Провадження № 22-ц/803/3392/22 Справа № 183/5459/19 Головуючий у першій інстанції: Сорока О.В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
16 травня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2022 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
05 вересня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 11.08.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, належним чином не виконує, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої станом на 28.01.2021 року складає 12248,62 грн., а саме 3729,76 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7059,71 грн. - заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом, 1459,15 грн. - пеня. Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість в загальному розмірі 12248,62 грн. (а.с. 2-4, 135).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 12248,62 грн., розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію заяви позичальника ОСОБА_1 від 11.08.2007 року, за змістом якої відповідачу було надано кредит в розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну карту з базовою процентною ставкою 2,0% в місяць на залишок заборгованості (а.с. 15).
Відповідно до письмової розписки відповідача, 11.08.2007 року він отримав кредитну картку та пін код (а.с. 15 зворот).
Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено, зокрема, права та обов'язки сторін договору, відповідальність сторін, зокрема штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору 12 місяців з моменту підписання (п. 9.12) та інші умови, - відповідачем не підписані (а.с. 119-123).
Заява позичальника містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 11.08.2007 року, згідно якого, станом на 28.01.2021 року банком нарахована заборгованість у розмірі 12248,62 грн., а саме 3729,76 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7059,71 грн. - заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом, 1459,15 грн. - пеня. (а.с. 136-159).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приват-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника ОСОБА_1 від 11.08.2007 року процентна ставка визначена в розмірі 2,0% на місяць (24,00% річних).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.08.2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємну частину кредитного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, порядок нарахування і оплати процентів, зокрема, проценти за підвищеною процентною ставкою у випадку несвоєчасного виконання боргових зобов'язань (п.п. 5.5.1 Правил), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (11.08.2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05.09.2019 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату підвищених (зміну банком в односторонньому порядку процентної ставки) процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Правила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).
Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться у матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11.08.2007 року шляхом підписання заяви позичальника.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою, а також неустойку у вигляді пені.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, нарахованих за підвищеною процентною ставкою понад 24,00% річних, а також пені в сумі 1459,15 грн.
Колегія наголошує, що укладений між сторонами кредитний договір від 11.08.2007 року у вигляді заяви позичальника, підписаний сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 3729,76 грн., що також підтверджується випискою з особового рахунку (а.с. 72-112) та не спростовано відповідачем, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку тіла кредиту в розмірі 3729,76 грн.
Крім того, приймаючи до уваги, що банком надано суду заяву позичальника ОСОБА_1 від 11.08.2007 року, яка підписана сторонами та містить погоджені умови, зокрема, щодо розміру процентів за користування кредитом 24,00% річних, - колегія дійшла висновку про обґрунтованість нарахування позивачем заборгованості по процентам за користування кредитом по 05.09.2019 року (з врахуванням уточнених позовних вимог) за ставкою, що погоджена сторонами - 24,00% річних.
Колегія звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Отже, встановивши пред'явлення позивачем вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у повному обсязі 05.09.2019 року шляхом пред'явлення позовної заяви у даній справи, підстави для нарахування відсотків за користування кредитом після вказаної дати поза строком кредитування відсутні.
Разом з тим, відповідачем, до ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення, подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 165).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку, що надані позивачем, останній платіж на погашення заборгованості було здійснено відповідачем 19.08.2016 року на суму 298,00 грн. (а.с. 12 зворот, 73).
Разом з тим, у заяві позичальника ОСОБА_1 від 11.08.2007 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не визначено строку кредитування, умов про погашення кредиту щомісячними платежами, дати остаточного погашення кредиту, тощо. При цьому, процентна ставка визначена в розмірі 2,0% на місяць, тобто нарахування процентів передбачалось щомісячно і відповідно їх сплату позичальник зобов'язаний був проводити щомісячно.
Відтак, оскільки у даних правовідносинах встановлено умови про нарахування щомісячно процентів за користування кредитом у розмірі 2,0% на місяць та відповідно обов'язок відповідача сплачувати їх зі спливом кожного календарного місяця, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; встановивши, що відповідачем було заявлено про застосування позовної давності; враховуючи, що строк кредитування та дата остаточного погашення кредиту сторонами не визначена; останній платіж на погашення боргу було здійснено 19.08.2016 року; приймаючи до уваги, що з даним позовом банк звернувся до суду 05.09.2019 року, - колегія дійшла висновку, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 3729,76 грн. і відсотками, строк оплати яких перебуває у межах трирічного строку позовної давності, тобто за період з 05.09.2016 року по 05.09.2019 (в межах позовних вимог і строку кредитування) та дорівнює 2685,43 грн. (3729,76 грн. (тіло кредиту) х 24,0% (процентна ставка) : 365 (кількість днів у році) х 1095 (кількість днів, за які здійснюється нарахування).
Підстави для стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, що сформувалась до 05.09.2016 року відсутні, у зв'язку з пропуском банку загального трирічного строку позовної давності відносно цих щомісячних нарахувань.
Колегія звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, враховуючи, що сторони не погодили погашення тіла кредиту щомісячними платежами, а також дату остаточного погашення кредиту; приймаючи до уваги положення ч.2 ст.530 ЦК України, кредитор має право вимагати виконання боржником обов'язку щодо повернення фактично отриманих грошових коштів у будь-який час.
Доказів пред'явлення позичальнику вимоги про погашення заборгованості до пред'явлення позовної заяви 05.09.2019 у даній справі не надано; клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Таким чином, трирічний строк позовної давності до вимог про стягнення тіла кредиту позивачем також не пропущений.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви (1921,00 грн.) та апеляційної скарги (2881,50 грн.), пропорційно задоволеним позовним вимогам (52,37%) в сумі 2515,06 грн. (а.с. 1, 180).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 11.08.2007 року в загальному розмірі 6415 (шість тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 19 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 3729,76 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2685,43 грн.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 2515 (дві тисячі п'ятсот п'ятнадцять) грн. 06 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 16 травня 2022 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова