Іменем України
27 квітня 2022 року м. Кропивницький
справа № 404/7965/20
провадження № 22-ц/4809/334/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О. Л., Письменний О. А.,
за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н.В.,
учасники справи:
позивач - Кропивницька міська рада;
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кропивницької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди землі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2021 року (суддя Мохонько В.В.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
Кропивницька міська рада звернулася до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по сплаті орендної плати за договором оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 у розмірі 20 477,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до укладеного між сторонами договору оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 Кіровоградська міська рада як Орендодавець передала ОСОБА_1 як Орендарю в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0101 га для розміщення магазину. У договорі сторонами погоджено, зокрема, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 6 476,16 грн у рік або 539,68 грн на місяць, починаючи з дня державної реєстрації договору.
Стверджується, що Орендар свої зобов'язання зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 належним чином не виконує, у результаті чого виникла заборгованість за період з 01 січня 2018 року по 29 серпня 2019 року, яка з урахуванням індексів інфляції складає 20 477,60 грн.
У поданих до суду першої інстанції відзивах на позовОСОБА_1 стверджує про незаконність і безпідставність позовних вимог та заперечує проти їх задоволення. Наголошує, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками багатоквартирного будинку. Чинним законодавством передбачено можливість передачі у власність чи надання у користування земельних ділянок під багатоквартирними житловими будинками лише об'єднанню власників будинку або підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Відтак, Кіровоградська міська рада не могла розпоряджатися земельною ділянкою, переданою в оренду відповідачу за договором, та виступати стороною договору оренди як Орендодавець. До того ж, відповідачу було відмовлено у підписанні Акта про передачу та прийом земельної ділянки в натурі, що створює корупційні ризики. Оскільки, на переконання відповідача, зміст правочину не відповідає дійсності, а також суперечить нормам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про місцеве самоврядування», а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, укладений між сторонами договір оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків. При цьому, визнання недійсним такого правочину в судовому порядку не вимагається (а.с. 53-56, 72-75).
У відповіді на відзив позивач акцентує увагу на необхідності розмежовувати нікчемні та оспорювані правочини. Наголошує, що на час розгляду даної справи судом договір оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 не розірвано та недійсним не визнано, а отже, позовні вимоги про стягнення з Орендаря заборгованості з орендної плати за договором підлягають задоволенню (а.с. 61-62).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2021 року позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кропивницької міської ради заборгованість по сплаті орендної плати за договором оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 у розмірі 20 477,60 грн.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90у пред'явленому до стягнення розмірі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладений сторонами договір оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 не розірваний та є чинним. Вимог про визнання договору в цілому або його частин недійсним або розірвання договору з передбачених законом підстав відповідач не заявляла. Розмір заборгованості відповідачем не спростовано, власного розрахунку заборгованості не надано.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Кропивницькій міській раді у позові про стягнення заборгованості за договором оренди, недійсність якого встановлена законом. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що договір оренди землі від 21 серпня 2014 року № 90 був укладений за межами цивільної дієздатності позивача, оскільки Кіровоградська міська рада не мала права розпоряджатися земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок.Таким чином, при передачі в оренду земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, не були дотримані вимоги ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, необхідні для дійсності правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК України зазначене є підставою недійсності правочину. Якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стверджує, що оскаржуване рішення фактично визнає дійсність договору оренди землі, створюючи прецедент, коли орган місцевого самоврядування може здійснити правочин за межами своїх прав, порушуючи норми законодавства.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
У поданому до апеляційного суду відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. Посилаючись на відповідну практику Верховного Суду, зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. З укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які мають виконуватися. Оскільки такі способи захисту як визнання недійсним нікчемного правочину та встановлення нікчемності правочину не є установленими законом способами захисту прав та інтересів, твердження відповідача про недійсність (нікчемність) договору оренди земельної ділянки вважає необґрунтованим (а.с. 114-115).
03 лютого 2022 року закінчено підготовчі дії; справу призначено до розгляду у суді апеляційної інстанції, про що постановлено відповідну ухвалу.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 23 березня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви представника скаржниці про відвід головуючого судді у даній справі Дьомич Л.М. Протокольною ухвалою від 23 березня 2022 року апеляційний розгляд справи відкладено.
У відповідності до вимог процесуального закону сторони повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 129-130).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступного.
Обставини, встановлені судами
21 серпня 2014 року між Кіровоградською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 90, за умовами п.1.1 якого Орендодавець на підставі рішень Кіровоградської міської ради від 11 грудня 2012 року № 2156 «Про передачу ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 » та від 24 квітня 2014 року № 3106 «Про внесення змін до рішення Кіровоградської міської ради від 11 грудня 2012 року № 2156» надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (код КВЦПЗ 03.07) для розміщення магазину 0,0101 га, яка знаходиться: АДРЕСА_1 (далі - Договір оренди, а.с. 6-8).
Відповідно до п.п. 2.1 - 2.5. Договору оренди, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0101 га землі, які використовуються в комерційних цілях, для розміщення магазину за рахунок земель житлової та громадської забудови. Кадастровий номер земельної ділянки - 3510100000:39:325:0063. На земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна, що належить Орендарю на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 927. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про грошову оцінку земельної ділянки від 01 серпня 2013 року №290/04-10-13 становить: 107936,61 грн. Земельна ділянка, яка надається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкодити її ефективному використанню за цільовим призначенням. Інші особливості об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні. Земельна ділянка встановлена в натурі (на місцевості) у встановленому законодавством порядку.
Договір укладено на п'ять років. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п.п. 3.1-3.2 Договору оренди).
У п.п. 4.1.- 4.4, 4.6 Договору оренди сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі у розмірі 6 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 6 476,16 грн у рік або 539,68 грн на місяць згідно розрахунку, що додається до цього договору, починаючи з дня державної реєстрації договору оренди землі. Кошти за оренду земельної ділянки вносяться на р/р 33218815700002 в УДКС м. Кіровограді, МФО 8230І6, ЄДРПОУ 38037409, отримувач - УДКСУ у м. Кіровограді Кір-д/код платежу: 13050500. Орендна плата вноситься Орендарем не пізніше 28-го числа кожного місяця, наступного за звітним, у розмірі, встановленому п. 4.1 договору. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням її цільового призначення, коефіцієнтів індексації, визначених законодавством. В разі змін коефіцієнтів індексації, індексів інфляції, визначених законодавством, орендар самостійно розраховує (індексує) нормативну грошову оцінку земельної ділянки на момент сплати орендної плати без укладання додаткової угоди з Орендодавцем. Орендар на визначених умовах може вносити орендну плату за майбутній період, але не більше, ніж за один рік. Орендна плата справляється також у випадках, якщо Орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельну ділянку за умовами цього договору.
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.17.1 Договору оренди).
Відповідно до п. 17.4 Договору оренди невід'ємними частинами договору є: розрахунок орендної плати; план земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки; акт про встановлення, погодження та перенесення меж земельної ділянки в натурі; акт приймання-передачі об'єкта оренди; акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (а.с. 9-15).
Договір оренди підписаний представником Орендодавця та Орендарем. Державна реєстрація права оренди земельної ділянки за відповідачем проведена 29 серпня 2017 року.
Позивачем виконано та надано до суду розрахунок заборгованості за Договором оренди за період з січня 2018 року по серпень 2019 року, відповідно до якого заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за договором з урахуванням індексації складає 20477,60 грн (а.с. 16).
Оскільки відповідачем заборгованість за Договором оренди у сумі 20 477,60 грн сплачена не була, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Задовольняючи позов у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила умови Договору оренди, належним чином не виконала своє зобов'язання в частині своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати. Встановивши, що Договір оренди чинний, сторонами або в судовому порядку не розірваний та недійсним судом не визнавався, за відсутності доказів погашення відповідачем заборгованості з орендної плати, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем вимог позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 759 ЦК України визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За вимогами ст. 14 та ст. 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Істотними умовами договору оренди землі є:об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та
відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним
відповідно до закону.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ч.2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).
Заперечуючи проти задоволення позову та обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що зміст укладеного між сторонами Договору оренди суперечить ЗК України, Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про планування і забудову територій», іншим законодавчим актам, а також інтересам суспільства, його моральним засадам, тобто не відповідає вимогам, передбаченим ч. 1 ст.203 ЦК України. Також стверджує, що Договір оренди не відповідає ч. 5 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вважає вимоги позивача необґрунтованими, оскільки в силу положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У свою чергу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Колегія суддів не може погодитись з такими доводами скаржниці, виходячи з наступного.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: 1) коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); 2) якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст.215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зазначено, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.
Таким чином, Договір оренди не може вважатися нікчемним правочином, оскільки недійсним в силу прямої вказівки закону не є. За відсутності відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, не може йтися також і про недійсність Договору оренди.
Отже, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно виходив з того, що Договір оренди не розірваний, у судовому порядку недійсним не визнаний, з інших визначених законом підстав не припинений, а отже, є чинним та обов'язковим для виконання його сторонами.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Встановлені судом обставини щодо неналежного виконання Орендарем умов Договору оренди скаржницею не спростовані.
Скаржниця про свою незгоду з розрахунком пред'явленої до стягнення суми заборгованості за Договором оренди не зазначала, доказів на спростування наявного у справі розрахунку заборгованості, з яким погодився суд першої інстанції, як і власного альтернативного розрахунку не надала.
Докази сплати відповідачем заборгованості за Договором оренди у матеріалах справи відсутні, до суду надані не були.
Колегією суддів взято до уваги, що відповідачем не було надано до суду жодного доказу на підтвердження доводів відзиву на позов, а також апеляційної скарги. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (чинної на період виникнення спірних правовідносин). Процедура передачі земельної ділянки співвласника багатоквартирного будинку врегульована законодавчими актами, як дана процедура виконана відповідач не вказувала в своїх поясненнях, запереченнях, тощо. В передбаченому законом порядку сторона не оспорила договір, а відтак не спростована законність дій позивача.
За викладеного, доводи відповідача зводяться до власного тлумачення вимог законодавства, характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Разом з тим, такі доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який, задовольняючи позов, надав їм об'єктивну оцінку.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті спору, задовольнивши позовні вимоги Кропивницької міської ради.
Колегією суддів критично сприймаються доводи скаржниці про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, які полягають у відсутності в оскаржуваному рішенні оцінки доводів відповідача. Так, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд першої інстанції забезпечив розгляд справи, який ґрунтувався на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів, а тому оскаржуване рішення у повній мірі відповідає критеріям та вимогам, що встановлюються процесуальним законом до судових рішень.
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у дані справі необхідно залишити без задоволення.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.
За вимогами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2021 року, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 16 травня 2022 року
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний