Справа № 466/1680/21 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.
Провадження № 22-ц/811/3574/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В.
Категорія: 76
05 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
за участі секретаря: Савчук Г.В.,
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника АТ «Українська залізниця» - Гайдаєнка Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові (в режимі відеоконференції) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи,-
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Позовні вимоги мотивував тим, що згідно наказу державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» №311/0с від 20 жовтня 2015 року його було призначено на посаду начальника відокремленого підрозділу «Служба матеріального забезпечення» з посадовим окладом згідно штатного розпису з 20 жовтня 2015 року.
Наказом ПАТ «Укрзалізниця» №1420/ос від 16 липня 2018 року його було звільнено з посади за одноразове порушення своїх посадових обов'язків, згідно п.1 ст.41 КЗпП України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року частково задоволено його позов до ПАТ «Укрзалізниця»:
визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Українська залізниця» від 16 липня 201 року №1420/0с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» згідно п.1 ст.41 КЗпП України;
поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» з 16 липня 2018 року;
стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 454552 гривень 68 копійок з вирахуванням податків зборів та інших платежів.
Наказом АТ «Укрзалізниця» №1924/ос від 22 вересня 2020 року «Про поновлення на роботі за рішенням суду» скасовано наказ від 16 липня 2018 року №1420/0с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», зобов'язано регіональну філію «Львівська залізниця» здійснити виплати ОСОБА_1 відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з зв'язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 343 085,94 гривень.
У той же час, згідно повідомлення начальнику служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії АТ «Укзалізниця» Сенишину І.А. від 22 вересня 2020 року №608, посада, на якій було поновлено його згідно постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, скорочена відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України та запропоновано переведення на одну із вакантних посад.
Згідно повідомлення про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 року №609 ОСОБА_1 , було повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме:
встановлення іншого посадового окладу у межах, визначених Положенням про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця» - 5405 гривень;
встановлення неповного робочого дня тижня з неробочим днем у понеділок;
режим неповного робочого часу, що здійснюватиметься у режимі неповного робочого дня протягом чотирьох годин з 8-00 год. до 12 год. з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Наказом АТ «Укрзалізниця» №2498/0с від 03 грудня 2020 року «З особового складу» запроваджено для ОСОБА_1 режим неповного робочого часу, що здійснюється у режимі неповного робочого дня протягом чотирьох годин з 8-00 год. до 12-00 год. та у режимі неповного робочого тижня з неробочим днем у понеділок з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу та встановлено інших посадовий (місячний) оклад у межах, визначених у Положенні про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», у розмірі 5405 гривень.
Позивач вважав, що наказ АТ «Укрзалізниця» №2498/0с від 03 грудня 2020 року» «З особового складу» є незаконним, оскільки не було змін в організації виробництва і праці на підприємстві.
Сама по собі зміна організаційної структури апарату управління регіональної філії АТ «Укрзалізниця», зокрема, скорочення посади, яку він займав в АТ «Укрзалізниця», не є змінами в організації виробництва і праці, і як наслідок, не є підставою для зміни істотних умов праці.
З урахуванням зазначених обставин та уточнених вимог від 20 квітня 2021 року позивач просив:
визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 2498/ос від 03 грудня 2020 року «З особового складу»;
зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» відновити умови праці ОСОБА_1 , які існували до видання наказу Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 2498/ос від 03 грудня 2020 року «З особового складу»;
стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи у розмірі 85 632 гривень 28 копійок.
Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на те, що сама по собі зміна організаційної структури апарату управління регіональної філії не є підставою для зміни істотних умов праці працівника.
Стверджує, що не може вважатися вдосконаленням структури підприємства ліквідація виробничо-структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» з 17 вересня 2018 року та створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання» з 01 жовтня 2018 року, оскільки відбулося лише перейменування відповідного структурного підрозділу без зміни його основних функцій та призначення.
