверджується копією довідки від 29 січня 2020 року №4 (т. 1 а.с. 84).
Також встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована у АТ «Просто-Страхування» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7397189 (т. 1 а.с. 141).
Встановлений даним полісом ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну, складає 100 000 гривень, тобто не перевищує розмір завданого ОСОБА_1 збитку, що згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 21 травня 2019 року становить 35 375,86 грн (т. 1 а.с. 20).
03 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Просто-Страхування» із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку (т. 1 а.с. 75).
Доказів того, що позивач звертався до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування матеріали справи не містять.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Компанія Авто-Альянс» не є належним відповідачем у даній справі, оскільки у разі встановлення у визначеному законодавством порядку вини ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді саме страхова компанія зобов'язана відшкодувати завдану ним майнову шкоду у межах ліміту відповідальності у розмірі 100 000 гривень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, враховуючи наступне.
За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону України «Про страхування»).
Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, є Закон України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 5 Закону №1961-IV є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно зі ст. 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону №1961-IVпередбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та в подальшому підтримано в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц та від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент ДТП ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 , працював у ТОВ «Компанія Авто-Альянс» на посаді водія та виконував свої трудові обов'язки, а тому в силу положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України він не може відповідати за шкоду, завдану ним автомобілю позивача.
Також судом правильно встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у АТ «Просто-Страхування» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7397189. Страхувальником за цим полісом є ТОВ «Компанія Авто-Альянс». Відповідно до полісу ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну, складає 100 000 грн, що не перевищує розмір завданого позивачу збитку, який згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 21 травня 2019 року становить 35 375,86 грн.
З урахуванням наведеного, норм матеріального права, які регулюють дані спірні правовідносини, а також вищевказаного висновку Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Компанія Авто-Альянс» не є належним відповідачем у даній справі, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апелянта про те, що він вірно заявив вимоги до особи, яка завдала шкоду, а не до страхової компанії, посилаючись на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2018 року у справі № 910/9029/17 та постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16, згідно якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 відступила від зазначеного правового висновку, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим (п. 149, 150 постанови).
В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку (п. 135, 136 постанови).
Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що хоч цивільно-правова відповідальність ТОВ «Компанія Авто-Альянс» і була застрахована у АТ «Просто-страхування», однак, з урахуванням вимог ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вказана страхова компанія не є належним відповідачем, оскільки згідно вищевказаного висновку Великої Палати Верховного Суду позивач вправі захистити своє порушене право шляхом звернення з позовом до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
Щодо доводів апелянта про те, що судом помилково здійснено аналіз доказів, якими на думку суду встановлено наявність його вини у вчиненні ДТП, та не враховано, що постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року постанову Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2018 року щодо нього скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, тобто встановлено відсутність його вини у вчиненні ДТП, то такі на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову і суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову саме з цієї підстави, що не позбавляє позивача права повторно звернутися в суд з аналогічним позовом до належного відповідача, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 травня 2022 року.
Суддя-доповідач Василишин Л.В.
Судді: Пнівчук О.В.
Томин О.О.