Справа № 297/89/20
Іменем України
28 квітня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Бисаги Т.Ю. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Кекерчень М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду від 24 травня 2021 року (у складі судді Ільтьо І.І.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Берегівської міської ради та Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Мирончук Оксани Василівни, треті особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом у січні 2020 р.
Після зміни предмета позову (т.1, а.с.158-161) та відмови від частини позовних вимог (т.1, а.с.165-166) просила:
-визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 30.09.1999 р. № 367 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність».
-Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 028696 від 11.11.1999 р.
-Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.12.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О.В. і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 7127.
-Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.12.2014 р. № 8082882 про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110200000:01:005:0073, площею 0.0448 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 528941921102).
-Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2110200000:01:005:0073, площею 0.0448 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 19.07.2005 р.
У грудні 2019 р. позивач дізналася про те, що рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 30.09.1999 р. № 367 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» прилегла до вказаного багатоквартирного будинку земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 , який 03.04.2004 р. на підставі цього рішення отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV-ЗК № 052736.
Вважає, що Берегівська міська рада не мала права передавати ОСОБА_2 у приватну власність спірну земельну ділянку площею 0,0448 га, яка фактично є прибудинковою територією багатоквартирного будинку, та приймати оспорюване рішення, оскільки земельна ділянка не могла бути надана у власність у силу приписів ч.5 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.12.2019 р. № 192190153 позивачка також дізналася, що спірну земельну ділянку площею 0,0448 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, придбала ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15.12.2014 р., який підлягає визнанню недійсним.
Таким чином, оскільки позивач є співвласником однієї із квартир у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 , то вона нарівні з власниками інших квартир у вказаному будинку має право користування його прибудинковою територією.
Ухвалою Берегівського районного суду від 15.04.2020 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - ОСОБА_4 (т.1, а.с.109-110), а ухвалою від 03.02.2921 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - ОСОБА_5 (т.2, а.с.60-61).
Рішенням Берегівського районного суду від 24.05.2021 р. у задоволенні зміненого позову відмовлено.
Указане судове рішення мотивоване недоведеністю позовних вимог, того, що житловий будинок АДРЕСА_3 має статус багатоквартирного, а передання відповідачам як співвласникам двоквартирного житлового будинку спірної земельної ділянки порушує права позивача.
У апеляційній скарзі адвокат Пуканич Е.В. в інтересах позивачки ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції із підстав, передбачених ст. 376 ч.1 п.п.1-4 ЦПК України, та постановити нове судове рішення про повне задоволення позову (т.2, а.с.216-232).
Узагальнений і доречний довід скарги зводиться до такого:
-Висновок суду першої інстанції про недоведеність того, що спірна земельна ділянка є частиною прибудинкової території саме багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , не ґрунтується на вимогах закону та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Натомість, немає жодного доказу про те, що нерухоме майно по АДРЕСА_1 є житловим будинком, а спірна земельна ділянка площею 0,0448 га - його присадибною ділянкою;
ОСОБА_6 змісту апеляційної скарги аналогічна змісту позовної заяви.
У письмовому відзиві відповідач ОСОБА_7 (приватний нотаріус) просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін (т.3, а.с.1-3).
Узагальненні заперечення зводяться до такого:
-Інформація про земельну ділянку за кадастровим номером 2110200000:01:005:0073 (спірна ділянка) була внесена до реєстру речових прав у грудні 2014 р., а до Державного земельного кадастру - у жовтні 2014 р., тобто з цього часу позивач мала реальну можливість отримати офіційну інформацію про власника, площу та підставу виникнення права власності;
-Оскільки задоволення позовних вимог може потягнути за собою повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність м. Берегове, то в цьому спорі вирішується питання можливого порушення прав та інтересів органу місцевого самоврядування, який і має право звернення до суду з такими позовними вимогами, а не ОСОБА_1 ;
-Підстав для неможливості укладення оспореного договору купівлі-продажу від 15.12.2014 р. не було;
-Виниклий спір носить публічно-правовий характер, а не приватноправовий.
У письмовому відзиві відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін (т.3, а.с.9-17).