Звертає увагу на те, що скорочення штату та вдосконалення структури підприємства відбулися після його звільнення, тобто фактично не здійснювалися на момент його повідомлення про зміну істотних умов праці та на момент ухвалення оскаржуваного наказу.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що зміна істотних умов праці для позивача ґрунтується на його добровільній згоді не заслуговують на увагу, оскільки така згода була продиктована несприятливими для нього обставинами, які були умисно та незаконно створені відповідачем та фактично зводили нанівець усі попередні дії позивача щодо захисту своїх порушених трудових прав.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, представника АТ «Українська залізниця» - Гайдаєнка Т.В. на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового рішення по справі.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року №2498/0с «З особового складу» є законним та ґрунтується на добровільній згоді ОСОБА_1 на зміну йому істотних умов праці.
З таким висновком суду погодитися не можна із наступних підстав.
Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Цей обов'язок зокрема проявляє себе в дії ст. 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість.
При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім'ї.
Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП і ст. 22 Закону України «Про оплату праці» роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, установлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно наказу державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» №311/0с від 20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника відокремленого підрозділу «Служба матеріального постачання» з посадовим окладом згідно штатного розпису з 20 жовтня 2015 року (т.1 а.с.7).
Наказом ПАТ «Укрзалізниця» №1420/ос від 16 липня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відокремленого підрозділу «Служба матеріального постачання» регіональної філії «Львівська залізниця» за одноразове порушення своїх посадових обов'язків, згідно п.1 ст.41 КЗпП України (т.1 а.с.8).
Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року (справа №466/6109/18) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовлено (т.1 а.с.9-21).
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укрзалізниця» задоволено частково:
визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Українська залізниця» від 16 липня 201 року №1420/0с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» згідно п.1 ст.41 КЗпП України;
поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» з 16 липня 2018 року;
стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 454552 гривень 68 коп. з вирахуванням податків зборів та інших платежів.
Наказом АТ «Укрзалізниця» №1924/ос від 22 вересня 2020 року «Про поновлення на роботі за рішенням суду» скасовано наказ від 16 липня 2018 року №1420/0с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», зобов'язано регіональну філію «Львівська залізниця» здійснити виплати ОСОБА_1 відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з зв'язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 343 085,94 гривень.
У той же час, згідно повідомлення начальнику служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії АТ «Укзалізниця» Сенишину І.А. від 22 вересня 2020 року №608, посада, на якій було поновлено його згідно постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, скорочена відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України та запропоновано переведення на одну із вакантних посад.
Згідно повідомлення про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 року №609 ОСОБА_1 , було повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме:
встановлення іншого посадового окладу у межах, визначених Положенням про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця» - 5405 гривень;
встановлення неповного робочого дня тижня з неробочим днем у понеділок;
режим неповного робочого часу, що здійснюватиметься у режимі неповного робочого дня протягом чотирьох годин з 8-00 год до 12 год. з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Підставою повідомлення зазначено:
рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17 вересня 2018 року (протокол№Ц-64/72 Ком.т.);
наказ регіональної філії Львівська залізниця» від 28 вересня 2018 року №609/од «Про створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання».
Наказом АТ «Укрзалізниця» №2498/0с від 03 грудня 2020 року «З особового складу» запроваджено для ОСОБА_1 режим неповного робочого часу, що здійснюється у режимі неповного робочого дня протягом чотирьох годин з 8-00 год. до 12-00 год. та у режимі неповного робочого тижня з неробочим днем у понеділок з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу та встановлено інших посадовий (місячний) оклад у межах, визначених у Положенні про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», у розмірі 5405 гривень.
Підстава - повідомлення про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 №ЦПК-609.
Відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
Як випливає зі змісту ч.3 ст.32 КЗпП підставою для зміни істотних умов праці є запровадження змін в організації виробництва і праці.
Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладанням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.
Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №582/1001/15-ц, постанова Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №641/397/17, постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року №752/346/18.
При цьому законодавство не містить чіткого визначення чи переліку змін в організації виробництва і праці, а судова практика, наводить окремі випадки (раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у т.ч. перехід на бригадну форму організації праці, і навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо).
При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тобто змін, які ведуть, наприклад, до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором дія якого продовжується.
