справа№380/18129/21
12 травня 2022 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Самбірської міської ради Львівської області, Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Самбірської міської ради (пл. Ринок,1, м. Самбір, 81400, код ЄДРПОУ - 26269805), Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області (пл. Ринок, 1, м. Самбір, Львівська область, 81400) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради № 153 від 27 травня 2021 року «Про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди».
Позивач вважає оскаржуване рішення порушує його право, оскільки він є власником земельної ділянки, кадастровий № 461090000:01:064:0029 в АДРЕСА_3 , яка є суміжною з ділянкою з відповідача, Самбірської міської ради Львівської області, кадастровий номер № 461090000:01:064:0020, яка є сформованою та вільною.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву від 14.01.2022 № 4323) Самбірська міська рада Львівської області, позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного рішення. При прийнятті вказаного рішення виконавчий комітет Самбірської міської ради керувався ст.ст. 30, 59, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст.6 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 р. № 244 «Про затвердження порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, рішенням Самбірської міської ради від 01 березня 2016 року №24 «Про затвердження Положення про Порядок розміщення тимчасових споруд, літніх майданчиків, лоткової торгівлі, атракціонів та цирків шапіто для провадження підприємницької діяльності в місті Самбір». Вказані норми надають повноваження виконавчому комітету Самбірської міської ради приймати рішення щодо надання дозволів на розміщення тимчасових споруд на території м. Самбора. Зазначають, що дане рішення було прийнято за результатами розгляду заяви фізичної особи підприємця ОСОБА_2 від 05.05.2021 р., про що вказано в самому рішенні. Тобто твердження позивача про те, що оскаржуване рішення було прийнято за результатами розгляду звернення іншої юридичної чи фізичної особи є неправдивими. Тим більше позивач сам спростував цей факт, надавши копію заяви ФОП ОСОБА_2 , як додаток до позовної заяви. Зазначають, що аргументи позивача про те, що гр. ОСОБА_2 , не виконав на даний час п. 5 оскаржуваного рішення не заслуговують на увагу, оскільки вони ніяким чином не впливають на законність прийнятого рішення. Також представник відповідача вказав, що позивач в позовній заяві, вказав, що він є власником сусідньої земельної ділянки, однак всупереч ст. 2, 77 КАС України не довів та не підтвердив жодними належними та допустимими доказами порушення своїх прав та оспорюваних інтересів, оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області.
Третя особа жодних пояснень стовного позовних вимог до суду не надала.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2021 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви. На виконання ухвали суду від 26 жовтня 2021 року позивач подав заяву від 08 листопада 2021 року про виправлення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 12 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Цією ж ухвалою було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 .
Ухвалою суду залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Виконавчий комітет Самбірської міської ради Львівської області.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280).
Відповідно до частин 1,2 статті 2 Закону №280 місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з частинами 1,2 статті 10 Закону №280, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Згідно зі статтею 25 Закону №280 сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з пп. 7 п. "а" ч. 1ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені також ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", згідно з ч. 2 якої до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; 3) організація місць відпочинку для населення; 4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів; 5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо; 6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об'єктах благоустрою; 7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території; 8) визначення на об'єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень; 9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою; 11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища; 12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку"; 14) видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
Статтею 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради
1. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
2. Виконавчий комітет ради:
1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;
2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
3. Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.
Згідно з частинами 1, 2 статті 59 Закону № 280, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Судом встановлено, що Виконавчим комітетом Самбірської міської ради 27 травня 2021 року було прийнято рішення № 153 «Про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди», яким було вирішено надати дозвіл на розміщення тимчасової споруди фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 у АДРЕСА_3 , площею 6 м. кв. на термін з 27.05.2021 року по 27.05.2022 року.
Суд звертає увагу на те, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень чи дій, котрі оскаржуються, у зв'язку із чим вказує наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
При тлумаченні вище згаданих норм права, Верховний Суд України у постанові від 15.12.2015 у справі №800/206/15 вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
У справі, яка розглядається, позивач оскаржує рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради № 153 від 27 травня 2021 року, яким надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 .
Суд звертає увагу на те, що позивач не знаходиться з відповідачем у відносинах, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для третьої особи у справі - особи, якій надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди та яка має вчинити ряд дій згідно рішення № 153 від 27 травня 2021 року.
Гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес”, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття “охоронюваний законом інтерес” у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” має один і той же зміст.
Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 і зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;(б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово “її”); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:
(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до “юридичного” відповідно до ч. 2 ст.124 Конституції України;
(в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу ;
(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);
(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Ознаки “потерпілого” від порушення законного інтересу:
(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
(г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Зі змісту позову не вбачається, яким чином оскаржуване рішення відповідача впливає чи може вплинути на конкретні матеріальні чи нематеріальні блага позивача. Адже, благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. Суд вказує на те, що позивач не зазначає, який саме конкретно-визначений їх інтерес порушено та в чому він полягає, а позовні вимоги, які позивач просять задовольнити, не породжують правових наслідків саме для нього.
Що стосується покликань позивача на те, що оскаржуване рішення порушує його право, оскільки він є власником земельної ділянки, кадастровий № 461090000:01:064:0029 в АДРЕСА_3 , яка є суміжною з ділянкою з відповідача, Самбірської міської ради Львівської області, кадастровий номер № 461090000:01:064:0020, яка є сформованою та вільною, то суд вважає такі підстави позову необґрунтованими, так як доказів того, що оскаржуване позивачем рішення впливає на індивідуальні, конкретно-визначені права (наприклад щодо розпорядження належною його земельною ділянкою (майном) чи усунення перешкод у користуванні таким майном тощо) не надано. Оскаржуване рішення жодним чином не впливає на права чи обов'язки позивача, не спричиняє негативного впливу на право розпорядження позивачем своїм майном і він не зазнав ніякої реальної шкоди.
Не встановивши наявність матеріально-правової заінтересованості позивача в оскаржуваному рішенні, суд не вбачає підстав аналізувати доводи позивача, що стосуються правомірності оскаржуваного рішення.
Суд звертає увагу на те, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивачів передує розгляду питання щодо правомірності рішень чи дій, котрі оскаржуються. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивачів є підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення чи дій. Відтак, висновки суду щодо протиправності оскаржуваного позивачами рішення не мають самостійного правового значення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 року №640/21611/19
З огляду на вищенаведене, відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та про порушення у зв'язку із цим прав позивача лише у випадку доведення позивачем порушення його прав, чи свобод чи охоронюваних законом інтересів. Оцінка рішень за позовом особи, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах, апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”, заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Суд зазначає, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради від 27 травня 2021 року за № 153 «Про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди» не стосується позивача, відтак, не зумовило виникнення чи порушення будь-яких індивідуально-виражених прав і обов'язків для позивача, що підлягають захисту чи відновленню в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Самбірської міської ради Львівської області, Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,- відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна