Рішення від 12.05.2022 по справі 320/7682/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2022 року № 320/7682/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області

про визнання протиправним та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0007561309, №0007571309, №0007721309, №0007691309, №0007601309, №0007701309, №0007581309 від 04.04.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309, винесені на підставі складеного акту №124/10-36-13-256800767 від 23.02.2018 ГУ ДФС у Київській області "Про результати планової ментальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2016 рік.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані індивідуальні акти прийнято відповідачем без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновки, сформовані у ході контрольного заходу щодо заниження оподатковуваного доходу та, відповідно, заниження податку з доходів фізичних осіб, а також неоприбуткування та не проведення обліку товарно-матеріальних цінностей в Книзі доходів та витрат вважає такими, що не підтверджені належним та допустимим доказами. Позивач стверджує, що відображені ним у відповідних податкових деклараціях показники загального оподатковуваного доходу, витрат та чистого оподатковуваного доходу підтверджуються наявною первинною документацією, зокрема, платіжними документами, банківськими виписками, видатковими накладними.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що у ході перевірки позивача були виявлені факти, які свідчать про реалізацію ним товарів, що не були обліковані у встановленому законом порядку. З урахуванням викладеного відповідач вважає, що обґрунтовано збільшив податкові зобов'язання позивача та визначив йому штрафні санкції.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 03.09.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 22.09.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.02.2021 витребувано докази по справі.

Ухвалою суду від 18.02.2021 витребувано докази по справі.

Протокольною ухвалою суду від 11.05.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 12.05.2021 витребувано докази по справі.

Протокольною ухвалою суду від 31.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, клопотання представника позивача та те, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою суду від 09.09.2021 прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Ухвалою суду від 12.05.2022 замінено відповідача у справі у порядку процесуального правонаступництва.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2014 по 31.12.2016 перебувала на загальній системі оподаткування, як платник податків.

На підставі ст. 77 Податкового кодексу України, відповідно до направлень від 26.07.2017 №1779, №1778 та №1780 виданих Головним управлінням ДФС у Київській області та згідно плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на III квартал 2017 року була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства та з питань нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За наслідками проведення перевірки 23.02.2018 ГУ ДФС у Київській області складено Акт документальної планової виїзної перевірки №124/10-36-13-09/ НОМЕР_1 , за яким встановлено наступні порушення:

- п.44.1 ст.44, п.177.10. ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями), у зв'язку із ненаданням для проведення перевірки книгу обліку доходів і витрат;

- пп.138.1.1 п.138.1, пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.167.1 ст.167, п.177.4 п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 3645046,87 грн., в тому числі у2015р. у сумі 1590349,24 грн., та у 2016р. у сумі 2054697,63 грн;

- п.2 ч.1 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями) в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 258029,20 гривень., в т.ч. за 2014р. на суму 77425,47 грн. за 2015р. на суму 89460,37 грн., за 2016 рік на суму 91143,36 грн;

- п.187.1 ст.187п.198.5 ст.198 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями) в частині заниження суми податку на додану вартість 727900 грн., в т.ч. за 2015р. на суму 204411 грн. та 2016р. на суму 538852 грн;

- п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями) заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період 01.01.2015р. по 31.12.2016р. на суму 291043,31 грн., в т.ч. у 2015 році на суму 119818.51 грн., та у 2016 році на суму 171224,80 грн;

- ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), в частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО всього на суму 2812888,98 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0007561309, 07571309, №0007721309, №0007691309, №0007601309, №0007701309, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309.

Вважаючи вказані рішення є протиправними та такими, що не відповідають фактичним обставинам, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 75.1.2 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено ст. 78 ПК України.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

П. 86.1 ст. 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акту або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно з п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному п. 44.7 ст. 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акту (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст. 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному п. 44.7 ст. 44 цього Кодексу.

У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акту перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному п. 44.7 ст.44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному п. 44.7 ст. 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акту перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акту (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Відповідно п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремленні підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пп. 16.1.2 п.16 Кодексу платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Об'єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПКУ).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 177.4.1. п.177.4 ст.177 ПК України);

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп. 177.4.2. п.177.4 ст.177 ПК України);

суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (пп. 177.4.3. п.177.4 ст.177 ПК України);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4. п.177.4 ст.177 ПК України).

Не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати послуг (пп. 177.4.5. п.177.4 ст.177 ПК України).

Фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи (п.177.5 ст.177 ПК України).Згідно із положеннями п. 44.2 ст. 44 ПКУ для обрахунку об'єкта оподаткування платних податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких місти посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до п. 181.1 статті 181 ПК України, у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно п.183.2 статті 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Відповідно до п. 183.1 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Відповідно до п. 183.10 ст. 183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді (п.177.10 ст.177 ПК України).

Відповідно до Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України 16.09.2013 N 481, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 р. за N 1686/24218), дані Книги заповнюються у гривнях з копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

За правилами пункту 6 П(С)БО «Витрати» 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п. 7 П(С)БО «Витрати» 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 6 Порядку № 481 визначено, що у графі 2 книги відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та /або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня; у графі 9 визначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8). У графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Наказом ДПА України від 2 грудня 2005 р. №540 затверджено Методичні вказівки щодо визначення стандартів якості контрольно-перевірочної роботи.

Метою визначення стандартів якості контрольно-перевірочної роботи є встановлення системи вимог, спрямованих на запровадження однорідної системи відображення в актах перевірок аспектів, пов'язаних з оцінкою виконання платниками податків зобов'язань зі сплати податків, а також інших вимог законодавства, перевірка яких знаходиться в компетенції податкової служби.

1. Будь-який висновок акта перевірки, який стосується оцінки повноти та своєчасності виконання платником своїх зобов'язань перед бюджетом, має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих в ході перевірки.

2. Порядок доказування має бути визначено таким чином, щоб можна було встановити:

безпосередній зв'язок між показниками податкової декларації (розрахунку) та регістрами бухгалтерського обліку (первинними документами), які використовувались при проведенні перевірки;

осіб, чиї дії (або бездіяльність) призвели до порушень законодавства (якщо такі мали місце).

3. У випадку якщо перевіркою можливо визначити конкретний первинний документ або обліковий регістр, невикористання, використання або некоректне використання якого вплинуло на правильність визначення конкретних показників декларацій, акт перевірки має містити посилання на такий первинний документ або обліковий регістр.

4. У разі якщо перевірка свідчить про невірне визначення суб'єктом господарювання об'єктів оподаткування, але не має змоги встановити конкретні причини відхилення та визначити конкретні документи, що необґрунтовано вплинули (не вплинули) на розмір відповідних показників, в акті перевірки здійснюється посилання на норми законодавства, які регулюють загальний порядок обчислення конкретного податку.

5. Якщо застосовується п. 4 цього Стандарту, в акті перевірки має бути детально викладено розрахунки, на підставі яких визначено об'єкти оподаткування, та оцінку відхилень, обчислених таким чином об'єктів, від задекларованих підприємством. Такі розрахунки мають бути законодавчо обґрунтованими. У цьому випадку базою для перевірки виступають дані бухгалтерського обліку або дані первинних документів, які надано для перевірки (Стандарт 2. Доказовість ).

VI. Оцінка суду

В ході судового розгляду справи, суд встановив, що контролюючим органом було проведено планову документальну виїзну перевірку, за наслідками проведення якої, 23.02.2018 ГУ ДФС у Київській області складено Акт документальної планової виїзної перевірки №124/10-36-13-09/3256800767, за яким встановлено наступні порушення:

- п.44.1 ст.44, п.177.10. ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями), у зв'язку із ненаданням для проведення перевірки книгу обліку доходів і витрат;

- пп.138.1.1 п.138.1, пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.167.1 ст.167, п.177.4 п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 3645046,87 грн., в тому числі у2015р. у сумі 1590349,24 грн., та у 2016р. у сумі 2054697,63 грн;

- п.2 ч.1 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями) в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 258029,20 гривень., в т.ч. за 2014р. на суму 77425,47 грн. за 2015р. на суму 89460,37 грн., за 2016 рік на суму 91143,36 грн;

- п.187.1 ст.187п.198.5 ст.198 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями) в частині заниження суми податку на додану вартість 727900 грн., в т.ч. за 2015р. на суму 204411 грн. та 2016р. на суму 538852 грн;

- п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями) заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період 01.01.2015р. по 31.12.2016р. на суму 291043,31 грн., в т.ч. у 2015 році на суму 119818.51 грн., та у 2016 році на суму 171224,80 грн;

- ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), в частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО всього на суму 2812888,98 грн.

Щодо встановленого порушення в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 3645046,87 грн., суд встановив таке.

Відповідно п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремленні підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пп. 16.1.2 п.16 Кодексу платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Об'єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПКУ).

Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти висновку, що об'єктом оподаткування доходу позивача є його чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі, отримані позивачем) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з його господарською діяльністю.

Так, податковий орган встановив, що позивачем реалізовано товарно-матеріальних цінностей без відображення в податковому обліку та в податковій декларації про майновий стан і доходи у період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на суму - 492886,6 грн, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 2319998,53 грн.

В контексті встановленого суд зазначає, що при проведенні перевірки позивача контролюючий орган вдався до неаргументованого розрахунку чистого оподатковуваного доходу позивача.

Так, розмір заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, у вказані вище періоди контролюючий орган визначив не шляхом перевірки відповідних первинних документів, що містять відомості про обсяги виручки та витрат, а математично, на підставі усереднених показників (цін).

Судом зазначається, що зазначений метод усереднених показників вимірювання не визначений законодавством. Правомірність застосування такого методу у цьому випадку, відповідач також не довів в ході розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що жодних посилань на об'єктивні факти, підтверджені первинними або іншими документами, що свідчили б про реалізацію позивачем товарів, дохід від чого не відображено у податковому обліку, акт перевірки не містить.

Таким чином, в порушення наведених норм, визначаючи позивачу заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, податковий орган в акті не відобразив посилання на первинні документи, здійснивши самостійне визначення умовного числового значення оподатковуваного доходу, який мав би отримати позивач.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача, що наведені висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях та є непідтвердженими належними та достовірними засобами доказування.

Крім цього, суд вказує на безпідставність встановленого порушення передбаченого п.292.2 ст.292 Податкового кодексу України, оскільки ця норма відноситися виключно до платників єдиного податку. Водночас, суд встановив, що позивач у період з 01.01.2014 по 31.12.2016 перебувала на загальній системі оподаткування та не була платником єдиного податку.

Надаючи оцінку доводам сторін, враховує також висновок експерта №13 від 27.08.2021, у якому зазначено, що на підставі наданих на експертизу документів встановлено, що за досліджуємий період ФОП ОСОБА_1 понесені витрати пов'язані з господарською діяльністю та одержанім доходу в сумі 22 195 986,50 грн., що не співпадає з даними зазначеними у деклараціях, в тому числі: у 2014 році - 5986539,00 грн., у 2015 році - 7104991,20 грн., у 2016 році - 9104456,30 грн. Загальна сума, що підлягає оподаткування за досліджуємий дорівнює 51576,81 грн., що не співпадає з даними зазначеними у деклараціях, в тому числі: у 2014 році - 28870,01 грн., у 2015 році - 10535,1грн., у 2016 році - 12171,70 грн. Загальна сума заниження доходу, що підлягає оподаткуванню складає 13870,80 грн.

Відповідно до ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку на доходи фізичних осіб протягом 2014 року складала на рівні 15% та 17% (для доходів база оподаткування яких перевищувала десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, тобто 12180 грн.)

У 2015 році ставки прибуткового податку складають: 15% - для щомісячної суми доходів, що не перевищує 10 мінімальних заробітних плат або 12 180 гривень; 20% - для доходів, що перевищують 10 мінімальних заробітних плат (тобто 12 180 гривень).

З 01.01.2016 застосовується ставка 18% до будь-якої суми доходів.

Таким чином за досліджуємий період сума податку на доходи фізичних осіб склала 8101,67 грн., що на 2121,17 грн. менші чим задекларовано ФОП ОСОБА_1 в деклараціях про майновий стан і доходи за 2014 - 2016 р.р.

З огляду на наведене, висновок контролюючого органу про порушення позивачем пп.138.1.1 п.138.1, пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.167.1 ст.167, п.177.4 п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 3645046,87 грн., в тому числі у2015р. у сумі 1590349,24 грн., та у 2016р. у сумі 2054697,63 грн, є необґрунтованим.

Щодо встановленого порушення передбаченого п.2 ч.1 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За змістом частини першої статті 7 Закону №2464-VI базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача (частина четверта статті 7 Закону №2464-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відтак, правильність нарахування позивачем єдиного внеску за період, що перевірявся, також залежить від правильності визначення позивачем суми доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем ЄСВ за період з 2014 по 2016 роки на загальну суму 258029,20 грн. у зв'язку з заниженням позивачем суми чистого оподатковуваного доходу.

З огляду на безпідставність висновків контролюючого органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2014 - 2016 роки на суму 3645046,87 грн грн., висновки акту перевірки про заниження позивачем ЄСВ є також безпідставними.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України, тобто загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи.

Оскільки у ході розгляду справи спростований висновок контролюючого органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2014-2016 роки, доводи контролюючого органу про заниження позивачем військового збору є безпідставними.

Щодо встановленого порушення передбаченого п.187.1 ст.187п.198.5 ст.198 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. в частині заниження суми податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту визначений статтею 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Висновки контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту на суму 1153650,00 грн спростовуються тим, що відповідач при визначенні суми заниження об'єкта оподаткування в результаті проведення податкової перевірки, використав методику, яка не відповідає податковому законодавству, а отже здійснене на підставі цієї методики донарахування податкових зобов'язань не може бути правильним.

Також, є необґрунтованими висновки відповідача щодо порушення ФОП ОСОБА_1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО всього на суму 2812888,98 грн, з огляду на відсутність належного обґрунтування в акті перевірки встановленого порушення.

Суд зазначає, що акт перевірки (т.1 а.с.30) містить формальне посилання на проведення позивачем розрахунків з контрагентами-покупцями без використання РРО, без посилань на обставини за яких таке порушення було встановлено.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 до перевірки запитуваних первинних документів, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач на запит Головного управління ДФС у Київській області надала відповідь, у якій вказала на вилучення в ході досудового розслідування (кримінальне провадження №42016220000000299), первинних документів другим слідчим відділом прокуратури Полтавської області. При цьому суд зазначає, що перевірка ФОП ОСОБА_1 проводилася на підставі первинних документів отриманих саме від органів досудового розслідування.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо необхідності залишення без розгляду позовних вимог, суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу, що тривалий час Вищий адміністративний суд та в подальшому Верховний Суд спрямовували судову практику щодо вирішення питання тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень та визначали, що такий строк становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Слід відмітити, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першійстатті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26.11.2020 у справі №500/2486/19 дійшов висновку про необхідність змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах, відступив від сталої правової позиції та визначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

При цьому також вказав, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

У рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 (справа № 1-9/2011) Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантуєтьсястаттею 55 Конституції Українита пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 вказав, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному, а реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Так, у остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Крім цього, за правовою позицією Європейської Комісії за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 № 512/2009, однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

Так, положеннями податкового законодавства закріплено правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), яке покликано забезпечувати реалізацію однієї з ознак верховенства права - правової визначеності, а саме: можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.

Таким чином, враховуючи усталений підхід в судовій практиці до строку звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень контролюючого органу, позивач не міг очікувати та об'єктивно передбачити, що буде сформовано Верховним Судом нову правову позицію, відповідно до якої строк для оскарження в судовому порядку буде скорочено. Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

VII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

VІІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 10510,00 грн, що підтверджується квитанцією №ПН3796 від 14.09.2020. Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0007561309, №0007571309, №0007721309, №0007691309, №0007601309, №0007701309, №0007581309 від 04.04.2018 винесені Головним управлінням ДФС у Київській області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309 винесену Головним управлінням ДФС у Київській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмірі 10510,00 грн (десять тисяч п'ятсот десять грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. вул. Святослава Хороброго, 5-а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 12 травня 2022 року.