79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.05.2022 Справа № 462/3169/18
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача: Земляк Ольги Анатоліївни , м. Львів
про стягнення 52 275,30 євро заборгованості та 50 000 грн моральної шкоди
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - позивач, ОСОБА_3 - представник
від відповідача: Мартиневич Ю.О. - адвокат
Обставини розгляду справи.
30.05.2018 на розгляд Залізничного районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Земляк Ольги Анатоліївни про стягнення 52 275,30 євро заборгованості та 50 000 грн моральної шкоди.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23.10.2020 у справі №462/3169/18 позов задоволено частково, стягнуто з Земляк Ольги Анатоліївни на користь ОСОБА_1 45 456,21 євро, 6 819,09 євро 3% річних, стягнуто з Земляк Ольги Анатоліївни в дохід держави 11 140,60 грн судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 03.08.2021 у справі №462/3169/18 рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.12.2019 скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Земляк Ольги Анатоліївни про стягнення боргу закрито. Ухвалюючи вказану постанову про закриття провадження, Львівський апеляційний суд встановив, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент укладення спірного договору ОСОБА_1 (з 29.12.1995 по 28.12.2016) та Земляк О.А. (з 04.08.1994 по 06.07.2020) були зареєстровані як фізичні особи-підприємці, а тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Такий спір належить до юрисдикції Господарського суду Львівської області.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 14.09.2021 справу №462/3169/18 направлено до Господарського суду Львівської області за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.10.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
02.11.2021 на адресу суду надійшли заяви позивачки про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 15.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.12.2021.
Ухвалою від 06.12.2021 суд відклав підготовче засідання на 23.12.2021.
23.12.2021 через канцелярію суду від Земляк Ольги Анатоліївни надійшов відзив на позовну заяву (вх. №31045/21 від 23.12.2021) та клопотання про призначення експертизи (вх. №5292/21 від 23.12.2021).
В підготовчому засіданні 23.12.2021 було оголошено перерву до 17.01.2022.
14.01.2022 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (вх. №1089/22 від 14.01.2022).
Ухвалою від 17.01.2022 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 10.02.2022.
В підготовчому засіданні 10.02.2022 було оголошено перерву до 14.02.2022.
10.02.2022 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №3936/22 від 10.02.2022).
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, ухвалою від 14.02.2022 суд відмовив в прийнятті до розгляду доказів, долучених до клопотання про долучення доказів (вх. №3936/22 від 10.02.2022), закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.03.2022.
18.02.2022 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №4545/22 від 18.02.2022).
Ухвалою від 03.03.2022 суд відклав розгляд справи на 11.04.2022.
В судовому засіданні 11.04.2022 було оголошено перерву до 02.05.2022.
Розглянувши клопотання про долучення доказів, яке подано позивачкою 18.02.2022, суд в судовому засіданні 02.05.2022 протокольною ухвалою відмовив в задоволенні такого клопотання з огляду на те, що такі докази не подані у встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України строк, причин неможливості подання їх у вказаний строк позивачкою не обґрунтовано, клопотання про долучення доказів подано на стадії судового розгляду.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 09.09.2014 між позивачкою та відповідачкою було укладено договір, на виконання умов якого відповідачці згідно накладних було передано у власність товар загальною вартістю 47 000,00 євро. Однак, відповідачка свої зобов'язання щодо оплати вартості товару до 09.09.2016 виконала частково, на дату звернення до суду заборгованість становить 45 456,21 євро. За порушення строків оплати вартості послуг відповідачці нараховано 6 819,09 євро 3% річних, а також завдано моральну шкоду, розмір якої становить 50 000,00 грн. Таким чином, позивачка просила суд стягнути з відповідачки на користь позивачки заборгованість у розмірі 52 275,30 євро та 50 000,00 грн моральної шкоди.
В судових засіданнях представник відповідачки проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поданому відзиві на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що позивачкою договір від 09.09.2014 не підписувався, не підписувалися і накладні на товар, висновком експертизи від 31.01.2020 встановлено, що у тексті договору є відмінності певних пунктів від його основної частини.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
Львівським апеляційним судом у постанові від 03.08.2021 у справі №462/3169/18 встановлено, що ОСОБА_1 з 29.12.1995 по 28.12.2016 та Земляк Ольга Анатоліївна з 04.08.1994 по 06.07.2020 були зареєстровані як фізичні особи-підприємці.
Як ствердила позивачка, 09.09.2014 між ОСОБА_1 (позивачкою) та Земляк Ольгою Анатоліївною (відповідачкою) було укладено письмовий договір, відповідно до умов якого позивачка передала під реалізацію відповідачці товар згідно накладних на суму 47 000,00 євро, а відповідачка зобов'язувалась щотижня до 09.09.2016 здійснити розрахунок за проданий товар.
До матеріалів справи позивачкою долучено копію накладної, в якій зазначено перелік товару, кількість та його вартість. Загальна вартість товару у вказаній накладній зазначена в сумі 47 002,00 євро.
Відповідно до висновку експерта Львівського НДІ судових експертиз №6691 від 14.01.2020 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, підпис від імені Земляк Ольги Анатоліївни , розташований між рукописними записами «ФОП» та « ОСОБА_4 » у нижньому правому куті цього ж договору від 09.09.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП Земляк О.А. , виконаний Земляк Ольгою Анатоліївною . Рукописні тексти договору від 09.09.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП Земляк О.А. (крім рукописного запису « ОСОБА_4 » у нижньому правому куті цього договору) виконані ОСОБА_1 . Рукописний запис « ОСОБА_4 » у нижньому правому куті договору від 09.09.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП Земляк О.А. , виконаний Земляк Ольгою Анатоліївною .
Відповідно до висновку експерта Львівського НДІ судових експертиз №6760 від 31.01.2020 за результатами проведення судово-технічної експертизи, вирішити питання ухвали «Чи виконаний рукописний текст договору від 09.09.2016 року в один період часу» у Львівському науково-дослідному інституті судових експертиз немає можливості в зв'язку з відсутністю атестованої методики. В основному тексті договору від 09.09.2014 мають місце дописки окремих рукописних текстів іншими пишучими приладами, а саме: рядок 2-3 «до 9 вересня 2016 р складений для 2-х сторін»; рядки 12, 23, 25-29 «на суму: 47 000 Є (сорок сім тисяч євро)», «і за залишки», рядки «на 5% < гуртових цін на суму на суму 47 000 Є (сорок сім тисяч євро), а ФОП Земляк О.А. отримала і зобов'язалася до 09.09.16 розрахуватися за проданий і непроданий (якщо буде!) товар і лише тоді сторони підписали договір додаємо»; рядок 37 «ФОП»; рядок 37 «підпис від імені Земляк О.А та запис О.А. Земляк»; рядок 38 «свід №533676»
У долучених до відповіді на відзив заяв свідків, свідок ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_6 ствердили, що вони були присутні під час узгодження та підписання сторонами договору від 09.09.2014, а також передачі товару відповідачці за цим договором.
Як ствердила позивачка, відповідачка за отриманий товар розрахувалася не в повному обсязі, за нею обліковується заборгованість у розмірі 45 456,21 євро.
Зважаючи на несплату заборгованості, позивачка звернулася до суду із позовом про стягнення з відповідачки 45 456,21 євро боргу, 6 819,09 євро 3% річних, 50 000,00 моральної шкоди.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.
Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.
Як передбачено ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Як ствердила позивачка, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є укладений сторонами 09.09.2014 договір та накладна про передачу відповідачці товару на суму 47 002,00 євро.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно п.п. 1, 2 частини 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Позивачем на підтвердження факту існування договірних відносини між сторонами долучено до матеріалів справи договір від 09.09.2014.
У запереченнях на позов відповідачка зазначила, що договір від 09.09.2014 нею не підписувався.
Як вбачається із висновку експерта №6691 від 14.01.2020, рукописний текст договору від 09.09.2014 виконано ОСОБА_1 , лише підпис та запис Земляк О.А. виконано Земляк Ольгою Анатоліївною .
Водночас, висновком експерта №6760 від 31.01.2020 встановлено, що в текст договору вносилися дописування окремих рукописних текстів іншими пишучим приладдям, зокрема підпис від імені Земляк О.А. , а також умови щодо вартості переданого товару, строків оплати вартості товару. В який період часу такі дописування вносилися, експертом не встановлено через відсутність відповідної методики.
В підтвердження факту укладення договору позивачка посилалася на свідчення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які у своїх заявах зазначили, були присутні під час узгодження та підписання сторонами договору від 09.09.2014.
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК України рішення суду щодо факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Позивачка також зазначала, що відповідачка частково виконала свої зобов'язання за договором від 09.09.2014 - частково сплатила борг. Проте, жодних доказів на підтвердження часткової сплати боргу позивачкою не було надано.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б однозначно підтверджували факт існування договірних відносин між сторонами на тих умовах, які викладені у договорі від 09.09.2014, тобто сторонами було досягнуто згоди щодо всіх умов договору, зокрема, істотних.
Як зазначалося вище, умовами договору, на який посилається позивачка, було передбачено передачу товару згідно накладних, також позивачка зазначала, що такий товар був переданий на підставі накладної, копію якої долучено до матеріалів справи.
Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці є суб'єктами господарювання.
Відповідно до ч. 8 ст. 19 ГК України усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно п. 1.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (в редакції, яка діяла на дату складення накладної), Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Відповідно до п. 2.1. Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Пунктом 2.2. Положення встановлено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4. Положення).
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (п. 2.5. Положення).
Згідно п. 2.6. Положення фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов'язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.
Відповідно до п. 2.14. Положення, відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообороту терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.
Пунктом 2.15. Положення передбачено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Згідно п. 4.1. Положення у тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітів підчистки і необумовлені виправлення не допускаються.
Відповідно до п. 4.2. Положення, помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітах, що створені ручним способом, виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене.
Виправлення помилки повинно бути обумовлено надписом «виправлено» та підтверджено підписами осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення (п. 4.4. Положення).
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Згідно п. 2.16. Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Отже, документ не може вважатися первинним документом якщо він не містить достатньої інформації про господарську операцію або взагалі не містить такої. Саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції та містять усі необхідні реквізити, є підставою для обліку господарських операцій. Тобто без наявності первинного документу бухгалтер не має права відображати господарську операцію в обліку.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вбачається з накладної, копія якої долучена позичкою на підтвердження факту передачі товару відповідачці, у ній зазначено дати - 29.09.2014, а також серпень 2014 - вересень 2014, що унеможливлює ідентифікацію такої накладної за конкретною датою здійснення господарської операції. В графі «Здав» та «Прийняв» проставлено лише підписи, відсутнє зазначення прізвища осіб, які відповідальні за здійснення господарської операції. Також, в графах 59, 86, 104, 138, між 163 та 164, 177, 200, 254, 255, 270, 291 накладної є закреслення та виправлення. Вказана накладна виготовлена на чотирьох аркушах паперу, проте, вона не відповідає ознакам єдиного документу (не містить слідів прошивання та нумерації сторінок), у зв'язку із чим будь-яку інформацію у такій накладній можна змінювати зацікавленою особою.
Враховуючи наведене, накладна оформлена з порушенням п. 2.4. Положення та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (не містить усіх необхідних реквізитів), із виправленнями, які не здійснені у визначений спосіб.
Судом не беруться до уваги показання свідків у зв'язку з тим, що в силу положень ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Свідчення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо того, що вони були присутні під час передачі позивачкою відповідачці товару, судом до уваги не беруться, оскільки повідомлені свідками обставини підлягали відображенню у первинних документах сторін.
Суд, з метою вирішення клопотання представника відповідача про призначення експертизи, безпосереднього огляду та оцінки судом такої накладної, з огляду на заперечення відповідачкою факту оформлення та підписання нею накладної на суму 47 002,00 євро, неодноразово (що підтверджується технічною фіксацією судового процесу) витребовував у позивачки оригінал вищевказаної накладної. Однак, протягом розгляду даної справи, позивачкою оригінал накладної суду не був наданий, причин неподання оригіналу накладної позивачкою не обґрунтовано.
Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі відповідачці товару на суму 47 000,00 євро позивачкою не долучено. Водночас, відповідачкою заперечується як факт укладення договору, так і факт отримання товару на вищевказану суму та факт оформлення первинних документів на таку суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Зважаючи на наведене, факти відсутності договірних відносин та передачі товару є встановленим з огляду на більшу імовірність доказів, які встановлюють такий факт.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачкою нараховано та заявлено до стягнення 6 819,09 євро 3% річних.
З огляду на те, що позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідачки перед позивачкою у розмірі 45 456,21 євро, безпідставним є нарахування на вищевказану суму 3% річних.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачкою не представлено доказів, які б доводили заподіяння шкоди іміджу позивачки, приниження її ділової репутації, не обґрунтовано доказами розмір заподіяння моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн. Позивачка з клопотаннями про витребування таких доказів до суду не зверталася.
Також необхідно зазначити, що передбачене законодавством відшкодування моральної шкоди не може бути засобом для безпідставного збагачення.
Таким чином, в задоволенні вимоги про стягнення 50 000,00 грн моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено, судовий збір розподілу не підлягає.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 02.05.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 12.05.2022.
Суддя Мазовіта А.Б.