Узагальнені заперечення відзиву зводяться до такого:
-Твердження ОСОБА_1 про те, що вона не знала про існування права приватної власності ОСОБА_2 на спірну ділянку, не відповідає дійсності, що є підставою для застосування наслідків пропуску строків позовної давності;
-Довід апеляційної скарги про відсутність у виконавчого комітету Берегівської міської ради повноважень на прийняття оспореного рішення № 367 є безпідставним, оскільки такі повноваження були делеговані;
-Позивач посилається на нормативно-правові акти, які не мають жодного відношення до спірних правовідносин у зв'язку з тим, що їх або не існувало на той час, або існували не в тій редакції;
-Позивач не надав доказів про належність спірної земельної ділянки до прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ;
-Посилання позивача на ряд постанов ВСУ за 2008 р., 2013-15 рр. і ВС за 2019 р. є необґрунтованими та недоречними;
-Для визнання недійсним договору купівлі-продажу 15.12.2014 р. жодна із установлених законодавством підстав застосована бути не може;
-Виходячи зі змісту спірних правовідносин, ОСОБА_1 не є належним позивачем.
У письмовому відзиві треті особи без самостійних вимог - ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , також просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін (т.3, а.с.23-31).
Виклад заперечень цього відзиву аналогічний попередньому.
У судовому засіданні присутні сторони і треті особи підтримали свою правову аргументацію у повному обсязі. Берегівська міська рада та ОСОБА_7 подали до апеляційного суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, апеляційну скаргу не визнають і просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, із таких мотивів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки позивачем не доведено порушення його законних прав і наявність законних підстав для позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку.
При цьому, судом були встановлені наступні факти й обставини.
Рішенням Берегівського районного суду від 23.02.1999 р. у справі № 2-10-41 за позовом ОСОБА_2 до Берегівського міськвиконкому, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 було встановлено порядок користування землею у АДРЕСА_1 , у тому числі земельну ділянку площею 0,0453 га виділено в користування ОСОБА_2 .
Указаним рішенням установлено порядок користування спірною земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , а саме - із запропонованих експертом варіантів та з урахуванням часток у майні ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . Тобто, відповідно до частки в майні ОСОБА_2 мав право на отримання земельної ділянки площею 509,08 кв. м, із якої виключено землю, необхідну для загального користування, та залишено в користуванні ділянку площею 453 кв. м.
28.07.1999 р. ОСОБА_2 звернувся до голови м. Берегова із заявою про отримання у власність земельної ділянки для особистого підсобного господарства.
30.09.1999 р. було прийнято оспорене рішення № 367, яким передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,052 га», а 11.11.1999 р. видано йому відповідний державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 028696 на земельну ділянку площею 0,045 га, що межувала із землями ОСОБА_12 , АДРЕСА_1 , землями спільного користування та землями загального користування (проходом). Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2-94-99.
Згодом на спірну земельну ділянку площею 0,0448 га було виготовлено технічну документацію, внесені дані до Державної кадастрової карти України, присвоєний кадастровий номер 2110200000:01:005:0073 та внесені дані в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Цільове призначення земельної ділянки визначено як «02.01» - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
17.12.2014 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_13 надали свою згоду на відчуження 11/25 частки будинку в АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 . Від права переважної покупки вказаних часток відмовились.
Отже, твердження позивача, що про існування спірного рішення вона не знала та дізналася тільки в грудні 2019 р., не відповідає дійсності.
Не заслуговує на увагу також довід позивача про те, що оспорене рішення від 30.09.1999 р. прийнято органом (виконкомом), який не був на те уповноваженим.
Позивач також не надав суду жодних доказів, які б доказували, що спірна земельна ділянка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.
Так, згідно зі схемою забудови земельної ділянки квартира позивача знаходиться з лівого боку зі сторони АДРЕСА_1 , а житловий будинок АДРЕСА_5 ОСОБА_3 знаходиться із правого боку зі сторони АДРЕСА_1 . За квартирою позивача знаходиться житло ОСОБА_4 , а потім позаду в дворі є земельні ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно. Будинок ОСОБА_3 повністю відділене від житла ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Вони не пов'язані конструктивно. Між ними існує прохід як це чітко відображено на схемі забудови.
Отже, як будинок ОСОБА_3 , так і її земельна ділянка є відокремленими від житла позивачки, а тому твердження останньої про багатоквартирний житловий будинок не має жодного відношення до спірних правовідносин.
Стверджуючи, що спірна земельна ділянка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку, позивач посилається на положення п.2.1 Положення № 31/30/53/396 від 05.04.1996 в редакції від 05.04.1996 р., згідно з яким прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов'язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд. Прибудинкова територія встановлюється для будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо).
Однак, у ході судового розгляду позивачем не доведено про фактичне визначення цієї земельної ділянки як прибудинкової території, у тому числі не надано суду проект поділу території мікрорайону (кварталу) та проект забудови, а тому відсутні підстави для застосовування у спорі вказаного Положення.
Суд не взяв до уваги посилання ОСОБА_1 на решту законодавчих актів, оскільки такі були прийняті після виникнення спірних правовідносин і вчинення оспорених рішень та дій.
Окрім того, з дослідженої в судовому засіданні схеми забудови вбачається, що прохід у двір є вільним для всіх, перешкод у проїзді чи проході спірна земельна ділянка або житло відповідача ОСОБА_3 не створює, спірна земельна ділянка не має жодного відношення до користування будинком позивачки та здійснення догляду за ним, тобто права останньої жодним чином не порушені.
З огляду на встановлені законодавством підстави (ст. 203, 215 ЦК України) для визнання правочину недійсним до спірного договору купівлі-продажу не можна застосувати жодну, а тому вимога позивача про визнання договору купівлі-продажу 2014 р. недійсним є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Щодо заяв відповідачів про застосування строків позовної давності суд зазначив, що в силу приписів ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У випадку, коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам справи, належно оціненим доказам і нормам матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не дають підстав для скасування оскарженого рішення.
Так, визначальною вимогою позивача є визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 30.09.1999 р. № 367 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», оскільки решта вимог є похідними.
Указаним рішенням ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 , загальною площею 0.052 га та вирішено видати йому державний акт на право приватної власності.
Підставою для прийняття цього рішення послугували заява ОСОБА_2 відповідно до рішення суду (справа № 2-10/99) від 23.02.1999 р., акт розподілу земельної ділянки та план встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Чинним рішенням Берегівського районного суду від 23.02.1999 р. у справі 2-10/99 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_14 , третя особа - Берегівський міськвиконком, про визнання порядку користування земельною ділянкою між громадянами, яким будинок належить на праві спільної часткової власності, та наймачами будинку було вирішено встановити такий порядок користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 :
-Ділянку, визначену на плані точками А, Б, В, Г, Н, П, Р, А залишити в користуванні ОСОБА_2 площею 0.0453 га;
-Ділянку, визначену на плані точками А, А1, С, Т, Ф, О, Ч, Ж, М, Л, К, З, А залишити в користуванні ОСОБА_10 та ОСОБА_14 ;
-Ділянку, визначену на плані точками А1, Р, П, Н, Г, Ж, Ч, О, Ф, Т, С залишити в користуванні мешканців даного будинку площею 0.0200 га.
Своє рішення суд мотивував тим, що за згодою сторін проведено реальний розподіл будинку: позивачу належить 11/25 частин будинку по праву сторону від в'їзду. Земельна ділянка, якою може користуватися позивач пропорційно своїй частці в будинку, становить за мінусом площі загального користування 0.0453 га. Згідно з висновком експерта і з метою компактного раціонального користування ділянкою позивачу доцільно визначити в користування ту частину земельної ділянки, яка прилягає до належної йому частини будинку.
Позивач просить визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради № 367 від 30.09.1999 р. у зв'язку з наступним:
-З оспорюваного рішення не вбачається, що Берегівська міська рада Закарпатської області делегувала свої повноваження виконавчому комітету;
- ОСОБА_2 не звертався до Берегівської міської ради з клопотанням у порядку, передбаченому ст. 19 ЗК УРСР;
-Земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2 , по факту є прибудинковою територією багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , у якому розташована квартира позивачки ( ОСОБА_1 ).
Між тим, судом установлено, що згідно з архівною копією рішення другої сесії 23 скликання Берегівської міської ради від 30.09.1998 р. «Про передачу повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок виконавчому комітету Берегівської міської ради» вирішено передати повноваження щодо питань, які стосуються земельного законодавства, відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України виконавчому комітету Берегівської міської ради (т.1, а.с.84), що спростовує відповідне твердження позивача.
Посилання позивача на ст. 19 ЗК УРСР, у порядку якої ОСОБА_2 не звертався до Берегівської міської ради з клопотанням про отримання земельної ділянки, є безпідставним, оскільки вказана норма закону регулювала питання надання земельних ділянок у користування, у той час як ОСОБА_2 була передана спірна земельна ділянка у приватну власність, що регулювалося ст. 17 Земельного кодексу УРСР (у редакції станом на 30.09.1999 р.) і заявник діяв у порядку, передбаченому саме цією нормою.
Твердження позивача про те, що земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2 , по факту є прибудинковою територією багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , у якому розташована квартира позивачки ( ОСОБА_1 ), є бездоказовим і висновок суду першої інстанції із цього приводу є цілком правильним.
Згідно з положеннями ст. 21 ч.1 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ч.1 ЦК України).
Однак, таких фактів не встановлено.
Відповідно до ч.3 ст. 12, ч.1, ч.5, ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2.Рішення Берегівського районного суду від 24 травня 2021 року залишити без змін.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
4.Повне судове рішення складено 10.05.2022 р.
Судді: