Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3487/21 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.
Категорія 31 Доповідач Борисюк Р. М.
10 травня 2022 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/3487/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Демчук Сніжана Петрівна про визнання договорів недійсними
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О. у м. Житомирі,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, у якому просила визнати недійсним договір дарування садового будинку та земельної ділянки від 29 січня 2019 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Демчук С.П. за реєстраційними номерами №72 і №73 відповідно, вирішити питання відшкодування судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що після смерті її сина в неї погіршився стан здоров'я. У 2019 році її онука - відповідач у справі, запропонувала укласти спадковий договір, мотивуючи це тим, що вона буде доглядати неї до самої смерті, а після - успадкує садовий будинок та земельну ділянку. Позивач погодилась на цю пропозицію і тому у нотаріуса були підписані оспорювані договори. В подальшому, ОСОБА_1 у серпні 2021 року приїхала в садовий будинок та виявила, що в ньому змінені замки і вона не змогла потрапити до нього. Саме тоді їй стало відомо, що в дійсності були укладені договори дарування, а не спадковий договір. Наміру укладати договори дарування вона не мала, оскільки садовий будинок був єдиним її житлом. Вважає, що оскаржувані договори були укладені під впливом помилки.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що ухвалене за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. У січні 2019 році відповідач, запропонувала укласти з позивачем спадковий договір, мотивуючи це тим, що вона буде її доглядати до самої смерті, а після її смерті вона стане власником садового будинку та земельної ділянки. Позивачу було гарантовано довічне право володіти та користуватись садовим будинком та земельною ділянкою. Візит до нотаріуса у 2019 році разом з онукою вона не пам'ятає зовсім, оскільки стан її психічного здоров'я після втрати єдиного сина був жахливий, вона не усвідомлювала жодних подій та значення слів оточуючих людей. У серпні 2021 року вона не змогла потрапити до садового будинку через те, що відповідач змінила замки. Протягом 2019-2021 років позивач усвідомлювала себе власником будинку, здійснювала поточний ремонт будинку, опоряджувала земельну ділянку та сплачувала членські внески у садове товариство. Більше того, ще у 2021 році позивач, як член товариства, приймала трудову участь у діяльності товариства. Підписуючи договір дарування садового будинку та договір дарування земельної ділянки від 29 січня 2019 року, позивач діяла під впливом помилки, адже вважала, що підписує спадковий договір та продовжує бути власником майна до самої смерті.
Визнання договору дарування недійсним є належним способом захисту законних прав позивач та єдиною її можливістю не залишитись на схилі літ на вулиці, адже у позивача немає у власності іншого житла. Відсутність у позивача іншого житла підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 лютого 2022 року.
Таким чином, судом не враховано обставини погіршення стану здоров'я позивача до моменту укладання договір дарування і те, що таке погіршення стану здоров'я могло впливати на об'єктивне сприйняття позивачем наслідків та суті вчинюваних правочинів.
Більше того, позивач не мала фізичної можливості прочитати договори, адже має дуже поганий зір.
В такому випадку судом потрібно було з'ясувати у сторін яким чином позивач, яка має поганий зір, могла прочитати дрібний шрифт договору дарування без усного роз'яснення всіх умов договору.
Від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги як необґрунтованій і безпідставній, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Могильницький І.М. підтримали апеляційну скаргу із наведених в ній підстав.
Відповідачка ОСОБА_2 , її представник адвокат Кирилюк В.А., пославшись на доводи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити судове рішення без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 29 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори дарування садового будинку АДРЕСА_1 ) садове товариство, які посвідчені приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Демчук С.П. та зареєстровані в реєстрі за № №72,73 (а.с.30-33).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того,
що позивачкою не доведено вчинення оспорюваних правочинів під впливом помилки.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками місцевого суду, мотивуючи таким.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
У той же час за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (стаття 1302 ЦК України).
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних, допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному садовому будинку після укладення договору дарування.
Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження тих обставин, що при укладенні оспорюваних договорів дарування від 29 січня 2019 року вона помилилася щодо природи укладеного договору.
Зокрема, пунктами 20 та 21 відповідно вказаних договорів передбачено, що зміст договору сторонам зрозумілий, нез'ясованих та незрозумілих питань для себе вони не мають. Пунктами 22, 23 обумовлено, що вказані договори прочитано сторонами, кожною окремо. Сторони підтвердили нотаріусу, що однаково розуміють значення та умови даних договорів та їх правові наслідки, зміст договорів повністю відповідає їх дійсним намірам. (а.с.31,33).
Крім того, укладенню даних правочинів передував збір необхідних для цього документів, що здійснювався безпосереднього позивачкою. Так, нею було особисто отримано довідку про зареєстрованих осіб в садовому будинку, витяг із технічної документації від 24 січня 2019 року про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Наведене свідчить про обізнаність ОСОБА_1 щодо природи і правових наслідків укладених нею договорів.
Згідно змісту постанови Верховного Суду від 06.10.2021 по справі № 447/2297/19 лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла, як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
Судом також взято до уваги ту обставину, що позивачка самостійно читала, писала та підписувала всі необхідні документи і будь-яких труднощів щодо неможливості вчинення таких дій, зокрема, нотаріусу не висловлювала, що підтверджується змістом договорів.
Враховуючи зазначене, доводи позивачки про те, що підписуючи оспорювані договори дарування, вона мала такі вади зору, які не давали їй змоги самостійно прочитати документ, а хронічні захворювання і психологічний стан не дозволяли усвідомлювати зміст події, сприймаються судом критично.
Слід також зазначити, що ОСОБА_1 не позбулася єдиного житла, оскільки вона зареєстрована та надалі проживає у квартирі АДРЕСА_2 , що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи (а.с.8 зворот).
Доводи позивачки про те, що на момент укладення договору дарування вона прагнула укласти саме спадковий договір, а не договір дарування, не знайшли свого підтвердження. Погіршення стосунків в родинному колі, що потягло за собою зміну у подальшому ставленні та намірів щодо укладення договорів вже після їх вчинення не можуть визнаватися правомірною та достатньою підставою для визнання їх недійсними в контексті положень ст.229 ЦК України.
Таким чином, об'єктивно оцінивши аргументи, наведені у позовній заяві, та наявні докази,
суд першої інстанції правильно визначився із застосуванням статті 229 ЦК України до даних правовідносин, виходячи із встановлених обставин.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте без додержання норм матеріального і процесуального права, а відтак підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 січня 2022 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 13 травня 2022 року.