Отже, зміна істотних умов праці не передбачає ліквідації трудової функції працівника та виведення посади зі штату. Водночас зміна в організації виробництва і праці, наслідком яких є скорочення штату або чисельності працівників, означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису.
Як слідує з п.10 Постанови Пленуму Верхового Суду України №9 від 06 липня 1992 року «Про практику розгляду трудових спорів», змінами істотних умов праці може бути визнана обґрунтованою, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацію робочих місць, введенням нових форм організації виробництва і праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових технологій, методів тощо).
Таким чином, зміна істотних умов праці передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але з новими умовами праці, що включає зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розмірів і найменування посад та інше.
Перелік істотних умов праці, передбачений ч.3 ст.32 КЗпП України, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку, тому істотні умови праці є оціночним поняттям. При цьому, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Як визначає п.п.3 п.31 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з ч.3 ст.32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміни істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.
Як зазначено вище, підставою для зміни істотних умов праці для ОСОБА_1 були:
рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17 вересня 2018 року (протокол №ц-64/72 Ком.т);
наказ регіональної філії «Львівська залізниця» від 28 вересня 2018 року №495/од «Про створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання»;
наказ від 25 квітня 2020 №188/од'Про запровадження неповного робочого тижня».
На підставі вказаних документів посада, яку обіймав ОСОБА_1 (начальник відокремленого підрозділу» Служба матеріально-технічного забезпечення) та на посаді якого його було поновлено постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року була скорочена.
Однак зміни в організаційній структурі апарату управління підприємства (скорочення посади, яку займав позивач), з огляду на наведені вище положення законодавства, змінами в організації виробництва і праці на АТ «Укрзалізниця» не являються.
Як наслідок, сама по собі зміна організаційної структури апарату управління регіональної філії «Львівська залізниця» не являється підставою для зміни істотних умов праці ОСОБА_1 .
Також не може вважатися вдосконаленням структури підприємства ліквідація виробничо-структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» з 17 вересня 2018 року та створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання» з 01 жовтня 2018 року, оскільки відбулося лише перейменування відповідного структурного підрозділу без зміни його основних функцій та призначення. Відповідно такі зміни не носять характеру вдосконалення структури підприємства.
Що ж до скорочення чисельності та штату працівників, то визначальним критерієм щодо цієї обставини є момент її настання, а саме чи відбувалося скорочення чисельності та штату працівників на момент повідомлення позивача про зміну істотних умов праці чи безпосередньо перед ним.
Скорочення чисельності та штату працівників, відбулося на підставі наказу регіональної філії «Львівська залізниця» від 28 вересня 2018 року №495/од після звільнення ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 також зазначив, що зміни в організації виробництва і праці мало місце після звільнення позивача за одноразове грубе порушення своїх трудових обов'язків згідно п.1 ст.41 КЗпП України та до поновлення його на роботі згідно постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.
В той же час, істотні умови праці позивача були змінені на підставі наказу АТ «Українська залізниця» №2498/ос від 03 грудня 2020 року «З особового складу».
З наведеного слідує, що скорочення штату та «вдосконалення» структури підприємства відбулося після звільнення позивача, тобто фактично не здійснювалося на момент повідомлення його про зміну істотних умов праці та на момент винесення оскаржуваного наказу.
Після поновлення ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду, відповідач під виглядом зміни в організації виробництва і праці свавільно змінив йому (і лише Сенишину) істотні умови праці запровадивши неповний робочий день протягом чотирьох годин з 8-00 год. до 12 год. та у режимі неповного робочого тижня з неробочим днем у понеділок з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Вказані обставини не отримали належної правової оцінки та залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Необґрунтованим також є також висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року №2498/ос «З особового складу» ґрунтується на добровільній згоді ОСОБА_1 на зміну йому істотних умов праці.
Як пояснила в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Дмитришин М.А., відповідач вручив її довірителю повідомлення про зміну істотних умов праці в день поновлення його на роботі за рішенням Львівського апеляційного суду, і відмова у такій згоді, давала б безумовні підстави для повторного звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.6 ст.36 КЗпП України.
