Справа № 346/5484/20
Провадження № 2/346/90/22
11 травня 2022 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі: головуючого судді Яремин М. П.
з участю секретаря Сав'яка О. В.
позивача ОСОБА_1
представника третьої особи Семенюка Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Івано-Франківська обласна прокуратура, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.03.2008 року його згідно з наказом № 9ос від 24.03.2008 року призначено на посаду головного інспектора відділу контролю будівництва та виробництва матеріалів і виробів. Наказом № 35-ос від 01.06.2013 року позивача переведено на посаду начальника Південного інспекційного відділу в управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції ( далі - ДАБІ) в Івано-Франківській області.
04.10.2013 року у зв'язку з підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, ухвалою Коломийського міськрайонного суду його відсторонено від посади начальника Південного інспекційного відділу інспекційного управління № 2 Інспекції ДАБК в Івано-Франківській області. Під час даного кримінального провадження № 12013090180001503 до позивача неодноразово застосовувався вказаний захід забезпечення, а саме ухвалами вказаного суду від 27.01.2014 року, 03.04.2014 року, 19.06.2014 року, 07.08.2014 року, 19.09.2014 року та 19.11.2014 року.
27.06.2018 року вироком Коломийського міськрайонного суду позивача за інкримінованим йому злочином - одержання неправомірної вигоди, вчиненому повторно, виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення вищевказаного кримінального правопорушення та визнано винним за ч. 3 ст.15, ч. 1 ст. 190 КК України і звільнено від покарання у виді штрафу на підставі п.2 ч. 1 ст. 49, ч.5 ст.74 КК України. Вказаний вирок набрав законної сили. Вказує, що оскільки на період відсторонення від посади відповідач та позивач перебували у трудових відносинах дії відповідача, на думку позивача, є неправомірними та суперечать вимогам законодавства.
Під час застосування вказаного відсторонення від посади в 2013-2014 роках позивач не отримував заробітну плату за жовтень, листопад, грудень 2013 року в розмірі відповідно 5 120,11 грн., 5 517,66 грн. та 5 517,66 грн., що в загальному розмірі становить 16 155,43 грн. За 2014 рік позивачу не виплачено заробітну плату в загальній сумі 35 543,45 грн. Отже, загальний розмір невиплаченої заробітної плати за вказані періоди становить 51 698,88 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості є інформація щодо нарахування заробітної плати за вказані роки, надана Управлінням ДАБІ в Івано-Франківській області 30.10.2018 року у відповідь на адвокатський запит № П-1 від 26.10.2018 року.
Крім того, відповідно до правил п.6.2 Методичних рекомендацій з питань запобігання та протидії корупції, затверджених наказом Головного управління державної служби України від 26.12.2007 року № 337, за державним службовцем на час відсторонення від виконання повноважень за посадою зберігається заробітна плата. В зазначених ухвалах Коломийського міськрайонного суду не вказано про відсторонення позивача без збереження заробітної плати (ст. 72 Закону України “ Про державну службу»).
Зазначає, що згідно зі ст. 154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу. Позивача, який не є службовою особою правоохоронного органу, відсторонено від посади за вчинення діяння, яке відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості (ч. 1 ст.190 КК України), оскільки саме за цей злочин його визнано винним вищевказаним вироком від 27.06.2018 року та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України, що є підставою для відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного відсторонення від посади.
Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади), а відповідно до ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у разі постановлення виправдувального вироку. У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Посилаючись на ст. 34 Закону України «Про оплату праці», позивач також зазначає, що має право на відшкодування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, з урахуванням сукупного індексу інфляції станом на листопад 2020 року (208,04 %), в загальному розмірі 107 556,26 грн. Він також під час кримінального провадження № 12013090180001503 користувався послугами адвоката, якому за надання юридичної допомоги сплачував гонорар, що становить 6 000 грн., що підтверджується відповідною квитанцією від 01.12.2020 року.
Крім того, посилаючись на норми ч. 2 ст.1176 ЦК України, позивач вказує, що завдання моральної шкоди полягає у невиплаті заробітної плати, що призвели до моральних переживань у зв'язку з відсутністю коштів, необхідних для забезпечення елементарних життєвих потреб, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації власного життя; позбавило можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими. Тривалий період кримінального провадження був стресовим для позивача, що неодноразово відображалося на стані його фізичного та психологічного здоров'я та отримання статусу обвинуваченого у вчиненні ганебного корупційного правопорушення призвело до розладу в сімейних та товариських стосунках. Також морально страждала його родина, перебуваючи в постійному стресі від втручання правоохоронних органів у звичайний ритм життя під час здійснення ними процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні. Відповідно до виписки № 8525 Коломийської ЦРЛ позивач перебував на лікуванні з 25.07.2013 року по 01.08.2013 року, а відповідно до витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 1492413 перебував на лікуванні в неврологічному відділенні Івано-Франківської обласної клінічної лікарні з 05.08.2013 року до 19.08.2013 року.
Зазначає, посилаючись на ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата станом на 30.11.2020 року становила 5 000 грн. Вищевказане кримінальне провадження тривало щодо нього 69 місяців (04.10.2013 року йому повідомлено про підозру, а 27.06.2018 року вказаним вироком виправдано). Тому розмір відшкодування моральної шкоди на час подачі позову визначено в сумі 345 000 грн. ( 5 000*69).
Тому позивач просить стягнути з відповідача на його користь 107 556,26 грн. відшкодування матеріальної шкоди, 345 000 грн. відшкодування моральної шкоди, а також присудити на його користь судові витрати в розмірі 6 000 грн., пов'язані з наданням правничої допомоги.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.12.2020 року (суддя П'ятковський В.І.) відкрито загальне позовне провадження в даній справі та призначено підготовче засідання (а.с. 60).
Ухвалою вказаного суду від 20.04.2021 року задоволено заяви ОСОБА_1 та прокурора Коломийської окружної прокуратури Семенюка Р.В. про відвід судді П'ятковського В.І. (а.с. 120, 121).
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Коломийського міськрайонного суду від 20.04.2021 року справу передано для розгляду судді Яремин М.П.
Ухвалою вказаного суду від 23.04.2021 року вказану справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання в даній справі (а.с. 126, 127).
Ухвалою суду від 01.07.2021 року замінено неналежного відповідача - Державну казначейську службу України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на Державну казначейську службу України, а також замінено третю особу - Коломийську місцеву прокуратуру на Івано-Франківську обласну прокуратуру (а.с. 136, 137).
Згідно з ухвалою вказаного суду від 18.10.2021 року в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення в якості відповідача Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області відмовлено, закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 170, 171).
Позивач в судовому засіданні 11.05.2022 року, а також його представник, адвокат Бандура О.В. в судовому засіданні 23.11.2021 року позовні вимоги позовні вимоги підтримали з вищевказаних підстав і просять ці вимоги задовольнити. ОСОБА_2 також зазначив, що в тексті позовної заяви наявна технічна помилка (описка) щодо перебування позивача та відповідача в трудових відносинах. Наскільки представнику відомо, то ухвала про відсторонення позивачем не оскаржувалася.
Представник відповідача в судові засідання 22.12.2021 року, 17.02.2022 року, 28.03.2022 року, 19.04.2022 року та 11.05.2022 року не з'явилася, про його час і місце повідомлялася належним чином. 19.04.2022 року його представник ОСОБА_3 електронною поштою надіслала до суду письмове клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, враховуючи запровадження на території України воєнного стану, яке ухвалою від 19.04.2022 року задоволено. Однак, в зазначене судове засідання, будучи повідомленою про його час і місце його проведення в телефонному режимі, представник не з'явилася, причини неявки суду не повідомила
В судовому засіданні 23.11.2021 року представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала з підстав, вказаних у відзиві на позов. В останньому зазначено, що відповідно до наданих повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» Державна казначейська служба України не є головним розпорядником бюджетних коштів; не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладання відповідальності на Держану казначейську службу України за дії інших органів чи органів місцевого самоврядування. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало та відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Позивачем не надано достатньо доказів, підтверджуючих завдання йому моральної шкоди, у зазначеному в позовній заяві значному грошовому розмірі. Вважає, що відсутні законні підстави для вирішення питання про взаємовідносини між позивачем та Державною казначейською службою України. Тому в задоволенні позову просить відмовити (а.с. 149-157).
Представник третьої особи в судовому засіданні просить в задоволенні позову відмовити з підстав, вказаних у відзиві на позов. 25.02.2021 року керівником Івано-Франківської обласної прокуратури подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого рішення про відсторонення позивача від посади приймались слідчим суддею Коломийського міськрайонного районного суду від 24.01., 03.04., 19.06., 07.08., 19.09., 19.11.2014 року, даних про їх скасування чи визнання незаконними у встановленому законом порядку не встановлено, позивачем їх також не наведено і в позові. 18.10.2013 року обвинувальний акт в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 скеровано на розгляд до Коломийського міськрайонного суду. Під час судового розгляду встановлено, що вчинене ОСОБА_1 діяння не місить складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, його дії перекваліфіковано на ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України, як незакінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману. Вироком Коломийського міськрайонного суду від 27.06.2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн., на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання із зв'язку із закінченням строків давності. По епізодах від 15 по 18 квітня 2013 року, що інкриміновані йому як одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , поєднане з вимаганням такої вигоди, вчинене повторно, ОСОБА_1 виправдано, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вищезазначених кримінальних правопорушень. Саме зазначені підстави, на думку позивача, є підставою для відшкодування йому моральної шкоди. В той же час, будь-якими судовими рішеннями або відповідними рішеннями уповноважених органів влади чи інших судових інстанцій фактів незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного відсторонення від посади та інших обставин, передбачених ч.1 ст. 1176 ЦК України, ч.1 ст.1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури, суду”, не встановлювлено. Крім того, позивачем жодним чином не доведено конкретної протиправності (дії чи бездіяльності) органів прокуратури, внаслідок чого могло бути завдано моральної шкоди, що є обов'язковою умовою для здійснення відповідних відшкодувань. За відсутності факту вчинення протиправних дій, бездіяльності підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Доводи позивача про заподіяння йому моральної шкоди є голослівними та жодним чином не підтверджені, не зважаючи на загальні посилання позивача на погіршення його здоров'я та поставлені йому впродовж 2013 року діагнози, будь-яких доказів щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між кримінальним провадженням щодо позивача та зазначеним погіршенням стану здоров'я не наведено, не доведено також і те, що перелічені ним захворювання стали наслідком саме кримінального переслідування, а не продовженням чи загостренням уже раніше існуючих хвороб. Тому в задоволенні позову просить відмовити (а.с. 85-91).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р.).
Таким чином, Верховний Суд зазначив, що особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов'язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Таким чином, враховуючи з 23.11.2021 року розгляд вказаної справи неодноразово відкладався через неявку в судове засідання представника відповідача, а також відсутність поважних причин його неявки в зазначені засідання, суд вважає, що чергове перенесення розгляду справи призведе до порушення вищевказаного строку, а тому за таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Суд, заслухавши пояснення вказаних учасників справи, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач з 25.03.2008 року згідно з наказом № 9 ос від 24.03.2008 року прийнятий на посаду головного державного інспектора відділу контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів і виробів як такого, що пройшов за конкурсом. 01.06.2013 року його переведено на посаду начальника Південного інспекційного відділу інспекційного управління № 2 (наказ № 35-ос від 01.06.2013 року), що стверджується даними копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення якої 12.09.1977 року (а.с. 36, 41-42).
Ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду від 04.10.2013 року підозрюваного ОСОБА_1 відсторонено від посади начальника Південного інспекційного відділу інспекційного управління № 2 Інспекції ДАБК в Івано-Франківській області строком на 2 місяці у кримінальному провадженні № 12013090180001503 від 25.07.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (а.с.11).
Ухвалами Коломийського міськрайонного суду від 27.01.2014 року, 03.04.2014 року, 19.06.2014 року, 07.08.2014 року, 19.09.2014 року, 19.11.2014 року обвинуваченого ОСОБА_1 відсторонено від вказаної посади щоразу на строк 2 місяці (а.с. 12-17).
Наказом голови ліквідаційної комісії Кобилянського В.І. № 76 ос від 29.12.2014 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 з 29.12.2014 року звільнено з роботи у зв'язку з ліквідацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області. Пунктом 2 вказаного наказу зазначено про виплату вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати. Підстава: наказ Держархбудінспекції України № 150 від 09.07.2014 року, попередження про наступне вивільнення в зв'язку з ліквідацією від 08.10.2014 року (а.с. 34, 38).
Листом № 719/03 1-19/47 від 29.12.2014 року Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області довела до відома позивача наказ № 76 ОС від 29.12.2014 року про його звільнення з посади (а.с.33).
Вироком Коломийського міськрайонного суду від 27.06.2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 190 КК України. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст.74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності. По епізодах від 15 по 18 квітня 2013 року, що інкриміновані йому як одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , поєднане з вимаганням такої вигоди, вчинене повторно, ОСОБА_1 виправдано, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вищезазначених кримінальних правопорушень. У вироку вказано, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод необхідно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , з ч. 4 ст. 368 КК України на ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України (а.с. 18-24).
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.10.2018 року вказаний вирок залишено без змін (а.с. 25-31).
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з відповіддю управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 30.10.2018 року № 3025/1009/1.18/2018 на адвокатський запит № П-1 від 26.10.2018 року вказана Інспекція ліквідована згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 року № 150. Вихідна допомога позивачу не виплачена у зв'язку з ліквідацією та відсутністю коштів на рахунку (а.с.35).
Відповідно до повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи від 04.03.2015 року до Єдиного державного реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 04.03.2015 року внесено запис № 11191110010008787 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, 37582549 (а.с. 39).
Відповідно до листа-довідки (без зазначення дати та номера) ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в 2013 року в сумі 29 239,52 грн., в тому числі за жовтень 5 120,11 грн., за листопад 2013 року - 5 517,66 грн.; в 2014 році нараховано: за січень - березень, червень на загальну суму 5 252,30 грн. (а.с. 40).
Згідно з розрахунком інфляційні збитки за період з 31.12.2014 року по 30.11.2020 року позивачем визначено як 55 856,46 грн. (сума заборгованості зазначена 51 699,80 грн. (а.с.43-46)).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 23.06.2020 року (справа № 346/6158/18) стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь позивача: 84 527,70 грн. невиплачених при звільненні, включаючи заборгованість по заробітній платі за 2013-2014 роки, вихідну допомогу при звільненні та інфляційні втрати станом на 17.07.2019 року, 7 000 грн. відшкодування моральної шкоди, а також 6 000 грн. судових витрат (а.с. 165-169).
Згідно з даними Єдиного реєстру судових рішень рішення Коломийського міськрайонного суду від 23.06.2020 року вищевказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України, на користь ОСОБА_1 1 435 грн. вихідної допомоги при звільненні. В решті позову відмовлено, а також стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 91,20 грн. судових витрат за надання правничої допомоги.
Згідно з випискою № 8525 з історії стаціонарного хворого ОСОБА_1 з 25.07.2013 року по 01.08.2013 року перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Коломийської центральної районної лікарні з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст., гіпертензивне серце ст.2, ризик 3 (високий); дискуляторна енцефалопатія І-ІІ ст., міокардичний та дифузний кардіосклероз, шлуночкові ексрасистологія по типу тригіменії НК ФК ІІ, остеохондроз шийного відділу хребта, вертебро-базилярна недостатність, облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок більше зліва І-ІІ ст. (а.с.47).
Відповідно до витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 1492413 з 05.08.2013 року по 19.08.2013 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні з діагнозом: ішемічний інсульт, що підтверджується висновком від 28.10.2013 року обласної лікарсько-консультативної комісії Обласної клінічної лікарні (а.с.48-50 ).
Відповідно до частин 1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, втілено в конституційні та цивільно-правові норми - ст. 56 Конституції України, статті 1173-1176 ЦК України, Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 131 КПК України відсторонення від посади є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 6, 7 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Вичерпний перелік випадків, за наявності яких виникає право на відшкодування такої шкоди визначений ст. 2 цього Закону, а саме: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Ст. 3 цього Закону визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Відповідно до ст.4 зазначеного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.
Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість пред'явлених вимог в частині відшкодування майнової шкоди з урахуванням інфляційних втрат, а саме те, що під час застосування відсторонення від посади в 2013-2014 роках він не отримував заробітну плату саме в зазначеному ним розмірі ( за 2013 рік в сумі 16 155,43 грн., за 2014 рік - 35 543,45 грн., а всього 51 698,88 грн.), оскільки в долученій ним довідці-листі (без зазначення дати та номера) вказана нарахована зарплата за 2013 рік в сумі 29 239,52 грн., за 2014 рік - 5 252,30 грн., при цьому доказів неотримання ним зазначених сум суду не надано. Ураховуючи, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення своїх особистих прав та інтересів при його відстороненні від посади, наказом від 29.12.2014 року його звільнено з роботи у зв'язку з ліквідацією вищевказаної Інспекції та вироком суду змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого позивачем, з ч. 4 ст. 368 КК України на ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України (його визнано винуватим за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 190 КК України; по епізодах від 15 по 18 квітня 2013 року, що інкриміновані йому як одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , поєднане з вимаганням такої вигоди, вчинене повторно, ОСОБА_1 виправдано, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вищезазначених кримінальних правопорушень), а також не доведено належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок між прийняттям ухвал та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, відсутні також підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди. Тому в задоволенні позову слід відмовити, у зв'язку з чим не підлягають присудженню на його користь судові витрати.
На підставі наведеного, ст.ст. 15, 16, 23, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
в задоволенні позову відмовити повністю.
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_1 , до Державної казначейської служби України, третя особа: Івано-Франківська обласна прокуратура, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, відмовити у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_2 , житель АДРЕСА_1 .
Відповідач: Державна казначейська служба України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Третя особа: Івано-Франківська обласна прокуратура, 76015, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, код ЄДРПОУ 03530483.
Повний текст рішення складено 13 травня 2022 року.
Суддя Яремин М. П.