Справа № 629/5240/21 Номер провадження 22-ц/814/1243/22Головуючий у 1-й інстанції Цендра Н.В. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.
11 травня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Прядкіної О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,
секретаря: Ракович Д.Г.,
за участі: представника заявника - адвоката Желанової О.Б.,
розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області в особі Лозівського відділу ДМС України у Харківській області
за апеляційною скаргою адвоката Желанової Оксани Борисівни в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 вересня 2021 року, прийнятої під головуванням судді Цендра Н.В. в м. Лозова, -
У вересні 2021 року адвокат Желанова О. Б. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Ленінакан, Гукасянівського району, Вірменської РСР, до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 вересня 2021 року у відкритті провадження по справі за вказаною заявою відмовлено на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що є рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Не погодившись з даною ухвалою, адвокат Желанова О. Б. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та безпідставність ухвали, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до Лозівського міськрайонного суду Харківської області для продовження розгляду.
Доводи скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі, не дав належної оцінки тому, що предметом справи № 629/6520/19 є встановлення факту проживання заявника станом на конкретну дату - 24.08.1991 і підставою є перспектива встановлення належності до громадянства України за статтею 3 Закону України «Про громадянство України», натомість предметом даної справи є встановлення факту проживання особи до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» і підставою є можливість ОСОБА_1 набути громадянство України за територіальним походженням.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Розпорядженням Голови Верховного Суду Князева В. від 25.03.2022 № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з наступного.
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно пункту 6 частини першої статті 374, пунктів 3, 4 частини першої статті 379 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції у разі невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України та виходив із того, що на час звернення з вказаною заявою до суду набрало законної сили рішення районного суду між тими ж сторонами, про встановлення того ж юридичного факту, з тих же підстав.
Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов помилково, не давши належної оцінки змісту заявлених вимог та їх співвідношення до норм Закону України «Про громадянство України», з якими пов'язується встановлення факту, що має правові наслідки для набуття ОСОБА_1 громадянства України.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, які розглядаються в порядку окремого провадження - виду непозовного цивільного судочинства, призначеного для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (статті 19, 293 ЦПК України).
Так, статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, який не є вичерпним, і відповідно до частини другої цієї статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 127/22302/17 (провадження № 61-13029св18) вказано, що «законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (у редакції, чинній на момент звернення із заявою та постановлення судом оскаржуваної ухвали у цій справі), особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Пунктом 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року (далі - Порядок) передбачено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції встановив, що рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 січня 2020 року (справа № 629/6520/19), яке набрало законної сили, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Ленінакан, Гукасянівський район, Вірменська РСР, на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Дійшовши висновку, що у цій справі одночасно збігаються склад учасників цивільного процесу, матеріально-правові вимоги та обставини, що обґрунтовують звернення ОСОБА_1 до суду, суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, яким встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
При цьому суд не взяв до уваги, що встановлений рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28.01.2020 у справі № 629/6520/19 факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та факт, який заявник просить встановити у цій справі - постійного проживання ОСОБА_1 до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво», не є тотожними та породжують різні правові наслідки - встановлення належності до громадянства України з 24 серпня 1991 року згідно пункту 1 частини першої, частини другої статті 3 Закону України «Про громадянство України», та створення умов для набуття громадянства України за територіальним походженням згідно пункту 2 частини першої статті 6, статті 8 Закону України «Про громадянство України», датою якого є дата реєстрації набуття особою громадянства України, що свідчить про відмінність заявлених вимог та відсутність підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
За таких обставин оскаржувана ухвала суду, яка не відповідає нормам матеріального та процесуального права й перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з дотриманням правил територіальної підсудності.
Оскільки, розпорядженням голови Верховного Суду від 06 квітня 2022 року № 16/0/9-22 змінена територіальна підсудність судових справ в умовах воєнного стану, зокрема, територіальну підсудність справ Лозівського міськрайонного суду Харківської області визначено Амур-Нижньодніпровському районному суд м. Дніпропетровська, тому для продовження розгляду справа направляється до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката Желанової Оксани Борисівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 вересня 2021 року скасувати, направивши справу для продовження розгляду до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. В. Прядкіна
Судді: С. Б. Бутенко
О. І. Обідіна