У той же час, слід зазначити, що ОСОБА_1 в наказі №2498/ос від 03 грудня 2020 року зазначив про свою незгоду із ним, та вказав про намір оскаржити його в суді з огляду на його незаконність.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що зміна істотних умов праці для ОСОБА_1 ґрунтувалася на його добровільній згоді не заслуговують на увагу, оскільки така згода, була продиктована несприятливими для нього обставинами, які були штучно створені відповідачем після його поновлення на роботі за рішенням суду.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не визначив в достатньому обсязі характер спірних правовідносин, неправильно застосував положення ст.32,97 КЗпП України, сконцентрував свою увагу лише на наявності у відповідача права самостійно запроваджувати зміни в організації виробництва і праці, змінювати істотні умови праці, визначати форми та системи оплати праці найманих працівників, однак, не врахував того, що таке право кореспондується з обов'язком дотримати при вчиненні відповідних дій норм і гарантій, установлених для працівників трудовим законодавством.
У цьому випадку убачається порушення трудових прав ОСОБА_1 в контексті права власності, оплати праці, та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право власності.
Тому підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо визнання незаконним та скасування наказу Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 2498/ос від 03 грудня 2020 року «З особового складу» та зобов'язання АТ«Українська залізниця» відновити умови праці ОСОБА_1 , які існували до видання наказу Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 2498/ос від 03 грудня 2020 року «З особового складу».
Відповідно до ч. 2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачувальної роботи, але не більш як за один рік.
Відтак в період з 04 грудня 2020 року (наступний день після видання оскаржуваного наказу) по 31 березня 2021 року ОСОБА_1 перебуваючи на тій же посаді, отримував заробітну плату у меншому розмірі з вини відповідача.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, у всіх випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два останні календарні місці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
З огляду на те, що позивач був переведений на нижчеоплачувальну роботу з 04 грудня 2020 року, то заробітна плата буде розраховуватися виходячи із виплат за два останні календарні місяці роботи, тобто за жовтень і листопад 2020 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у справі №466/6109/18 вирішено стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 454 552,68 гривень з вирахуванням з цієї суми обов'язкових платежів і зборів.
Таким чином, реальний розмір заробітної плати, яка була отримана позивачем за жовтень 2020 року становить 479 717,21 - 454 552,68 = 25 164,53 гривень.
Розмір заробітної плати за листопад 2020 року становить 30 125,93 гривень.
Жовтень 2020 року - 21 робочий день.
Листопад 2020 року - 21 робочий день.
Звідси, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить (25164,53 грн + 30125,93 грн.)/42 роб. дні=1 316,44 гривень.
Для визначення різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачувальної роботи, необхідно встановити якою б була заробітна плата позивача, за умови, що зміна істотних умов праці не відбулася.
Розрахунковий період з 04 грудня 2020 (дата переведення на нижчеоплачувальну роботу) по 31 березня 2020 року (останнє уточнення позовних вимог) становить 80 робочих днів: грудень 2020р. - 19 роб. дні; січень 2021 року -19 роб. дні; лютий 2021 року -20 роб. дні; березень 2021 року - 22 роб. дні.
Таким чином, розмір заробітної плати, яку отримав би позивач за умови, що зміна істотних умов праці не відбулася, становить: 1316,44 гривень х 80 роб дні =105 315,20 гривень.
Розмір заробітної плати, яку фактично отримав позивач, згідно довідки про доходи, за період з 04 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року становить: 11026,92+2972,75+2808,99+2874,26=19682,92 гривень.
Отже, різниця у заробітку за час виконання позивачем нижчеоплачувальної роботи становить:105315,20 грн. - 19682,92грн. = 85 632,28 гривень.
Зазначену суму (85 632,28 гривень) слід стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 як різницю у заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи за період з 04 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року з вирахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів.
З урахуванням вищезазначеного апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 2498/ос від 03 грудня 2020 року «З особового складу».
Зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» відновити умови праці ОСОБА_1 , які існували до видання наказу Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 2498/ос від 03 грудня 2020 року «З особового складу».
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи в сумі 85 632 (вісімдесят п'ять тисяч шістсот тридцять дві) гривні 28 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 16 травня 2022 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.