Номер провадження: 22-ц/813/2493/22
Номер справи місцевого суду: 509/4390/20
Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
05.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Південна Медіа Мережа» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом, у якому просила суд визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті соціальної мережі www.facebook.com на сторінці інформаційного агентства « Південна Медіа Мережа », за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), наступного змісту « ІНФОРМАЦІЯ_4 », зобов'язати ПП «Південна Медіа Мережа», протягом п'яти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про позивача, а саме « ІНФОРМАЦІЯ_4 », шляхом розміщення вступної та резолютивної частини рішення суду на веб-сайті соціальної мережі www.facebook.com на сторінці інформаційного агентства « Південна Медіа Мережа », за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 » - є недостовірною інформацією, стягнути з ПП «Південна Медіа Мережа» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та судовий збір.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті соціальної мережі www.facebook.com на сторінці інформаційного агентства « Південна Медіа Мережа » за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), відповідачем у репортажі розміщено публікацію, в якій відповідач поширив недостовірну інформацію наступного змісту: «… ОСОБА_4 занимается откровенным криминалом: производит у себя в квартире наркосодержающие препараты…»; «…клиенты ОСОБА_4 - в основном без определенного места жительства…»; « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
17.02.2020 року за вищевказаною адресою в мережі інтернет відповідачем розміщено публікацію наступного змісту: «…наркопритон, который возник из-за производства их соседкой ОСОБА_4 наркотиков у себя в квартире - был ликвидирован».
Позивачка вказує, що поширені відомості не відповідають дійсності, порушують її особисті немайнові права та членів її сім'ї, такі як право на повагу до гідності, честі та ділової репутації. ОСОБА_1 вказує, що проживає на території ж/м «Червоний Хутір» з дня народження, характеризується за місцем мешкання позитивно, в правоохоронних органах відсутні відкриті кримінальні провадження, твердження відповідача формують негативну громадську думку, руйнують позитивний імідж та репутацію. Позивач вказує, що відповідач спричинив їй моральну шкоду, а тому вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 05.04.2022 року на 14.30 годину, сторони до суду не з"явились, причини неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем своїх вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Свої позовні вимоги позивач ґрунтувала на тому, що розповсюджена відповідачем стосовно неї інформація, зокрема „ ІНФОРМАЦІЯ_4 " є недостовірною, принижує її честь, гідність і ділову репутацію, є наклепом і образою. Зазначає, що відносно неї відсутні будь-які відкриті кримінальні провадження із зазначеного у репортажі та у публікаціях до репортажу складів кримінальних правопорушень (злочинів), по яким вона була б допитана або їй була б пред"явлена підозра, жодної спільної діяльності з ОСОБА_4 вона не здійснює. Означений репортаж формує та створює помилкове враження у необмеженого кола осіб, про неї, як про особу, яка є подільником у наркобізнесі, репортаж та публікація до нього викладено у категоричній стверджувальній формі, виражені у посиланні на кокретні факти та події, читачі сприймають як фактичні дані, що мають місце у її житті, побудовано та висвітлено таким чином, що дає можливість її впізнати, виходячи із його змісту. Твердження відповідача відносно неї формують негативну громадську думку, руйнують позитивний імідж та репутацію, складає негативне враження у суспільства як про людину, громадянина. Розповсюдження такої інформації створюють негативні наслідки для неї, ставить під сумнів дотримання нею законодавства України та її моральних якостей.
Відповідач позов не визнав та зазначив, що ПП «Південна Медіа Мережа» викликали сусіди позивачки, які скаржилися на неї, на ОСОБА_4 , та на сморід, який на їхню думку розповсюджується від виробництва останньою наркотичних речовин. Ніяких власних коментарів ПП «Південна Медіа Мережа» щодо позивачки не надавало, а лише опублікувало думку та судження сусідів.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
У рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
При дослідженні матеріалів справи, апеляційним судом встановлено, що опублікована відповідачем стаття є вираженням суб'єктивної думки сусідів позивача щодо зазначених ними обставин, а отже є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Крім того, опублікована відповідачем стаття не містить анкетних даних щодо сестер ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , тому не можна беззаперечно стверджувати, що опублікована відповідачем інформація стосується саме позивача.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності (частина друга статті 302 ЦК України).
У справі № 757/33799/15-ц Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».
Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції вказане врахував та прийшов до правильного висновку, що опублікована відповідачем інформація не містить фактичних даних, а містить лише суб"єктивну думку сусідів та критику дій позивача, а тому в силу Закону не підлягає спростуванню та доведенню.
Оскільки вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від основних вимог про спростування недостовірної інформації, яка не знайшла свого підтвердження, підстав для вирішення питання про стягнення моральної шкоди не має.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування чи зміни рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 05.05.2022 року
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова